Щоб урятувати дітей бабуся

Щоб урятувати дітей бабуся пішла в тил німців Історію надіслав Василиий Попов Про Сталінградську битву написано багато книг, знято багато фільмів, але я хочу розповісти про два учасників попавших у це пекло. Це батько й вітчим мого батька й розповідав мені про їх батько Мій рідний дід Попов Василь Архипович, перед війною й у перший її рік перебував на партійній роботі на станції Котельниково під Сталінградом. Коли фашисти, що рвуться до міста підійшли до Котельниково, він займався евакуацією майна й худоби в Сталінград. Свою дружину, мою бабусю, із двома малолітніми дітьми, один із яких був мій батько, дід відправив у Сталінград добиратися самостійно. У Сталінграді в діда жили батьки, і він до початку страшного бомбування 23 серпня, встиг переправити їх за Волгу, а от дружини так і не дочекався.

Дід пішов добровольцем на фронт і звичайно в тій плутанині осіни 1942 року звісток про нього не збереглося, відомо лише що він був політруком в одному з підрозділів танкового корпуса генерала Батова, і під час знаменитого рейду корпуса по тилах ворога в січні 1943 року, пропав без звістки. Корпус, незважаючи на те, що знищив всі аеродроми снабжавшие оточених гітлерівців, сам поніс важкі втрати Моя бабуся добралася до Сталінграда, але в тім районі, де жили родичі вже були німці. Що б урятувати себе й дітей пішла від фронту в тил німців.

Найбільше біженці в німецькому тилу боялися румунів, не один німецький солдат не стріляв у жінок і дітей, а от румунські солдати стріляли изза одягу, їжі, іноді спьяну. Бабуся вижила й зберегла обох дітей тітку Галю й мого батька (тітці тоді було 4 роки, а батькові 2 роки). Повернувшись після розгрому фашистів у місто до батьків діда, бабуся довідалася, що чоловік пропав без звістки. І тут починається інша історія, історія вітчима мого батька, що став для нього другим батьком, виростив його й поставив на ноги Дід Григорій Колісників жив і працював у Донбасі. Він був десятником, будував шахти, був одружений у нього був маленький син. Його мобілізували восени 1941 року.

Він потрапив в інженерні війська, так от тільки тоді в 41 під Москвою встигли побудувати рубіж, так його ж і обороняли, частини перед ними розбили. Став їхній інженерний батальйон звичайною піхотою. Дід служив сержантом. Потім були інші бої, настання й катастрофа під Харковом, відступ до самого Дону. Після боїв на Доні батальйон у якому служив дід був відданий 64 армії генерала Шумилова. Ця армія обороняла південні підступи до Сталінграда й до речі ворог так і не ввійшов у південні райони міста.

Хто не знає: там навіть продовжували працювати заводи Батальйон мого діда обкопався біля селища Гірська Галявина на відрогу Ергенинской висоти, унизу більша балка поросшая лісом. Діда послали в бойову охорону, вона старший з кулеметом і два не те казахи не те киргиза. Спустилися в балку, розташувалися, через який той час чують танк по балці повзе.

Дід уже був досвідченим солдатом, зрозумів, що це розвідка боєм. Говорить бійцям: "ідіть на схил і замаскуйтеся, як тільки танк здасться я з кулемета почну стріляти піхота якщо є, заляже а танк на мене поверне й вам зад підставить, отут ви його пляшками й подожгете". Бійці кивають мол зрозуміли й на схил побігли. Дід заліг з кулеметом, точно, через кілька хвилин з'являється танкетка й позад чоловік чотири німці, дід почав стріляти по них, німці залягли а танкетка на діда пішла, повзе з кулемета поливає, голови не підняти.

А головне ні пострілів ні вибухів з боку бійців не чутно й ніхто  пляшки не кинув. Дід розповідав, що тому що перед цією танкеткою, ніколи йому страшно не було, чудом перед самими гусеницями скотився він у вимоїну між коріннями дуба. Танкетка наїхала на окопчик діда, крутнулась, роздавивши кулемет, і поповзла назад убік німецьких позицій. Тільки коли шум вийшов виповз дід з вимоїни, хотів було подивитися, де бійці, так отут тільки помітив що рукав весь у крові. Він перетягнув руку й пішов до своїм. Коли командир його побачив ойкнув: "Гришка так ти весь білий", дід був рудий, а отут за який те година посивіла. Сам лейтенант був теж легко поранений у голову, і вони вдвох пішли на берег Волги в медсанбат.

Прийшли, сестричка ганчірку з рани в діда знімає й відразу: "Самостріл", звідки не візьмися молодший лейтенант НКВД, наказ "Ні кроку назад" виконувався чітко. Але командир за діда відразу заступився отматерил медсестру й сказав Нквдешнику, що в Колесникова танк ледве не упритул стріляв, того й опік у рани, сестра знову оглянула сказала, що помилилася й слідів пороху немає.

