Що таке обломовщина? — Частина 2

От отчого деяким здається роман Гончарова розтягнутим. Він, якщо хочете, дійсно розтягнуть. У першій частині Обломів лежить на дивані; у другий їздить до Ильинским і закохується в Ольгу, а вона в нього; у третій вона бачить, що помилялася в Обломове, і вони розходяться; у четвертій вона виходить заміж за друга його, Штольца, а він жениться на господарці того будинку, де наймає квартиру. От і все. Ніяких зовнішніх подій, ніяких перешкод (крім хіба розведення мосту через Неву, що припинила побачення Ольги з Обломовим), ніяких сторонніх обставин не втручається в роман. Лінь і апатія Обломова - єдина пружина дії у всій його історії. Як же це можна було розтягти на чотири частини! Попадися ця тема іншому авторові, той би її обробив інакше: написав би сторінок п'ятдесят, легенів, забавних, склав би милий фарс, осміяв би свого лінивця, захопився б Ольгою й Штольцом, так на тім би й покінчив. Оповідання ніяк би не був нудний, хоча й не мав би особливого художнього значення. Гончарів прийнявся за справу інакше. Він не хотів відстати від явища, на яке один раз кинув свій погляд, не простеживши його до кінця, не відшукавши його причин, не зрозумівши зв'язок його з усіма навколишніми явищами. Він хотів домогтися того, щоб випадковий образ, що мигнув перед ним, звести в тип, додати йому родове й постійне значення. Тому у всім, що стосувалося Обломова, не було для нього речей порожніх і незначних. Усім зайнявся він з любов'ю, усе окреслив докладно й чітко. Не тільки ті кімнати, у яких жив Обломів, але й той будинок, у якому він тільки мріяв жити; не тільки халат його, але сірий сюртук і щетинисті бакенбарди слуги його Захара; не тільки писання листа Обломовим, але і якість паперу й чорнила в листі старости до нього - усе наведено й зображено з полною виразністю й рельєфністю. Автор не може пройти мимохідь навіть якого-небудь барона фон-лангвагена, не граючої ніякої ролі в романі; і про барона напише він цілую прекрасну сторінку, і написав би дві й чотири, якби не встиг вичерпати його на одній. Це, якщо хочете, шкодить швидкості дії, стомлює байдужого читача, що вимагає, щоб його нестримно затягали сильними відчуттями. Але проте в таланті Гончарова - це дорогоцінна властивість, що надзвичайно багато допомагає художності його зображень. Починаючи читати його, знаходиш, що багато речей начебто не виправдуються строгою необхідністю, начебто не соображени з вічними вимогами мистецтва. Але незабаром починаєш зживатися з тим миром, що він зображує, мимоволі визнаєш законність і природність всіх виведених їм явищ, сам стаєш у положення діючих осіб і как-би почуваєш, що на їхньому місці й у їхньому положенні інакше й не можна, так начебто й не повинне діяти. Дрібні подробиці, безперервно внесені автором і малюються їм з любов'ю й з незвичайною майстерністю, роблять нарешті якусь чарівність. Ви зовсім переноситеся в той мир, у який веде вас автор: ви знаходите в ньому щось рідне, перед вами відкривається не тільки зовнішня форма, але й сама внутрішність, душа кожної особи, кожного предмета. І після прочитання всього роману ви почуваєте, що в сфері вашої думки додалося щось нове, що до вас у душу глибоко запали нові образи, нові типи. Вони вас довго переслідують, вам хочеться думати над ними, хочеться з'ясувати їхнє значення й відношення до вашого власного життя, характеру, похилостям. Куди дінеться ваша млявість і стомлення; бадьорість думки й свіжість почуття пробуджуються у вас. Ви готові знову перечитати багато сторінок, думати над ними, сперечатися про їх. Так принаймні на нас діяв Обломів: "Сон Обломова" і деякі окремі сцени ми прочитали по нескольку раз; весь роман майже суцільно прочитали ми два рази, і в другий раз він нам чи сподобався не більш, ніж у перший. Таке чарівне значення мають ці подробиці, якими автор обставляє хід дії і які, на думку деяких, розтягують роман

