С. А. Єсенін народився в 21 вересня 1895 року
С. А. Єсенін народився в 21 вересня 1895 року в селі Константиново Рязанської губернії. Вірші почав писати з 9 років. Тому Сергія Олександровича прийнято зв’язувати, насамперед, з рідним селом. Але з Константиново поет виїхав зовсім молодим, жив потім і в Москві, і в Петербурзі, і за кордоном, а в рідне село приїжджало час від часу як гість. Це важливо знати для розуміння позиції С. Єсеніна. Саме розлука з рідною землею додала його віршам про неї ту теплоту спогадів, що їх відрізняє. У самих описах природи в поета є та міра отстраненности, що дозволяє цю красу гостріше побачити, відчути
Уже з раннього років у лірику Єсеніна звучать визнання в любові до Росії. Так, наприклад, у вірші "Лікуй ти, Русь, моя рідна!" поет кричить на всю країну:
Якщо крикне рать свята:
"Кинь ти Русь, живи в раї!"
Я скажу: "Не треба раю,
Дайте Батьківщину мою".
Тодішні його подання про Русь ще дуже "дитячі". У його душі немає ще перед-ставления про вітчизну як об соціальному, політичну, культурну середовище. Почуття батьківщини знаходить у нього вираження поки ще тільки в любові до рідної природи. Нам представляє-ця скромний, але прекрасний, величний і милий серцю поета пейзаж среднерус-зроби смуги. Поет почуває себе частиною рідної природи й готовий злитися з нею назавжди:
От вуж вечір. Роса
Блищить на кропиві
Я коштую в дороги,
Притулившись киве.
Мир Русі для С. Єсеніна — це й мир убогих, бедних, гірких селянських будинків, край занедбаних сел. Після 1914 року для поета рідне село в Росії — це, насамперед, рідний край, рідне село, те, що пізніше, уже на результаті XX сторіччя, літературні критики визначили як поняття "малої батьківщини". Із властивий С. Єсеніну-Лірикові схильністю одушевляти все живе, все навколишнє його, він і до Росії звертається як до близькому йому людині:
Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна,
Лише до тебе я любов бережуся
Часом вірші поета знаходять ноту смутку, ліричний герой їх — мандрівник, що покинув рідну землю, всіма знедолений і забутий. І єдине, що залишається незмінним, що зберігає вічну цінність — це природа й
Русь:
А місяць буде плисти й плисти,
Роняючи весла по озерах…
И Русь усе також буде жити,
Танцювати й плакати в заборі
Згодом погляд Єсеніна на життя став ширше. Якщо раніше батьківщиною була для нього сіло, то тепер він стає людиною, якій неприємна всяка національна обмеженість. "Я брат вам по крові", — звертається Єсенін до грузинських поетів. Він видніється про ті часи, коли "по всій планеті пройде ворожнеча племен».
С. Єсенін жив у переломну епоху, насичену драматичними й навіть трагічними подіями. На його пам’яті війна, революція, знову війна, але тепер уже цивільна. Переломний для Росії 1917 рік поет зустрів з надіями на щасливий поворот у селянській частці:
У руках — краюха хліба
Вуста — вишневий сік
И визвездило небо
Пастушачий ріжок
В есенинской поезії в 1917 році з’являється нове відчуття Росії. Почуття й настрої поета цього часу дуже складні й суперечливі. З одного боку, це надії, очікування світлого й нового. Він вірить у народження нової Русі, що піднімає до піднебінь:
Об Русь, змахни крилами,
Постав інше кріплення!
З іншими іменами
Встає інший степ
Але з іншого боку, це тривога за долю рідного краю, філософські роздуми на вічні теми. Він призиває російський народ до «будівництва рідного краю»:
Досить гнити й ноять,
И прославляти зльотом гнуся-
Уж змила, стерла дьоготь
Русь.Ъ, Щовстала,
Післяреволюційна поезія С. Єсеніна насичена нелегкими думами про місце поета в новому житті, він болісно переживає відчуження від рідного краю, йому важко знайти загальну мову з новим поколінням. Тому так горестно звучать його рядка:
Моя поезія тут більше не потрібна,
Та й, напевно, сам я теж тут не потрібний
Але навіть бажання злитися з новим життям не змушує С. Єсеніна відмовитися від свого покликання російського поета:
Віддам всю душу жовтню й томлю,
Але тільки ліри милої не віддам
С. А. Єсенін був одних тих людей у свій час, хто вірив у порятунок і відродження Росії у важкі для неї часи. Він ніколи не відокремлював своєї долі від долі батьківщини й народу на крутому повороті історії. Він міг, як багато російських поетів, знайти притулок у який-небудь "благополучної" країні, обзавестися шанувальниками й шанувальниця-мі — і прощай "немита Росія", з якої ще невідомо, що буде. Але ні, Сергій Єсенін зволів написати от ці рядки, якими я хочу закінчити свій добуток:
Я буду оспівувати
Всією істотою в поеті
Шосту частину землі
З назвою коротким "Русь".