Твір по літературі: Селянська й поміщицька русь у казках М. Е. Салтикова-Щедріна М. Е. Салтикова-Щедріна можна назвати одним з найбільших російських сатириків. У своїй творчості він розвив традиції таких письменників, як Фонвізін, Крилов, Гоголь Надзвичайно гострі й жовчні добутки письменника були спрямовані на викриття Багатьох пороків сучасного йому суспільства Він зображує цілий історичний час, зображує в могутніх згущеннях темних сторін життя, критикуемих і, що заперечуються в ім’я завжди присутніх, явно або приховано, ідеалів соціальної справедливості й світла «Діагност наших суспільних зол і недуг» — так озивалися про нього сучасники. Росія була повна протиріч, накопичених довгими роками кріпосного права. Життя дворянської сім’ї письменник прекрасно зобразило в «Панах Голів лівих», Начальників і чиновників — в «Історії одного міста» і багатьох інших добутках. Але мені здається, що вершини виразності він досяг у своїх Невеликих казках «для дітей неабиякого віку». Саме відносини між народом И поміщиками, чиновниками стали основною темою багатьох добутків письменника, Об’єднаних у циклі «Казки». Михайло Євграфович прекрасно вивчив життя Чиновників, несправедливість порядків, життя різних шарів суспільства.
Будучи віце-губернатором, він мав можливість переконатися, що Російська держава насамперед піклується про дворян, а не про народ, до якого сам перейнявся повагою У казках М. Е. Салтикова-Щедріна безліч самих різних типів панів: поміщиків, чиновників, купців і інших. Письменник їх зображує часто зовсім безпомічними, дурними, зарозумілими.
От «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив». З їдкою іронією М. Е. Салтиков-Щедрін пише: «Служили Генерали в якійсь реєстратурі… отже, нічого не розуміли. Навіть слів ніяких не знали». «И як би я не був відданий масам, Як би не боліло моє серце всіма Болями юрби, але я не можу Випливати за нею в її короткозорому Служінні неразумию й сваволі» М. Е.
Салтиков-Щедрін Звільнення пригнобленої народної маси від всіх видів рабства було заветнейшей метою всієї діяльності Салтикова-Щедрина. Коли Щедрін говорить про масу, народ, він насамперед має на увазі селянство В «Казках» Салтиков-Щедрін втілив свої багаторічні спостереження над життям закабаленого російського селянства, свої гіркі роздуми над долями пригноблених мас, свої глибокі симпатії до трудового людства й свої світлі надії на силу народну. У цих добутках протистоять дві соціальні сили: трудовий народ і його визискувачі. Народ виступає під масками добрих і беззахисних звірів і птахів (а часто й без маски, під ім’ям «мужик»), визискувачі — в образах хижаків Узагальнений образ трудівника — годувальника Росії, якого мучать гнобителі, є й у самих ранніх казках Щедріна: «Як один мужик двох генералів прокормив», «Дикий поміщик». Зокрема, у казці «Дикий поміщик» сатирик як би узагальнив свої думки про реформу «звільнення» селян, що втримуються у всіх його добутках 60-х років.
Він ставить тут надзвичайно гостру проблему післяреформених взаємин дворян-кріпосників і остаточно розореного реформою селянства: «Скотинка на водопій вийде — поміщик кричить: моя вода! Курка за околицю вибредет — поміщик кричить: моя земля! І земля, і вода, і повітря — всі його стало! Скіпи не стало мужикові у светец запалити, прута не стало, чим хату вимести. От і заблагали селяни усім миром до господу богові: — Господи! Легше нам пропасти й з дітьми малими, ніж все життя так томитися!» Цей поміщик, як і генерали з казки, не мав ніякого подання про працю. Кинутий своїми селянами, він відразу перетворюється в брудне й дика тварина, вона стає лісовим хижаком.
І життя ця, по суті, — продовження його попереднього хижацького існування. Зовнішній людський вигляд дикий поміщик знаходить знову лише після того, як вертаються його селяни. Лаючи дикого поміщика за дурість, справник говорить йому, що без мужицьких «податей і повинностей» держава «існувати не може», що без мужиків усі вмруть із голоду, «на базарі ні шматка м’яса, ні фунта хліба купити не можна», та й грошей у панів не буде. Народ — творець багатства, а правлячі класи лише споживачі цього багатства Простий народ у казках Салтикова-Щедріна замислюється над своєю тяжкою часткою, адже він-те бачить, що існуючий лад забезпечує щастя тільки богатим.
От чому сюжет більшості казок побудований на гострій класовій боротьбі Про це-те й говориться в казці «Сусіди», де головні діючі особи — селянин Іван Бєдний і ліберальний поміщик Іван Богатий. Іван Богатий «сам цінностей не робив, але про розподіл багатств дуже шляхетно мислив… А Іван Бєдний про розподіл багатств зовсім не мислив, але замість того робив цінності». Обоє сусіда дивуються: так «хитро ця механіка влаштована», що «який людина постійно в працях перебуває, у того по святах порожні щи на столі; а який при корисному дозвіллі складається — у того й у будень щи зі свіжиною. Із чого б це?» — запитують вони. Не зміг вирішити цього протиріччя й Найбільший (у чорновому варіанті рукопису «панотець цар»), до якого звернулися обоє Івана И тільки сільський філософ Роззява дає на це питання теперішня відповідь. Він уважає, що вся справа в «планте». «Плант» — це несправедливий соціальний лад, заснований на експлуатації.
«І скільки ви проміж себе ні калякайте, скільки не розкидайте розумом — нічого не видумаєте, покуда в одному планту так значиться», — говорить він сусідам Задум цієї казки полягає в тому, щоб призвати народ до корінної зміни несправедливого соціального ладу, заснованого на експлуатації Драматичні роздуми Щедріна про протиріччя народного життя досягають кульмінації в казці «Кисіль». Спочатку їли кисіль добродії, «і самі наїлися, і гостей употчевали», а потім виїхали «на теплі води гуляти», кисіль же свиням подарували. «Засунула свиня рило в кисіль по самі вуха й на всю скотарню чавкотню підняла». Зміст іносказання очевидний: спочатку добродії доводили народ до руйнування, а потім їм на зміну прийшли ненажерливі буржуа. Але що ж народ? Як він почуває себе як кисіль? «Кисіль був до того размивчив і м’який, що ніякої незручності не почував тому, що його їли». Навіть радувався: «Стало бути, я гарний, коли добродії мене люблять!». Численні епізоди й образи казок, що ставляться до характеристики народних мас, дають багатобічного, глибоку й повну драматизму картину життя післяреформеної селянської Росії.
Тут розказано про безпросвітну працю, страждання, таємні думи народу («Коняга», «Сільська пожежа», «Сусіди», « Шляхом-Дорогою»), про його марні спроби знайти правду й захист у правлячих верхах (« Ворон-Чолобитник»), про стихійні вибухи його класового обурення проти гнобителів («Ведмідь на воєводстві»). Гнівно Щедрін викриває в казках експлуататорське суспільство, його ідеологію й політику. Караючий сміх сатирика не давав спокій дворянство, що діяло під заступництвом правлячої політичної верхівки. Салтиков-Щедрін оголює «хижі інтереси» кріпосників і збуджує до них народну ненависть Свої сатиричні твір Салтиков-Щедрін назвав «розповідями для дітей неабиякого віку». Це не дивує, тому що, не маючи певного життєвого досвіду, знань історії, їх прочитати й зрозуміти просто неможливо. Тому я вважаю, що «Казки» Салтикова-Щедріна — своєрідний підручник по історії Росії за певний період