«Слово: мудре, чисте, рідне» Мовчать гробниці, мумії й кістки, — Лише слову життя дане: Із древньої тьми, на світовому цвинтарі, Звучать лише Письмена І нет. у нас іншого достоянья! Умійте леї берегти Хоч у міру сил, у дні злості й страданья, Наш дарунок безсмертний — мовлення И. А. Бунін Чи замислюємося ми над тим, яке чудесна спадщина — російська мова — дісталося нам від минулих століть?
Адже мова — основа основ духовної культури, то чарівне знаряддя, за допомогою якого здійснюється зв’язок часів, зв’язок поколінь. Російська мова відрізняється разючою життєстійкістю Уже в часи Київської Русі, в X-XII століттях, він був розповсюджений на. величезної території. На цій мові вже тоді писали літературні праці старанні ченці, що лише зрідка ставили своє ім’я на рукописах, і великий государ всея Русі Іван IV Грозний, і засланий на Північ Данило Заточник, і заколотний протопоп Авакум. На ньому складали, як свідчать знайдені археологами берестяні грамоти XI-ХV століть, свої ділові листи прості жителі Новгорода, Пскова, Старої Русси, Смоленська.
Російська мова вистояла в роки смут і руйнувань. Поруч із книжковою письмовою літературою на Русі здавна існувала величезна кількість изустних переказів. Подібно весняним втечам, проростають стародавні російські мелодії в музичній класиці — у симфоніях і операх Глинки, Мусоргского, Римського-Корсакова, Бородіна, Чайковського Розсипу мудрих прислів’їв, загадок, прислів’їв, казок, чудесних билин вивчаються фольклористами по цю пору й, як блискаючі вкраплення, прикрашають наше сьогоднішнє мовлення. Вони колись складалися в курних хатах, при світлі скіпи, у лісовій глухомані. У фольклорі відбилися й розум народу, і його історична пам’ять, і його мрії. Не була відгороджена стіною від фольклору й російська письмова література, хоча вона розвивалася в достатньому ступені самостійно. Мова російської художньої прози й поезії увібрав у себе дві стихії — стихію просторіччя, повсякденного російського мовлення, і стихію церковнослов’янської мови, що пришли на Русь із Болгарії після прийняття християнства разом із церковними й світськими книгами. Від церковнослов’янської мови йшла урочисто-велична, витийственная нота в літературі, завдяки йому виник достаток синонімів, достаток відтінків, народилося багато слів з відверненим значенням. Так зложився один з найбагатших по лексиці мов миру — вільний і гнучкий по синтаксисі, з достатком голосних, що надають йому особливу плавність і співучість, з рідкісною красою словника Російська мова, за словами Гоголя, є сам по собі поет.
Чого коштують тільки чудесні народні назви трав і дерев і образні вислови, пов’язані з календарем хлібороба. Ломиносів, що заклав наріжний камінь вітчизняної лінгвістики, знаходив у нашій мові «пишнота іспанського, жвавість французького, міцність німецького, ніжність італійського, поверх того багатство й сильну в зображеннях стислість грецької й латинської мови». Російська мова гідна любові й пильного вивчення. Л.
Н. Толстой говорив про російську мову: «Тисячоріччями створював народ це гнучке, пишне, невичерпне багатство, розумне поетичне й трудове знаряддя свого національного життя, своєї думки, своїх почуттів, своїх надій, свого гніву, свого великого майбутнього». Спочатку було слово… Ця біблійна мудрість затверджує не тільки пріоритет «язикового» вираження думки, але й змістовну сторону людського спілкування, буття. Коли суспільство йде до занепаду, до занепаду йде й мова. Слова використовуються, щоб приховувати, а не проясняти: місто «звільняють», знищивши його; зубожіння народу — суть «перебудови»… У російській мові складна граматика, але він изумительно гарний. Скільки гарних і мудрих слів народилися в надрах народу, скільки подарували нам класики літератури й мови!
Пушкіна, Лермонтов, Фет, Жуковський, Гоголь, Достоєвський, Толстой, Чехов, Куприн, Бунін… Цей перелік не має кінця… Щоб слова могли виправдати що звалилася й втратила всякий зміст імперію, їх намагаються спотворити до невпізнанності або привнести в побут нові. Чи встоїть російська мова проти «емітентів», «вердиктів», «фигурять», «цілих пакетів ініціатив» і іншого? XX століття привчило нас до того, що на стику наук, здавалося б, далеких друг від друга, виникають спільні нтерес і проблеми, які не вирішуються в обмежених рамках тої або іншої сфери людської діяльності.
Мові вчать спільні нтерес і проблеми, які припускають діалог: діалог особистостей, інтересів, культур. Мові вчать не тільки на уроках літератури й словесності… Треба по всіх усюдах боротися за чистоту мови, виховувати любов до слова — мудрому, чистому, рідному. Це дуже важливо.