Соціальний протест у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» був надрукований в 1866 році. Це роман про сучасну Росію, що пережила епоху найглибших соціальних зрушень і моральних потрясінь, роман про сучасного героя, що вмістив у груди свою всі страждання, болю, рани часу Уже на самому початку цього добутку ми довідаємося, що його головний герой — бідний студент Розкольників «покусился» на якусь справу, що є «новий крок, нове власне слово», що місяць назад у нього зародилася «мрія», до здійснення якої він тепер близький. «Дивна думка наклевивалась у його голові, як з яйця курча». І раптом почутий у трактирі розмова студента з офіцером про «дурної, безглуздої, незначної» старушонке-процентщице: убий бабу, візьми її гроші, «приречені в монастир», — візьми не собі — для що гинуть, умираючих від голоду й пороку, і буде відновлена справедливість. Саме ця думка й «наклевивалась» у свідомості Раскольникова. Підтвердженням цьому служить його стаття «Про злочин». Розкольників приходить до думки про те, що в ім’я ідеї, в ім’я справедливості пролиття крові може бути виправданим, навіть необхідним. Відвідування баби-процентщици тільки ще більше переконує його ветом.
Холодно й неупереджено переказує Розкольників свою статтю Порфирію Петровичу. Але той розуміє: «У безсонні ночі й у нестямі вона замишлялася, з підняттям і стуканьем серця, з ентузіазмом подавленим». Думка Раскольникова народжується як відповідь на дійсність. Вона розвивається під впливом обстановки, що оточувала головного героя роману й подібних йому людей У романі приділено досить багато уваги опису цієї обстановки. Родіон Розкольників живе в «малюсінькій кімнатці», що мала «самий жалюгідний вигляд зі своїми жовтенькими, курними й усюди відсталими шпалерами». Ця кімната, довжиною в шість кроків, до того ж «до того низька, що мало-мало високій людині ставало в ній моторошно». Розкольників живе в комірці, «яка походила більше на шафу, чим на квартиру». Тому не дивно, що лежачи там годинниками, він виношував у собі думка про вбивство. «А чи знаєш, що низькі стелі й тісні кімнати душу й розум тіснять!
» — говорить він Соні. Не випадково й Мармеладов у розпачі говорить, що крім распивочной йому нікуди піти. Адже він живе в повній убогості. Кімната десяти кроків довжиною, у якій розкидане дитяча білизна, де коштують два стільці, обдертий диван, неприкрашений кухонний стіл і ліжко, відгороджене рван простирадлом, — от житло сім’ї Мармеладових. Похмурий і сам Петербург. «…Духота, штовханина, усюди известка, лісу, цегла, пил і… особливий літній сморід, настільки знайома кожному петербуржцеві» — так описує Достоєвський атмосферу, що панувала в місті Розкольників не може упокоритися з таким життям. Негідник той, хто до всього звикає, все приймає, з усім упокорюється.
А не негідник — бунтар, що руйнує, що змітає все на своєму шляху. Це теж елемент теорії Раскольникова. Для незвичайного, «неслухняного» людини не існує перешкод. Тому він уважає потрібним будь-що-будь зважитися хоч на що-небудь, або… смерть.
Але Розкольників хоче «діяти, жити й любити!» І все-таки не власна бідність, не нестаток і страждання сестри й матері найбільше терзають Раскольникова. Його протест дійсно можна назвати соціальним, тому що в його основі — співпереживання горю сестри й матері, нещастю збезчещеної дівчинки, стражданням Сонечки й всієї її сім’ї. Це протест проти безглуздості їхнього життя, убогості, пороку, а також проти слабості й недосконалості людини. Саме’ тому прийняти цей мир рівносильно для Раскольникова відмові від життя.
І єдиний вихід головний герой роману бачить у тім, щоб стати вище цього миру, його моралі, звичаїв, переступити загальновизнані моральні норми. Ідея Раскольникова полягає в тому, щоб «зламати що треба, раз назавжди». Тому він і запитує себе: » чиТварина я тремтяча або право маю?..» Здавалася б, досить логічна й добре вибудувана теорія. Але на практиці вона терпить крах, приносячись мучення, страждання й зрештою каяття головному героєві роману.
Тим самим Достоєвський говорить, що не може зло, нехай навіть стосовно марної баби, бути покладене в основу благодіяння. Покарання за вчинене виявляється не менш страшним, чим сам злочин — що може бути страшнее страждань і мучень Родіона Раскольникова, що усвідомило свою провину? Проблеми, поставлені Ф. М. Достоєвським в «Злочині й покаранні», гострі й актуальні в будь-який час.
Соціальний протест у романі — це протест і Раскольникова, і самого письменника, що обвинуватив суспільство, у якому стала можливо поява теорії надлюдини. І саме те, що Достоєвський викриває цю теорію, говорить нам, що суть протесту письменника інша (не збігається з думкою Раскольникова). Основною ідеєю роману, як мені здається, є те, що суспільство, побудоване на сиюминутной вигоді, на розподілі людей на «потрібних» і «непотрібних», суспільство, у якому люди звикають до страшнейшему із гріхів — убивству, не може бути моральним і ніколи люди не будуть почувати себе щасливими в такому суспільстві.