В усі століття людин прагнув до пізнання свого «я». Одна з основних, може бути, головних цілей мистецтва — у розкритті цієї таємниці. Відкрити людині глибини його душі, зробити його краще, сильніше — у тім або іншому ступені цього домагається кожний письменник. Особливо це властиво російській літературі з її найглибшими морально-філософськими коріннями. Проблему добра й зла, сили й слабості людини намагалися дозволити великі розуми, люди, що багато вистраждали й випробували на собі — Пушкін, Толстой, Достоєвський
Горький зштовхнувся із цією проблемою дуже рано. Уже в перших добутках молодого письменника виявився не тільки неабиякий талант оповідача й художника, але й уміння відстоювати свої переконання. І пізніше досвід життя не притупив таланта, віра у свою правоту лише зміцніла
Уже на самому початку свого оповідання баба Изергиль ділить людей на «старих з дитинства» і «юних, які люблять». Це дуже важливо для Горького. Яскраві, сильні люди завжди були привабливі для його
Один лише холодний розум без молодого серця не дає людині щирої сили. Такий Ларра — герой першої легенди. Недарма його батько — орел — житель холодних вершин. Гордості, упевненості у своїй перевазі недостатньо для щастя. Це не сила Ларри, а слабість. У розумінні Горького лише гаряча любов до людей, до своєї справи, до рідної землі дає людині твердість у життєвих випробуваннях. Данко, що жертвує собою заради інших, сильніше Ларри.
У зв’язку із цим виникає найважливіше питання: як дійсно сильна людина ставиться до навколишньої? Це одне з основних питань, відповідь на який не дає вся світова література. Позиція Горького тут ясна. Гадана сила Ларри, якому люди нібито не потрібні, не ви — держивает випробування самітністю. У більше пізніх творах Горький ускладнює питання: самітність серед людей — чи наслідок це сили або слабості? І дає відповідь: сильний не може бути самотній, він завжди серед людей — нехай далеких йому за духом, але страждаючих. І це розуміє Сатин після зустрічі Слукой.
Але погляди цих героїв все-таки розходяться в основному. Лука вважає, що слабкий повинен знайти в житті опору й обов’язок сильного — допомогти йому в цьому. Сатин упевнений, що, действитель — але, сильному не потрібна опора й чекати кращого майбутнього в бездіяльності — не для теперішньої людини. Він приходить до цього переконання не відразу. Ми можемо стежити за його розвитком по ходу п’єси. При першій зустрічі з мешканцями нічліжки ми бачимо, що перед нами люди глибоко страждаючі й самотні. Потрапивши на саме дно життя пос — ле багатьох позбавлень, вони стали безжалісні до себе й до інших. Кожний замкнуть на своєму горі й веде про нього нескінченне оповідання, не слухаючи нікого й не бажаючи бути почутим. Відповідь на скарги — сміх, знущання
Барона, що живе за рахунок Насті, лише забавляють її сльози й фантазії. Кліщ нехтує всіх: він, «робітник людина», вирветься з нічліжки, він не такий, як всі її мешканці. І тільки після смерті Ганни, продавши всі свої інструменти, втративши всяку надію, він розуміє й приймає їх як товаришів на нещастя. Кожний герой п’єси шукає опору у відході від жорстокої реальності. Наташа, Васько Попіл мріють про майбутнє. Ганна сподівається на заспокоєння після смерті. Актор «марить» про минуле, з кожним разом розцвічуючи його усе більше яскравими фарбами. Настя, у якої немає ні минулого, ні майбутнього, іде від сьогодення в уявлюваний мир «чистої любові».
Лука спробував перенести їхньої мрії в реальний мир, і вони зазнали краху одна за іншою. Адже ці мрії не полегшують реальності, а лише в малому ступені заміняють її. Усім їм залишається лише безпробудне пияцтво, тому що пробудження страшно. Лише сильна людина, затверджує Горький, здатний дивитися в особу реальності. Але без мети в житті, без упевненості у своїх можливостях змінити мир він не здатний протистояти негодам. І ми бачимо людей, сильних духом, але не знаючих довга перед собою й навколишніми. Бубнів, якому багато чого дано, уже втратив себе. Барон знущається із всіма й швидко втрачає людські риси. Сатин лише на початку цього шляхи
Хто знає, яка доля чекала його, не з’явися в нічліжці Лука. Недарма Сатин пізніше скаже, що Лука подіяв на нього, як кислота на потьмянілу монету. Сатин розуміє, що назначе — ние сильного — не утішати страждаючих, а викорінювати страждання, зло. Це — одне із самих твердих переконань Горького. Для Горького — сила — у прагненні вперед «до волі, до све — ту». Лише гаряче серце й сильна воля, віра в перемогу допоможуть пройти цей шлях. І пам’ять про тих, хто на цьому шляху пожертвував собою заради інших, як зірки — іскри серця Данко, будуть висвітлювати дорогу идущим слідом.