Твір по літературі: Щастя й нещастя в оцінці андрія болконского Образ Андрія Болконского в романі — один із самих складних, можливо, навіть самий складний. У продовження всього оповідання він щось шукає, страждає, намагається зрозуміти зміст буття й знайти своє місце в ньому. Поняття щастя й нещастя змінюються в Андрія, навіть міняються місцями. Спробуємо ж з’ясувати, як оцінює щастя й нещастя князь Андрій Болконский у різні періоди свого життя З перших сторінок появи князя Андрія Болконского видно, що це зарозуміла людина, упевнена у своїй перевазі над іншими, що знає, що в цьому житті в нього високе призначення. Це можна помітити в першій розмові Болконского з Пьером.
Андрій говорить із ним покровительственно, по-отцовски, але в той же час трохи свисока. Не дивно й те, що Толстой акцентує увагу читачів на титулі «князь». «Князь» означає «принц», доконаний. Що ж для такої людини представляється щастям? — Слава.
Війна 1805 року. Андрій жадає стати героєм. У його мріях йому бачиться армія в небезпеці, а він один її рятує. Прямо як в античності. І от він, та довгоочікувана мить.
Болконский в Аустерлицком бої біжить спереду із прапором у руках, але падає. І як дивно: він думає не про свій великий подвиг (він навіть про нього забув), він бачить високе, нескінченне небо із хмарами, що біжать по ньому, висок, далеке й вічне, і забуває про все, що йому здавалося до цього щастям. Його недавній кумир Наполеон захоплюється його прекрасною смертю, але Болконскому він здається маленьким і незначним. Уперше він згадує про батька, дружину, сестрі й майбутній дитині, який раніше готовий був пожертвувати заради героїчного подвигу в ім’я порятунку Росії (схожа риса з Раскольниковим: пожертвувати деякими, зате врятувати багатьох). На цьому життя заради слави, заради похвали інших, для інших у князя Андрія закінчується Князь Андрій розуміє, що щастя в сім’ї, у ньому самому. Він починає займатися винятково своїми справами. Правда, це щастя виявляється нелегким для Андрія, занадто земне, простої, що абсолютно не сполучається з його гордим небом (небо взагалі має величезне значення для розуміння образа Болконского). У Богучарове між Андрієм і Пьером відбувається важлива розмова, що дуже сильно вплинула на світогляд першого.
Пьер сказав, що «коли є бог і є майбутнє життя, тобто істина, є чеснота, — і вище щастя людини полягає в тому, щоб прагнути до досягнення їх», що «треба жити, треба любити, треба вірити». І хоч князь Андрій і сперечався із цими висловленнями, але його внутрішній голос говорив йому: «Правда, вір цьому». Всього його життя було призначено змінитися після однієї зустрічі з Наташей. По дорозі у Втішний стан душі князя Андрія символічно відбивається в дубі. «Весна, і любов, і щастя! — начебто говорив цей дуб… Усе те саме, і все обман. Немає ні весни, ні сонця, ні щастя!
» «Так, він правий, тисячу разів прав цей дуб», — думав князь Андрій. «Немає щастя, усе кінчено» — от рішення Болконского. Але у Втішному він побачив дівчинку, що жила, не знаючи й не цікавлячись їм, і причому жила щасливо: «И справи їй немає до мого існування!» Це здивувало й не сподобалося йому, «Ні, життя не кінчене в тридцять один років», — раптом остаточно, беспеременно вирішив князь Андрій. Він зробив цей виклик життя, цій життєрадісній дівчинці й усьому, що його оточувало. А символичний дуб «весь перетворений, розкинувшись наметом соковитої, темної зелені, млів, ледве колишучись у променях вечірнього сонця».
Одна маленька дівчинка здатна була повернути князя Андрія до життя й надії про щастя, і вірі в любов, «Мало того, що є в мені, треба, щоб і всі знали це, щоб не для одного мене було моє життя». На цьому Андрій кидає свою отшельническую життя, їде в Петербург, знайомиться з передовими людьми того часу, починає становити перетворювальні проекти. Болконский прагне, щоб його життя відбилося на інші. Але не там він цього шукає, він шукає це в тім суспільстві, від якого кілька років назад утік на війну. Надалі він знову піде туди, щоб зникнути від цієї порожньої суєти петербурзького світла. Як дивно: 1805, 1812. Між цими роками пройшло 7 років. 7 — щасливе число.
За ці 7 років він, можна сказати, прожив все життя, витратив її в пошуках себе й сенсу життя, і він знайшов, знайшов завдяки цій маленькій дівчинці Наташе, що зуміла двічі кардинально змінити його життя. Як же це трапилося? В 1810 році після зустрічі на балі вони зблизилися, але за річну відсутність князя Андрія Наташа змінила йому з Анатолем. Горда, зарозуміла натура князя Андрія, звичайно, не змогла простити їй.
Хоча він і вважав, що Наташа — це його щастя, князь Андрій би ніколи не зміг переступити через себе, свою зарозумілість. Він уважає, навіть не вважає, він почуває, що він занадто доконаний. Вони розсталися, але в душі кожного залишився незгладимий слід У Бородінському бої князя Андрія ранять. Уперше в житті в цей момент його тягне не до неба, а до землі. Як сильно він змінився! Він заздрить траві, квітам, а не гордим, владним хмарам.
У ньому відбувається життєвий перелом, навіть не такий, які в нього були до цього. Колись він думав про себе, тепер же він подумав про інших. Для князя Андрія відкрилося інше щастя, щастя любові до всіх людей. Він відчув жалість до свого лютого ворога Анатолю, якого він жадав убити, і от при його зустрічі з ним він жалує й співчуває йому.
Зі смертельним пораненням у хаті в Митищах він лежить майже в забутті й думає, що йому «відкрилося нове щастя, невід’ємне від людини, щастя, що перебуває поза матеріальними силами, поза матеріальними зовнішніми впливами на людину, щастя однієї душі, щастя любові! Зрозуміти його може всяка людина, але усвідомити й простити його міг тільки один Бог». Тут же він зустрів Наташу. Напевно, мінути, які він провів з нею наприкінці життя, були для нього самими щасливими.
Він сам говорив, що раз ця рана звела його з нею, він не жалує ні про що. Ця мила, весела, життєрадісна Наташа, що повернула його перший раз до життя, але тепер уже, завдяки йому, що навчилася страждати, здійснила його бажання, щоб життя князя Андрія Болконского відбилася на людях. І Наташа, і князівна Марья, і Пьер — усі пам’ятали його після його смерті, і згадували кожного з Якимось своїм глибоким філософським змістом, але всі по^-доброму. І що саме головне, він став для сина Николеньки кумиром, божеством. Тому, що б не говорили, князь Андрій був щасливий, його щастя здійснилося для нього, він умер щасливим Князь Андрій — філософ, мислитель.
У Толстого він протиставляється такій героїні, як Наташа, що персоніфікує земну, але щасливе життя. Що значить щастя для Болконского? Що значить щастя для Наташи? Що — для інших? Письменник показав кардинально різних людей, їхні погляди на мир і їхні долі. Образ князя Андрія є одним із самих цікавих, без нього роману не вийшло би.