Твір по літературі: Сила й слабість людини в розумінні М. Горького В усі століття людин прагнув до пізнання свого «я». Одна з основних, може бути, головних цілей мистецтва — розкриття цієї таємниці. Відкрити людині глибини його душі, зробити його краще, сильніше — у тім або іншому ступені цього домагається кожний письменник. Особливо це властиво російській літературі з її найглибшими морально-філософськими коріннями. Проблему добра й зла, сили й слабості людини намагалися дозволити великі розуми, люди, що багато вистраждали й випробували — Пушкін, Толстой, Достоєвський. Гіркий зштовхнувся із цією проблемою дуже рано. Уже в перших добутках молодого письменника виявився не тільки неабиякий талант оповідача й художника, але й уміння відстоювати свої переконання. І пізніше досвід життя не притупив таланта, віра у свою правоту лише зміцніла. Уже на самому початку свого оповідання баба Изергиль ділить людей на «старих з дитинства» і «юних, які люблять».
Це дуже важливо для Горького. Яскраві, сильні люди завжди були привабливі для нього. Один лише холодний розум без молодого серця не дає людині щирої сили. Такий Ларра — герой першої легенди.
Недарма його батько — орел — житель холодних вершин. Гордості, упевненості у своїй перевазі недостатньо для щастя. Це не сила Ларри, а слабість. У розумінні Горького лише гаряча любов до людей, до своєї справи, до рідної землі дає людині твердість у життєвих випробуваннях. Данко, що жертвує собою заради інших, сильніше Ларри. У зв’язку із цим виникає найважливіше питання: як дійсно сильна людина ставиться до навколишньої?
Це одне з основних питань, відповідь на який не дає вся світова література. Позиція Горького тут ясна. Гадана сила Ларри, якому люди нібито не потрібні, не витримує випробування самітністю. У більше пізніх творах Горький ускладнює питання: самітність серед людей — чи наслідок це сили або слабості?
І дає відповідь: сильний не може бути самотній, він завжди серед людей — нехай далеких йому за духом, але страждаючих. І це розуміє Сатин після зустрічі з Лукою. Але погляди цих героїв все-таки розходяться в головному. Лука вважає, що слабкий повинен знайти в житті опору й обов’язок сильного — допомогти йому в цьому. Сатин упевнений, що, дійсно, сильному не потрібна опора й чекати кращого майбутнього в бездіяльності — не для теперішньої людини. Він приходить до цього переконання не відразу. Ми можемо стежити за його розвитком по ходу п’єси.
При першій зустрічі з мешканцями нічліжки ми бачимо, що перед нами люди глибоко страждаючі й самотні. Потрапивши на саме дно життя після багатьох позбавлень, вони стали безжалісні до себе й до інших. Кожний замкнуть на своєму горі й веде про нього нескінченне оповідання, не слухаючи нікого й не бажаючи бути почутим. Відповідь на скарги — сміх, знущання. Барона, що живе за рахунок Насті, лише забавляють її сльози й фантазії. Кліщ нехтує всіх, він, «робоча людина», вирветься з нічліжки, він не такий, як всі її мешканці. І тільки після смерті Ганни, продавши всі свої інструменти, втративши всяку надію, він розуміє й приймає їх як товаришів на нещастя.
Кожний герой п’єси шукає опору у відході від жорстокої реальності. Наташа, Васько Попіл мріють про майбутнє. Ганна сподівається на заспокоєння після смерті. Актор «марить» про минуле, з кожним разом розцвічуючи його усе більше яскравими фарбами.
Настя, у якої немає ні минулого, ні майбутнього, іде від сьогодення в уявлюваний мир «чистої любові». Лука спробував перенести їхньої мрії в реальний мир, і вони зазнали краху одна за іншою. Адже ці мрії не полегшують реальності, а лише в малому ступені заміняють її. Усім їм залишається лише безпробудне пияцтво, тому що пробудження страшно. Лише сильна людина, затверджує Горький, здатний дивитися в особу реальності. Але без мети в житті, без упевненості у своїх можливостях змінити мир він не здатний протистояти негодам. І ми бачимо людей, сильних духом, але не знаючих довга перед собою й навколишніми.
Бубнів, якому багато чого дано, уже втратив себе. Барон знущається із всіма й швидко втрачає людські риси. Сатин лише на початку цього шляху. Хто знає, яка доля чекала його, не з’явися в нічліжці Лука. Недарма Сатин пізніше скаже, що Лука подіяв на нього, як кислота на потьмянілу монету. Сатин розуміє, що призначення сильного — не утішати страждаючих, а викорінювати страждання, зло.
Це одне із самих твердих переконань Горького. Для Горького сила — у прагненні вперед «до волі, до світла». Лише гаряче серце й сильна воля, віра в перемогу допоможуть пройти цей шлях. І пам’ять про тих, хто на цьому шляху пожертвував собою заради інших, як зірки — іскри серця Данко будуть висвітлювати дорогу идущим слідом.