Твір по літературі: Соціально-філософський зміст драми М. Горького «На дні» Початок двадцятого століття ознаменувалося появою таких п’єс, як «Вишневий сад» А. П. Чехова й «На дні» М. Горького. Ці два добутки були настільки нетрадиційні по своїй побудові, поставленим питанням, що їхні автори по праву стали вважатися основоположниками сучасної драматургії.
П’єси, звичайно, багато в чому відрізняються друг від друга, але існує й подібність. Обоє добутку, як здається, ближче до жанру драми. Але Чехов наполягав на такому жанровому визначенні, як лірична комедія, а Горький назвав свою п’єсу зборами картин з життя босяків. Чому ж нам, читачам, ближче визначення жанру п’єси «На дні» як драми? На мій погляд, це обумовлено її соціально-філософським змістом, глибиною життєвих і людських проблем, поставлених і розв’язуваних автором Уперше в російської драматургії так реалистично й нещадно було показане життя соціальних низів, «дна». Життя мешканців костилевской нічліжки так страшна й безпросвітна, що змушує читачів здригнутися.
На «дні» відбувається страшне — морально й фізично гинуть люди, кожний з яких гідний кращої частки. Неможливо представити положення більше трагичного, чим те, у якому виявилися герої п’єси. Всі вони жертви виродливих і жорстоких порядків, що панують у суспільстві, жертви соціального зла. Нещасливий збіг життєвих обставин — і людині не під силу виправити долю, не піднятися, і тоді одна дорога — на «дно».
Різними шляхами потрапили в нічліжку герої п’єси, тепер же в них одна доля, страшна й невідворотна. Їхнє життя мало чим відрізняється від смерті, недарма так багато смертей у п’єсі, а розумний Сатин говорять: «Мерці не чують!» Ці «живі мерці» — не самі гірші з людей. Багато хто з них мріють про добро, красу. Це Настя, Кліщ, Ганна. Інші упокорилися з існуючим положенням речей, вони байдужі навіть до злочинів, однак уміють судити про всім вірно й несвідомо тужать про кращому й гідному. І ці принижені, самотні, глибоко нещасні, начисто відкинуті суспільством люди ведуть нескінченні суперечки про категорії філософських, таких, як правда, воля, праця, рівність, щастя, гордість, чесність, совість, терпіння, смерть. Все це цікавить їх у зв’язку із ще більш важливою соціальною й філософською проблемою: що таке людина, для чого з’явився він на землю, у чому справжній зміст його буття?
Поступово, але неминуче всі учасники споровши встають перед питанням: що краще — істина або жаль, правда або неправда в порятунок. Проповідник неправди в порятунок, мандрівник Лука, виконує в п’єсі роль утішника. Автор викриває філософію Луки. Сама дійсність, правда життя спростовує неправда Луки, що не тільки заспокоює й утішає, але й що виправдує й примиряє, що вуж ніяк не прийнятно для людини гідного. Так уважає автор, і тому Лука йде в третьому акті: «Неправда — релігія рабів і хазяїв… Правда — бог вільної людини!» — так говорить протипоставлений Луці Сатин, що виступає як резонер Людина сильна правдою, який би вона не була.
Філософія Луки потрібна тільки слабким, що не має вже сил боротися за свою долю. У п’єсі звучать горді слова про людину: «Людина — от правда! Людина! Це — чудово! Це- звучить… гордо!
«. Ці слова різко контрастують зі страшною долею мешканців нічліжки. І це неминуче породжує сложнейшие питання: чому відбувається так, що люди попадають на «дно»? Що робити, щоб життя кожного була б гідна великого звання — Людин? Такі глибокі соціально-філософські проблеми ставить автор у своїй п’єсі Леонід Андрєєв писав, що Горький як філософ наполегливо й болісно шукає сенс буття. «Він нагромадив гору найжорстокіших страждань, кинув в одну купу десятки різнохарактерних осіб — усе об’єднав пекучим прагненням до правди й справедливості». П’єса закінчується трагічно, тому що її героям, що потрапили на «дно», уже не піднятися до світла, не відродитися до гідного життя. Але близько духовне пробудження мешканців «дна», росте їхнє прагнення до кращого.
