Система образів у романі А. А. Фадєєва «Розгром» З перемогою молодої Радянської республіки нове життя стихійно ввірвалося в мистецтво. Тема відшумілої війни здавалася головної у творчості радянських письменників. Писати про Громадянську війну значило писати про революцію, про нове життя, про нову епоху, про нову людину. «Розгром» був задуманий у перші післяжовтневі роки, тому що ще свіжо були спогаду про події Громадянської війни на Далекому Сході, у якій брав участь автор. В «Розгромі» ми бачимо відношення Фадєєва до війни як до зла, що несе в собі кров, страждання, смерть. Але Фадєєв дивиться на війну не як спостерігач, а як безпосередній учасник подій. У своєму романі автор відбив свідомість, що пробудилася, народних мас у нові умовах Щоб докладніше розглянути «Розгром», необхідно коротко передати зміст.
У романі мова йде про неоднорідну партизанську масу. Революційна хвиля зачіпала інтереси всіх груп населення. Один з головних героїв, партизанський командир Левинсон, — людина «правильної породи», який усі любили й поважали. Його маленький партизанський загін випробовує голод, утому, позбавлення, постійні погрози для життя, смерть багатьох і багатьох.
Я бачу, що події розвертаються на окраїнах колишньої царської Росії, у гущавині народу, серед людей подавлених і пригноблених. Представниками народу є шахтарська маса, з якої виділяється розпачливий Морозка, відповідальний і виконавчий Дубов, із селян — колишній пастух Метелиця, людина відважний і сміливий. Представниками інтелігенції є Мечик і доктор Сташинский. Маленький партизанський загін Левинсона, пробираючись до своїм, захищається від багаторазово переважаючих сил супротивника, мужньо переборює різні перешкоди на своєму шляху. Фінал роману драматичний. Загін попадає в засідку, залишається дев’ятнадцять чоловік.
Партизани розгромлені, але наприкінці роману я бачу світлий і підбадьорливий початок, що показано через розпачливий подвиг Морозки. В останніх рядках роману ми бачимо надію автора на світле майбутнє, що виражається в словах: «потрібно було жити й виконувати свої обов’язки». Тепер обговоримо героїв роману, кожний з яких індивідуальний на свій лад. Варто виділити з персонажів командира загону Левинсона, що не відрізняється яскравою зовнішністю, але має талант керівника. Левинсон почуває на собі відповідальність за довірених йому людей. Він теперішній більшовицький ватажок, свідомий керівник мас, людина «особою, правильної породи», готовий на самозречення заради своїх ідеалів. Левинсон користується теперішньою повагою, є прикладом наслідування юного Бакланова. Однак Фадєєв, по-моєму, трохи ідеалізує свого героя.
Адже якщо придивитися уважно, те можна побачити, що Левинсон цілком звичайна людина зі слабостями й недоліками. Справа в тому, що він уміє таїти й придушувати всі свої страхи й сумніви, болісні розлади. Левинсон дуже мистецьки керує людьми Юний Бакланів намагається наслідувати свого командира у всіх дріб’язках. Автор показує, що помічник командира — набирається досвіду для майбутнього. Фадєєв малює образ розважливого Гончаренко.
Я вважаю, що цей підривник теж є якоюсь мірою людиною «правильним». Я читала, як чітко й самовіддано діяв Гончаренко під час відступу, мистецьки підривав гать, як розважливо й розумно говорив з партизанами. Такі люди безмежно віддані революції і її ідеали, вони знають, що роблять і куди йдуть, заради чого борються У романі мало персонажів, але зате Фадєєв уважно досліджував кожну особистість, її становлення й розвиток. Тому перш ніж показати людину на вершині героїзму, письменник зображує його у звичайній обстановці. Фадєєв показує нелегкий побут партизанів, їхнє буденне життя. Наприклад, Морозка пройшов тернистий шлях, перетворюючись із партизана недбайливого в партизана «справного». На початку роману я бачу несвідомість і недисциплінованість Морозки, його грубе звертання з Варей, що хотіла чистої й щирої любові. Але ця участь у боротьбі дало початок його моральному перевихованню.
Його життя стає більше осмисленої, він намагається осягти свої вчинки й навколишній світ. «Безтурботне бешкетництво» Морозки перетворюється у відповідальність, відбувається становлення особистості. У результаті чого Морозка робить воістину героїчний учинок наприкінці роману, пожертвувавши своїм життям заради товаришів. Виділяється в романі й колишньому пастуху Метелиця. Цей герой відважний і стрімкий, його хоробрість захоплює навколишніх Метелиця сформувався сам по собі, у стихії трудового життя. У цьому випадку революція допомогла героєві не втратити свої прекрасні якості.
Він одержує можливість використовувати й розкривати їх у повну міру. Мене захоплює Метелиця: його вогонь, рух, хижі очі, рішучість, стрімкість, молниеносность. Фадєєв показував становлення стихійності у свідомий початок на прикладі Морозки. Метелиця ж, по-моєму, — доповнення образа Левинсона. Сумніви й досвід командира сполучаються з рішучим Метелицею. Це можна спостерігати на прикладі того, як спритно Левинсон підмінює стрімкий план Метелиці більше спокійним і обережним. Автор показує достоїнства Метелиці, якими не наділений Морозка. Але кожний герой по-своєму індивідуальний і неповторний. Природне поводження Морозки на початку роману характеризується розхитаністю, хуліганством, відчайдушністю й беззвітністю багатьох учинків Але якщо Метелиці й Морозке автор симпатизує, то до Мечику Фадєєв випробовує повну антипатію.
