Сергій Єсенін (Природа, мир, схованка всесвіту…) Михайло Эпштейн

Природа - всеосяжна, головна стихія творчості поета, і з нею ліричний герой зв'язаний врожденно й довічно: "Народився я з піснями в трав'яній ковдрі. // Зорі мене весняні у веселку звивали" ("Матінка в купальницу по лісі ходила...", 1912); "Будь же ти вовек благословенне, // що прийшло процвесть і вмерти" ("Не жалую, не кличу, не плачу...", 1921).

Поезія С. Єсеніна (після Н. Некрасова й А. Блоку) - самий значний етап у формуванні національного пейзажу, що поряд із традиційними мотивами сумуй, запустелости, убогості включає дивно яскраві, контрастні фарби, немов узяті з народних лубків: "Синє небо, кольорова дуга, // [...] // Край мій! Улюблена Русь і Мордва!"; "Драговини так болота, // Синій плат небес. // Хвойною позолоттю // Взвенивает ліс"; "Об Русь - малинове поле // И синь, що впала в ріку..."; "синь ссе очі"; "пахне яблуком і медом"; "Ой ти, Русь моя, мила батьківщина, // Солодкий відпочинок у шовку купирей"; "Дзенькай, дзенькай златая Русь...". Цей образ яркою й дзвінкої Росії, із солодкими заходами, шовковистими травами, блакитною прохолоддю, саме Єсеніним був внесений у самосвідомість народу. Частіше, ніж який або інший поет, використовує Єсенін самі поняття "край", "Русь", "батьківщина" ("Русь", 1914; "Гой ти, Русь, моя рідна...", 1914; "Край улюблений! Серцю сняться...", 1914; "Запекли тесание мерзни...", [1916]; "Про вірю, вірю, щастя є...", 1917; "Об край дощів і непогоди...", [1917]).

По-новому зображує Єсенін небесні й атмосферні явища - більш картинно, изобразительно, використовуючи зооморфні й антропоморфні порівняння. Так, вітер у нього - не космічний, що випливає з астральних височіней, як у Блоку, а жива істота: "руде ласкаве осля", "отрок", "схимник", "тонкогубий", "танцює трепака". Місяць - "лоша", "ворон", "теля" і т.п. Зі світил на першому місці образ місяця-місяця, що зустрічається приблизно в кожному третьому творі Єсеніна (в 41 з 127 - дуже високий коефіцієнт; порівн. в "зоряного" Фета з 206 добутків 29 включають образи зірок). При цьому в ранніх віршах приблизно до 1920 року, переважає "місяць" (18 з 20), а в пізніх - місяць (16 з 21). У місяці підкреслюється насамперед зовнішня форма, фігура, силует, зручний для всякого роду предметних асоціацій - "кінська морда", "ягня", "ріг", "колоб", "човен"; місяць - це насамперед світло й викликане їм настрій - "тонке лимонне місячне світло", "відсвіт місячний, синій", "місяць реготало, як клоун", "незатишна рідка лунность". Місяць ближче до фольклору, це казковий персонаж, тоді як місяць вносить елегійні, романсові мотиви

Єсенін - творець єдиного у своєму роді "деревного роману", ліричний герой якого - клен, а героїні - берези й верби. Олюднені образи дерев обростають "портретними" подробицями: у берези - "стан", "стегна", "груди", "ніжка", "зачіска", "поділ", у клена - "нога", "голова" ("Клен ти мій опалий, клен заледенілий..."; "Я по першому снігу бреду..."; "Мій шлях"; "Зелена зачіска..." і ін.). Береза багато в чому завдяки Єсеніну стала національним поетичним символом Росії. Інші улюблені рослини - липа, горобина, черемшина

Більш співчутливо й проникливо, чим у колишній поезії, розкриті образи тварин, які стають самостійними суб'єктами трагічно пофарбованих переживань і з якими в ліричного героя кровно-родинна близькість, як з "братами меншими" ("Пісня про собаку", "Собаці Качалова", "Лисиця", "Корова", "Сукин син", "Я обманювати себе не стану..." і ін.).

Пейзажні мотиви в Єсеніна тісно зв'язані не тільки із кругообертанням часу в природі, але й з віковим плином людського життя - почуттям старіння й зів'янення, смутком про минулу юність ("Цього смутку тепер не розсипати...", 1924; "Відговорив гай золота...", 1924; "Яка ніч! Я не можу...", 1925). Улюблений мотив, відновлений чи Єсеніним не вперше після Е. Баратинського, - розлука з рідною домівкою й повернення на свою "малу батьківщину": образи природи офарблюються почуттям ностальгії, переломлюються в призмі спогадів ("Я покинув рідний будинок...", 1918; "Сповідь хулігана", 1920; "Ця вулиця мені знайома...", [1923]; "Низький будинок із блакитними ставнями...", [1924]; "Я йду долиною. На потилиці кепі...", 1925; "Ганна Снегина", 1925).

Уперше з такою гостротою - і знову ж після Баратинського - поставлена в Єсеніна проблема болісних взаємин природи із цивілізацією, що перемагає: "живих коней перемогла сталева колісниця"; "...здавили за шию село // Кам'яні руки шосе"; "як у гамівну сорочку, ми природу беремо в бетон" ("Сорокоуст", 1920; "Я останній поет села...", 1920; "Мир таємничий, мир мій древній...", 1921). Однак у пізніх віршах поет як би змушує себе возлюбить "кам'ян і сталеве", розлюбити "бідність полів" ("Незатишна рідка лунность", [1925]).

Значне місце у творчості Єсеніна займають фантастичні й космічні пейзажі, витримані в стилі біблійних пророцтв, але що здобувають человекобожеский і богоборчий зміст: "Нині на піки зоряні // Вздибливаю тебе земля!"; "Возгремлю я тоді колісьми // Сонця й місяця, як грім...". Ця космічна символіка, натхненна революцією, зближає поезію Єсеніна й Маяковського періоду 1917-1918 років [порівн.: "По хмарах іду, як по ниві я" (С. Єсенін. "Инония") - "по хмарах лечу" (В. Маяковський. "Людина"); "Ми веселку тобі - дугою, // Полярне коло на збрую. // ПРО, вивези нашу кулю земної // На колію іншу" (С. Єсенін. "Пантократор") - "Веселка, дай дуг // років бистролетним коням" (В. Маяковський. "Наш марш"); "Так здраствує революція // На землі й на небесах!" (С. Єсенін. "Небесний барабанщик") - "Людин, // землю саму // клич на вальс! // Візьми й небо заново виший..." (В. Маяковський "Агов!")]. Однак гіперболічні образи космічної й потойбічної природи, що заповнили поеми Єсеніна того років ("Пришестя", "Перетворення" і ін.), у цілому виявилися малоорганични для його творчості. Набагато більше природні, хоча теж умовні, "Перські мотиви" ( 1924-1925) - напівфантастичні пейзажі країни, де Єсенін ніколи не був, але являющие собою один із кращих зразків пейзажної екзотики в росіянці поезії

Есенинская поезія природи, що виразила "любов до всього живого у світі й милосердя" (М. Горький), чудова й тим, що вперше послідовно проводить принцип уподібнення природи природі ж, розкриваючи зсередини багатство її образних можливостей: "Золотою жабою місяць // Розпласталася на тихій воді..."; "не дзенькає лебедячою шиєю жито"; "ягненочек кучерявий - місяць // Гуляє в блакитній траві" і т. п.

Джерело: "Природа, мир, схованка всесвіту...".

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector