Розкольників і Свидригайлов
Розкольників Родіон Романович є головним героєм роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» . Одну з основних протиріч, що розривають героя, — це тяга до людей і відштовхування від них
По первісному задумі Достоєвського, герой піддається «недокінченим» ідеям, які носяться в повітрі. Відповідно до цього задуму герой зображується великодушним мрійником, гуманістом, що жадає ощасливити все людство. Намагаючись допомагати знедоленим, він приходить до усвідомлення власного безсилля перед особою світового зла. Головним для Раскольникова стає воля й влада, що він може вжити, як йому заманеться — на добро або на зло
Розкольників — духовний і композиційний центр роману. Зовнішня дія лише виявляє його внутрішню боротьбу. Герой розгадує загадку власної особистості й разом з тим загадку людської природи. До здійснення ідей його підштовхує безвихідність положення
Злочин ставить Родіона «по ту сторону добра й зла» , відокремлює від людства, оточує крижаною пустелею. У якусь мінуту здається, що він здатний жити із цією чорною плямою на совісті, що з колишнім життям покінчене, що нарешті восторжествує «царство розуму» . І в ньому знову пробуджуються гордість і самовпевненість. Але, зрештою, він, що бажав бути «незвичайною людиною» , гідним справжнього життя, готовий упокоритися із простим і примітивним існуванням. Його гордість розтрощена. А воскрешає його до нового життя любов, що дійшла до його серця, до неї. Страхів побачив у Раскольникове чортові «щирої російської людини — свого роду, релігійність, з якої він віддається своїй ідеї, прагнення йти «до кінця, до краю тої дороги, на яку його завів заблудший розум» .
Свидригайлов Аркадій Іванович — один із центральних героїв роману. «… Років п’ятдесятьох, росту вище середнього, із широкими й крутими плечима, що віддавало йому трохи сутулий вид. Широка особа його було досить приємно, і колір особи був свіжий, не петербурзький. Волосся його, дуже ще густі, були зовсім біляві. Ока його були блакитні й дивилися холодно, пильно й вдумливо; губи червоні» . Розкольників помітив, що його особа схоже на маску й у ньому їсти щось надзвичайне неприємне
Свидригайлов — дворянин. Служив два роки в кавалерії. Потім, по його слову, «шлявся» у Петербурзі. Був шулером. Одружившись на Марфі Петрівні, що викупила його з в’язниці, сім років жив у селі. На його совісті ряд тяжких злочинів: самогубство слуги Пилипа й чотирнадцятилітньої ображеної їм дівчинки, можливо, і отруєння дружини
На відміну від Раскольникова, Свидригайлов уже по ту сторону добра й зла й, здається, не випробовує сумнівів. Не випадково Свидригайлов так турбує Раскольникова, що почуває влада над собою, своєю загадковістю. Він вільний, моральний закон уже не владний над ним, але це не приносить йому радості. Йому залишається тільки світова нудьга й вульгарність. Свидригайлов розважався, як міг, намагаючись здолати цю нудьгу. Нерозрізненість добра й зла породжує дурну нескінченність, обессмисливает життя
Свидригайлов у добутку є своєрідним двійником Раскольникова, тому що почасти живе по теорії головного героя, у тім, що він відносить себе до людей, яким усе дозволено. І ми розуміємо, що якби Розкольників не зізнався в убивстві, то закінчив би своє життя, як і Свидригайлов.
Думки й відкликання bookeen cybook opus 5.