Автор показує, як дрібнобуржуазний інтелігент Мечик шукає романтики й героїчних подвигів у Громадянській війні. Але, побачивши щоденність, злодійство, знущання, глузування, лайки в партизанській масі, Мечик разочаровивается; Мечик моральний, але його якості проявляються тільки на словах, а не на ділі. Мечик думає тільки про порятунок свого власного життя, він ненадійний. Стикаючись зі складністю реального життя, він губиться, у нього не залишається ідеалів: ні бажаного подвигу, ні чистої любові до жінки. Його боягузтво й непевність незабаром породжують зрадництвоо, що Фадєєв таврує ганьбою. Мечик має абстрактний гуманізм, що пасивний і не вимагає жорстокості й суворості. Однак цей гуманізм заподіює страждання.
Пошкодувавши Фролова, Мечик зробив йому тільки гірше, заподіяв страждання. Його мораль спрямована проти нього. По-моєму, він не створений для подвигів і війни, та й взагалі для такого життя, у якій зараз перебуває. Його душа занадто розпещена, совісна й ранима. Фадєєв показує, що партизанське середовище не прийняло цього інтелігента. Автор підкреслює непотрібність інтелігенції в більшовицькій боротьбі. Але не все-таки інтелігенти такі, як Мечик. Мені здається, що Мечик просто не готово до боротьби, його непевність і юний романтизм породили негативні якості.
У результаті він зрадив товаришів. У становленні особистості цього героя більшу роль зіграло міське середовище. Фадєєв не приймає Мечика, хоча він симпатизує лікареві Сташинскому. Лікар — це інтелігент, але нескінченно відданий своїй справі, своїм ідеалам, які ніколи не зрадить. Це показано на прикладі вбивства Фролова. Навіть у критичних ситуаціях не можна вбивати безнадійного хворого, але в цьому випадку не зробити цього теж не можна.
Звідси я можу зробити висновок, що й інтелігенція в революції грає теж істотну роль Отже, на прикладі цього маленького загону ми бачимо стихійне й свідоме становлення мас. Цим і визначається головна й основна думка «Розгрому». Фадєєв визначив її так: «…у громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу, все вороже змітається революцією, все нездатне до теперішньої революційної боротьби, що випадково потрапило в табір революції відсівається, а все, що піднялося зі справжніх корінь революції, з мільйонних мас народу загартовується, росте, розвивається в цій боротьбі. Відбувається величенна переробка людей». У романі є й відбір, і відсівання, і переробка людей. Але цей «відбір людського матеріалу» веде сама війна.
У результаті гинуть кращі люди, хто вже встиг полюбитися читачеві: Метелиця, Бакланів. Після свого духовного становлення героїчно гине Морозна. У загоні залишаються такі нікчемні люди, як Чиж. Але Фадєєв фанатично вірив у те, що відбувається прорив до добра й справедливості, до нового духовного життя, до вільної радісної праці без буржуїв. Але дійсність часом була зовсім інший, реалізм впроваджується в життя, показуючи героїчну особистість, піднімаючи й розвиваючи паростки комунізму в уяві. Я хочу помітити, що дослідження людей і подій не завжди веде до позитивного результату. Виявляються й негативні сторони, які не можна приховувати й згладжувати, справедливість не завжди буває чистої Однак ми повинні віддати належне Фадєєву за те, що він яскраво розкрив тему, ідею й композицію роману, а також чітко поставив дві основні концепції. Перша — це єдність миру й людини в ньому, а друга — гуманізм.
Фадєєв показав нам не тільки партизанський загін, але й картину селянського життя, без якої немислимий опис партизанів, адже майже всі вони вийшли із селян. Згадаємо Метелицю й Морозку. Гончаренко затверджував, що в кожному з них сидить мужик. Автор показує нерозривність людей і селянського миру.
Гуманізм в «Розгромі» показаний не через милостиве відношення до дружин і дітей супротивника, а через вплив нових відносин на характери й особистість людей Основну тему й ідею Фадєєв визначив в «переробці людей». Саме цієї головної думки й підпорядкована композиція. Персонажів у романі небагато, але автор уважно досліджує кожну особистість. Цьому глибокому аналізу змін внутрішнього миру людини в ході боротьби й підпорядкована перша половина роману. Автор оповідає про людину, про його долю, про його випробування. Не зрячи ж початок розгрому описаний тільки в десятому розділі. Але навіть під час воєнних дій Фадєєв насамперед показує стан, поводження й переживання учасників бою.
Автор довершує характер героя його вчинками. У своєму романі автор затверджує непереможність народу у війні. Фадєєв був теперішнім солдатом партії, щирим борцем за світле майбутнє. Звичайно, він бачив і похмурі сторони дійсності, але твердо вірив, що незабаром вони зникнуть. І ми повинні віддати належне Фадєєву за таку відданість справі, за самовідданість і працю.