Таким чином, Гончарів є перед нами насамперед художником, що вміє виразити повноту явищ життя. Зображення їх становить його покликання, його насолода; об'єктивна творчість його не бентежиться ніякими теоретичними упередженнями й заданими ідеями, не піддається ніяким винятковим симпатіям. Воно спокійно, тверезо, безпристрасно. Чи становить це вищий ідеал художницької діяльності, або, може бути, це навіть недолік, що виявляє в художнику слабість сприйнятливості? Категорична відповідь скрутна й у всякому разі була б несправедлива, без обмежень і пояснень. Многим не подобається спокійне відношення поета до дійсності, і вони готові негайно ж вимовити різкий вирок про несимпатичність такого таланта. Ми розуміємо природність подібного вироку, і, може бути, самі не далекі бажання, щоб автор побільше дратував наші почуття, посильнее захоплював нас. Але ми усвідомимо, що бажання це - трохи обломовское, що відбувається від похилості мати постійно керівників,- навіть у почуттях. Приписувати авторові слабкий ступінь сприйнятливості тому тільки, що враження не викликають у нього ліричних захватів, а мовчазно криються в його щиросердечній глибині,- несправедливо. Навпроти, чим скоріше й стрімкіше висловлюється враження, тим частіше воно виявляється поверхневим і скороминущим. Прикладів ми бачимо безліч на кожному кроці в людях, обдарованих невичерпним запасом словесного й мімічного пафосу. Якщо людина вміє витримати, виплекати в душі своєї образ предмета й потім яскраво й повно представити його,- це значить, що в нього чуйна сприйнятливість з'єднується із глубиною почуття. Він до часу не висловлюється, але для нього ніщо не пропадає у світі. Усе, що живе й рухається довкола нього, всі, чим багата природа й людське суспільство, у нього все це

...якось чудно

Живе в щиросердечній глибині 4.

У ньому, як у магічному дзеркалі, відбиваються й з волі його зупиняються, застигають, відливаються у тверді недвижні форми - всі явища життя, у всяку дану мінуту. Він може, здається, зупинити саме життя, назавжди зміцнити й поставити перед нами сама невловима мить її, щоб ми вічно на нього дивилися, повчаючись або насолоджуючись

Така могутність, у вищому своєму розвитку, коштує, зрозуміло, усього, що ми називаємо симпатичністю, принадністю, свіжістю або енергією таланта. Але й ця могутність має свої ступені, і крім того,- воно може бути звернене на предмети різного роду, що теж дуже важливо. Тут ми розходимося із прихильниками так званого мистецтва для мистецтва, які думають, що чудове зображення деревного листочка настільки ж важливо, як, наприклад, чудове зображення характеру людини. Може бути, суб'єктивно це буде й справедливо: властиво, сила таланта може бути однакова у двох художників, і тільки сфера їхньої діяльності різна. Але ми ніколи не погодимося, щоб поет, що витрачає свій талант на зразкові описи листочків і струмочків, міг мати однакове значення з тим, хто з равною силою таланта вміє відтворювати, наприклад, явища громадського життя. Нам здається, що для критики, для літератури, для самого суспільства набагато важливіше питання про те, на що вживається, у чому виражається талант художника, ніж те, які розміри й властивості має він у самому собі, у відволіканні, ввозможности.

Як же виразився, на що витратився талант Гончарова? Відповіддю на це питання повинен служити розбір змісту роману

Очевидно, не велику сферу обрав Гончарів для своїх зображень. Історії про те, як лежить і спить добряга-лінивець Обломів і як ні дружба, ні любов не можуть розбудити й підняти його,- не бог звістка яка важлива історія. Але в ній відбилося російське життя, у ній з'являється перед нами живий, сучасний російський тип, викарбуваний з беспощадною строгістю й правильністю; у ній позначилося нове слово нашого суспільного розвитку, вимовлене ясно й твердо, без розпачу й без дитячих надій, але з повною свідомістю істини. Слово це - обломовщина; воно служить ключем до розгадки багатьох явищ російського життя, і воно надає роману Гончарова набагато більше суспільного значення, ніж скільки мають його всі наші викривальні повісті. У типі Обломова й у всій цій обломовщині ми бачимо щось більше, ніж просто вдале створення сильного таланта; ми знаходимо в ньому добуток російського життя, знамення часу


Загрузка...