Діда перев'язали й сказали, що відправлять на лівий берег. Вийшли вони з командиром покурити, і дивляться: один з бійців, що з дідом в охороні був сидить у черзі. Дід до нього й запитує: "Що ж ти гад не виконав мій наказ, мене изза вас ледве танк не роздавив".

А він відповідає, мол миючи поранена був, Нквдешник знову отут як отут, усе зрозумів і доктора привів. Розмотали вони бійцеві ганчірку на нозі а там натурально самостріл, вся ступня зверху в цяточку від пороху. Відразу зібрали хто був ходячий, Нквдешник зачитав 227 наказ і на очах у всіх цьому бійцеві, Нквдешник пустив кулю влоб. Дід пробув у госпіталі до грудня 1942 і повернувся у свій батальйон. Німці вже були оточені й батальйон з боями просувався до півночі. Від місця, де зараз розташований Волгоградська сельхозакадемия вони повинні були прорватися до станції Садова (зараз це в межах міста).Батальйон пішов в атаку, але німці воювали грамотно, коли батальйон прорвався через охорону вони із флангів відітнули його кулеметами а потім почали мінометний обстріл...

Коли дід опам'ятався його за ноги тягли два німці, потім привели в табір біля станції Садова. Як не дивно його не обшукували й не відібрали документи, зверталися нормально напевно, говорив дід, почували що незабаром їм самим у полон іти. Вообщем кинули в барак, а там майже всі як кістяки, полонених фашисти не годували. Дня через два дідів небагато відійшов від контузії й отут їм у барак кинули 2 мішки зерна люди стали як звірі й хто був міцніше встиг набити кишені зерном. Потім привезли льотчика й цей старлей виділив діда й ще одного не охлялого бійця. Утрьох вони стали готовити втечу Табір охороняли румуни й в основному увесь час дрімали. У льотчика в унтах залишилася фінка, його те ж не особливо обшукували, і от уночі дід став стукатися, сонний вартовий відкрив двері в барак і вони його завалили, потім переодягли діда в його шинель і вийшли на вулицю, дід з автоматом і типу веде льотчика.

Табір майже не охоронявся дві вишки метра по двох зі сплячими вартовими так ще один біля бараків. Дід говорив, що він схоже нічого навіть не зрозумів коли його льотчик зарізав.

Ну а потім із двома автоматами підійшли до вишок і просто розстріляли вартових. Інші або злякалися, що прийшла Червона Армія, або просто так міцно спали, що наші встигли відкрити ще два бараки, звалити огорожу й відбігти метрів на двісті, поки вслід не пролунали рідкі постріли, звичайно не всі втекли, але досить багато. Основна маса побігла на шум бою убік міста, льотчик же сказав що хоч до міста й лінії фронту не більше 12 км. туди бігти не можна, без зброї німці всіх переб'ють.

Він запропонував бігти навпаки на захід, до Дону, тому що коли він літав те бачив що там уже Червона Армія, і йому відомо що там багато румунських і італійських частин, і перейти лінію фронту легше. Так і вирішили. Ішли чотири дні по ночах, удень ховалися в ярах і балках.

Як перейшли лінію фронту навіть не помітили. Отут дід знову випробував на собі дія наказу 227.Коли вийшли до своїм зустріли нормально нагодували, в усіх з голоду трапився розлад шлунка. Усього їх було шість чоловік, у п'ятьох минулого із собою документи, їхня правда офіцер в усіх зібрав, розмістили в хаті. На наступний ранок усіх став викликати особист, розпитав докладно все записав. До обіду приїхали за льотчиком з його частини, попрощалися з ним всі, жаль дід згадував, адреса не записала, на пам'ять понадіявся, може й залишився живий той льотчик дійшов до перемоги.

Ну а далі до вечора з'явився вартовий у хати й з ранку почався. Викликає особист і давай розпитувати, коли перейшов на сторону німців, знаєш гад що Донбас окупований і ми не можемо тебе перевірити й т.д.

вообщем, два дні я тягав на допити й матом репетував і бив. Потім целую тиждень не викликали, годували хліб так вода. Нарешті викликав знову на столі каша хліб, ну, що говорить Колісників повезло тобі розшукав я твого комбата, поранений він легко, у медсанбаті зараз і підтвердив всі що ти розповідав, так що збирайся й у Сталінград, у свій батальйон. Дід поцікавився, а що буде із що залишилися, особист відповів, що мол тобі яка різниця ти сержант я на тебе час витратив тому що з тебе як з досвідченого яка те користь буде, а інші...


Загрузка...