Так звучить у п’єсі горьковское слово — і осуд мороку, і надія на світло Початок двадцятого століття ознаменувалося появою таких п’єс, як «Вишневий сад» А. П. Чехова й «На дні» М. Горького. Ці два добутки були настільки нетрадиційні по своїй побудові, поставленим питанням, що їхні автори по праву стали вважатися основоположниками сучасної драматургії. П’єси, звичайно, багато в чому відрізняються друг від друга, але існує й подібність. Обоє добутку, як здається, ближче до жанру драми.
Але Чехов наполягав на такому жанровому визначенні, як лірична комедія, а Горький назвав свою п’єсу зборами картин з життя босяків. Чому ж нам, читачам, ближче визначення жанру п’єси «На дні» як драми? На мій погляд, це обумовлено її соціально-філософським змістом, глибиною життєвих і людських проблем, поставлених і розв’язуваних автором Уперше в російської драматургії так реалистично й нещадно було показане життя соціальних низів, «дна». Життя мешканців костилевской нічліжки так страшна й безпросвітна, що змушує читачів здригнутися.
На «дні» відбувається страшне — морально й фізично гинуть люди, кожний з яких гідний кращої частки. Неможливо представити положення більше трагичного, чим те, у якому виявилися герої п’єси. Всі вони жертви виродливих і жорстоких порядків, що панують у суспільстві, жертви соціального зла. Нещасливий збіг життєвих обставин — і людині не під силу виправити долю, не піднятися, і тоді одна дорога — на «дно». Різними шляхами потрапили в нічліжку герої п’єси, тепер же в них одна доля, страшна й невідворотна. Їхнє життя мало чим відрізняється від смерті, недарма так багато смертей у п’єсі, а розумний Сатин говорять: «Мерці не чують!
» Ці «живі мерці» — не самі гірші з людей. Багато хто з них мріють про добро, красу. Це Настя, Кліщ, Ганна. Інші упокорилися з існуючим положенням речей, вони байдужі навіть до злочинів, однак уміють судити про всім вірно й несвідомо тужать про кращому й гідному. І ці принижені, самотні, глибоко нещасні, начисто відкинуті суспільством люди ведуть нескінченні суперечки про категорії філософських, таких, як правда, воля, праця, рівність, щастя, гордість, чесність, совість, терпіння, смерть. Все це цікавить їх у зв’язку із ще більш важливою соціальною й філософською проблемою: що таке людина, для чого з’явився він на землю, у чому справжній зміст його буття?
Поступово, але неминуче всі учасники споровши встають перед питанням: що краще — істина або жаль, правда або неправда в порятунок. Проповідник неправди в порятунок, мандрівник Лука, виконує в п’єсі роль утішника. Автор викриває філософію Луки. Сама дійсність, правда життя спростовує неправда Луки, що не тільки заспокоює й утішає, але й що виправдує й примиряє, що вуж ніяк не прийнятно для людини гідного. Так уважає автор, і тому Лука йде в третьому акті: «Неправда — релігія рабів і хазяїв… Правда — бог вільної людини!» — так говорить протипоставлений Луці Сатин, що виступає як резонер Людина сильна правдою, який би вона не була.
Філософія Луки потрібна тільки слабким, що не має вже сил боротися за свою долю. У п’єсі звучать горді слова про людину: «Людина — от правда! Людина! Це — чудово! Це- звучить… гордо!». Ці слова різко контрастують зі страшною долею мешканців нічліжки.
І це неминуче породжує сложнейшие питання: чому відбувається так, що люди попадають на «дно»? Що робити, щоб життя кожного була б гідна великого звання — Людин? Такі глибокі соціально-філософські проблеми ставить автор у своїй п’єсі Леонід Андрєєв писав, що Горький як філософ наполегливо й болісно шукає сенс буття. «Він нагромадив гору найжорстокіших страждань, кинув в одну купу десятки різнохарактерних осіб — усе об’єднав пекучим прагненням до правди й справедливості». П’єса закінчується трагічно, тому що її героям, що потрапили на «дно», уже не піднятися до світла, не відродитися до гідного життя.
Але близько духовне пробудження мешканців «дна», росте їхнє прагнення до кращого. Так звучить у п’єсі горьковское слово — і осуд мороку, і надія на світло