Все це, разом узяте, викриває в «Иониче» саме роман, у всякому разі — романний задум. Той задум, що є присутнім у Чехова протягом всієї його зрілої прози. Якщо використовувати бахтинскую формулу «людин або більше своєї долі, або менше своєї людяності», можна сказати, що в Чехова в якості вічної, майже настирливої ідеї — завжди лише друга частина антитези. Його герої незмінно — і неминуче — не доростають до самих себе. Саме слово «герої» застосовне до них лише як літературознавчий термін. Це не просто «маленькі люди», що заюшили в російську словесність задовго до Чехова. Макар Девушкин роздираємо шекспірівськими страстями, Акакий Башмачкин підносить шинель до космічного символу. У доктора Старцева немає ні страстей, ні символів, оскільки він не пізнав їх у собі. Інерція його життя не знає протиріч і протидій, тому що вона природна й укорінена в глибинному самонеосознании. У порівнянні зі Старцевим Обломів — титан волі, і нікому не прийшло б у голову назвати його Ильичем, як того — Ионичем.
Людина Чехова — людина, що не несвершились. Звичайно, це романна тема. По романному вона й вирішена. Разюче, але в короткому «Иониче» найшлося місце навіть для майже обов’язкової приналежності роману — вставної новели. Доктор Старців на нічному цвинтарі чекаючи побачення, що не відбулося, — це як би «Нудна історія», стисла до декількох абзаців
Як Дмитро Ионич Старців переживає за кілька мінут все своє минуле й майбутнє, так і в самому «Иониче», чудовому зразку винайденого Чеховим мікро роману, прочитується й проживається так і не написаний їм «теперішній» роман на його головну тему — про неслучившейся життя