Шляхи гріха катерини кабановой і катерини ізмайловій

Шляхи гріха катерини кабановой і катерини ізмайловій

Про російське купецтво говорили багато письменників кінця XIX сторіччя. Цікавило авторів і положення жінки в купецькій сім'ї. Цій темі присвячена п'єса "Гроза" А. Н. Островського й нарис "Леді Макбет Мцен-Ского повіту" Н. С. Лєскова. Ці добутки мають відому сюжетну подібність: в обох героїнь бажання любити викликано нудьгою й незадоволеністю життям, у результаті - конфлікт із навколишнім світом, аж до злочину, розв'язка - смерть у річковій безодні. Навіть імена героїнь однакові - обох кличуть Катеринами.

Героїнь обох добутків життя штовхає на несправедливий шлях - шлях гріха: Катерину Кабанову - на гріх перелюбства й самогубства, Катерину Ізмайлову - також на гріх перелюбства й гріх багаторазового вбивства. Характерна для того часу причина, що штовхнула жінок на гріх перелюбства: "нудьга російська, нудьга купецького будинку, від якої весело... повіситися". Обидві вони вийшли заміж не по любові, та й чоловік неласкавий, ще більше збільшує ситуацію бездітність. Обидві вони виховувалися на волі, що сформувала в них палкість характеру. Однак їхні почуття й світосприймання різні. Багато про що говорить уже сам вибір: Катерина Кабанова закохується в Бориса тому, що він не схожий на навколишніх її людей, а Ізмайлова вибирає Сергія лише через його гарну зовнішність. Перша любить одухотвореною любов'ю, друга, навпроти, випробовує скоріше фізичний поїзд, що переростає у всепоглинаючу пристрасть. Катерина Ізмайлова вже не чує попереджень Ксенії про мінливість "негідника", не зауважує сухості, з якої розмовляє з нею Сергій. "Катерина Львівна тепер готова була за Сергія у вогонь, у воду, у темницю й на хрест". Почуття героїнь різні, але вони досягають такої сили, що "з ним і каторжний шлях цвіте щастям", "от я тепер тебе бачила, цього вони в мене не віднімуть, а більше мені нічого не треба".

Сильні почуття штовхають їх на гріх, але героїні неусвідомлено шукають виправдання своїм учинкам. Для Кабановой, по-моєму, це момент, коли Тихін відмовляється взяти її із собою - нібито сам штовхає на зраду. Катерина Ізмайлова перед убивством Зіновія Борисича чекає від нього приводу, що роз'ярив би її, щоб остаточно виправдати для себе вбивство чоловіка

Катерина Островського, незважаючи на імпульсивність, не здатна на вбивство, у неї інші моральні підстави. Ізмайлова ж робить лиходійство з разючою холоднокровністю, тому що вважає свою любов повним виправданням злочину. У той же час Катерина Кабанова вважає вже саме своє почуття гріхом. Протиріччя між почуттям і боргом перед чоловіком, Бог, суспільством, искреннее каяття зводять її з розуму. Остаточно штовхає до самогубства відмова від її Бориса, молода жінка доходить до крайнього ступеня розпачу, коли їй "що додому, що в могилу - однаково". Катерина Ізмайлова не випробовує борошн совісті, але моторошні її ревнощі: "затряслася й позеленіла. В очах у ніс стали темно; всі суглоби її занили й расслабели". І цей стан жінки, у якої під час убивства лише холоділи руки. Незважаючи на всю вагу щиросердечних і фізичних борошн, вона залишається в ясній свідомості, думка про самогубство їй далека - тільки помста. Коли вона кидається у воду, захоплюючи за собою Сонетку, те, по-моєму, навіть не думає про те, що загине сама

Отже, героїні свій "шлях гріха" проходять по-різному. Можна сказати, що більше слабка Кабанова не витримує покарання за щастя, що є природної на цьому шляху. Незважаючи на релігійність, вона віддає перевагу відходу з життя. А Катерина Ізмайлова сприймає свої страждання як, що програв гравець. Немає в неї ні найменшого сліду каяття, вона послідовна на шляху гріха й не сходить із нього до кінця. Слабкі натури коливаються у виборі життєвого шляху, сильні ж не обертають із вибраного, нехай це й шлях зла. З іншого боку, "слабість" Катерини Островського можна пояснити її життєвими принципами - у всім винити себе, не заподіювати горя навколишньої, "сила" же героїні Лєскова - у неї безпринципності


Загрузка...