Соколов В. Д. Вічні сюжети Ч. Диккенс. «Більші очікування»

Соколов В. Д. Вічні сюжети Ч. Диккенс. "Більші очікування" У початок сайту "БІЛЬШІ ОЧІКУВАННЯ"
"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття про сільського хлопчика Пипе, що закохався в дівчинку-леді без серця, який він завзято й безнадійно домагався й так не домігся ні при яких превратностях долі "Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття романів письменника міцний читацький успіх і повне схвалення критиків. Також відзначався його напівавтобіографічний характер: зокрема, дитячі роки героя дуже нагадують бідне й повне принижень дитинство самого письменника "Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття "Можливо, строго говорячи, Диккенс не має ніяких ідей про що б те не було; те що в нього є, так цю співчутливу участь у повсякденному людському житті. І те, якими він бачив суспільні інститути змушувало ненавидіти їх як безглузді монументи подловатости, самовдоволена, джерела гноблення й насильства". "Джерело: Історія всесвітньої літератури.

19 століття "Мрії про кіно", 2003) відзначає "кинематографичность зору" письменника. В 19 сторіччі в Англії маса бродячих артистів подорожувала по країні з так званим "магічним ліхтарем" "живими" картинками, часто із цікавими й винахідливими спецеффектами. Диккенс як хлопчисько до самої смерті любив ці подання й міг годинниками не відриваючись їх дивитися При цьому багато ілюстрацій до його романів, що створювалися при особистій участі письменника нагадують саме "кадри" з "магічного ліхтаря". Принаймні, міське життя темного, заплутаного в численних лабіринтах Лондона або похмурого містечка дитинства Пипа багатьом сучасникам письменника нагадували калейдоскопічну зміну сцен в "магічному ліхтарі". Це робить романи письменника благодатним матеріалом для ілюстраторів (дивно схожих у різних художників, настільки опукло й графічно створює свої образи письменник), кінематографістів, творців комп'ютерних анімацій. Не дивно, що "Більші надії" обростили величезним хвостом екранізацією аж до нашого часу й починаючи з першою німою, що стала класичною екранізацією 1917 Д. Пикфорда. До речі, екранізації Диккенса наочно показують, що в кінематографічну мову неможливий без літературної основи. Навіть у німому кіно. Потрібні деталі, зачіпки, щоб в артиста або режисера заробив механізм моделювання сцен. Потрібна та грубка, від якої можна танцюватися Наприклад, епізоди роману, де над Пипом, що став джентльменом, і оточеною підлесливістю й лестощами "еліти" маленького містечка, знущається хлопчисько Требба, учень кравця, далечіні багату їжу авторам однієї з німих екранізацією.

"Хлопчисько Требба вискочив на нас із якоїсь засідки. З його плеча недбало звисав, на зразок моєї шинелі, синій мішок і він, гордо виступаючи, рухався мені назустріч у супроводі цілої орави піднесених приятелів, яким час від часу заявляв, велично помахуючи рукою: 'Я вас не знаю!' Підійшовши ближче, він підтяг догори комірець сорочки, підкрутив вихор, упер руку в бік і манірне прошествовал повз мене, вихляя ліктями й задом і крізь зуби цідячи за адресою своєї звиті: 'Я вас не знаю, не знаю; слово честі, перший раз бачу'". Ці комічні епізоди автори не тільки забавно й з вигадкою перенесли на екран, але й збагатили їхньою масою деталей власної вигадки Роман Диккенса по суті "Театр шедеврів, нагромадивши жестокостей з вивернутими нутрощами й смакуванням смороду великого міста (були використані епізоди знаменитої лондонської повені 1857 року "лакировкой дійсності".

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector