Соколів В. Д. Вічні сюжети
Калидаса. «Шакунтала» «Махабкарати» . Сюжет драми простий. Це історія взаємної любові пануючи Душьянти й Шакунтали, дочки німфи Менака й мудреця Вишвамитри. Закохана Шакунтала, занурена у свої мрії, не зауважує наближення святого анахорета Дурваси й тим викликає на себе його гнів. Дурваса накладає на неї проклін: цар Душьянта забуде її й тільки тоді згадає, коли побачить на ній кільце, подароване ім. Цей проклін, що залишається прихованим для Шакунтали, і становить драматичну зав’язку п’єси. Цар відштовхує від себе свою милу, і тільки після ряду різних перипетій і зворушливих сцен, йому попадається на очі його кільце; він згадує минуле й, зустрівши в небі Индри Шакунталу, що встигло тим часом народити сина, з’єднується з нею вже на віка
Помітимо, що в епосі дівчина так і не зізнається Душьянтой: щасливий кінець прироблений Калидасой, здається, не без впливу публіки.) наприкінці XX в. п’єса кілька разів ставилася в театрі Коодьятам (Koodiyattam) «Шакунтала» напхана до країв, драма потрапила в Китай, Тибет і добралася до Японії, де, щоправда, герої поміняли імена й звички на місцеві, але сюжет, і навіть цілі діалоги, залишилися незмінними від Калидаси: взагалі, східні люди дуже випливають традиції й неохоче йдуть на зміни
«Шакунтала» . В 1914 Бальмонт перевів п’єсу на російську мову, а Таїров у своєму Камерному наскрізь естетском театрі її поставив. Цей спектакль став першою постановкою театру, а головну роль невдачливої дівчини (правда, наступне народження сина, якось робить неспритним її так іменувати) зіграла дружина главрежа Коонен.
Цю постановку театр відновляв до самого свого закриття в 1949. З нею він приїжджав і в Барнаул, де таировци столувалися в холодні військові зими. Цікаво, як сприймали наші земляки, що жили в землянках, що працювали під відкритим небом, куди сбросали верстати прямо з поїзда, що харчувалися мерзлою картоплею, чутливі психологічні пасажі індійського драматурга? На жаль, історія про це умовчує
И все-таки не можна не підозрювати, що Калидаса став вірним союзником тих, хто жадає від мистецтва: «Зробіть нам красиво», і щосили намагається вийти від твердих реалій нашого миру. В 2007 п’єса була поставлена киянами (Театр їм Франко). У рецензії, яку можна було б і не читати, тому що зміст її ясний з назви («Лотоси, щеплені на вишні») так і сказано:
«Після декількох років творчого пошуку трупа франковцев, здається, остаточно визначилася з вибором — на користь театру видовищного, театру ‘зовнішнього ефекту’. Чи настільки погана ‘Шакунтала’, як можна зробити висновок з вищесказаного? Мабуть, ні, хоча еклектикові, так ще й із присмаком кон’юнктури, навряд чи можна привітати. Не можу сказати, що мені близький подібний вибір — нехай візуальний ряд спектаклів і вражає. Але, говорять, у кожного свій смак?..»