Соколів В. Д. Вічні сюжети
Малларме. «Полуденний відпочинок фавна» Малларме. «Полуденний відпочинок фавна»
«Полуденний відпочинок фавна» —і відносно невелика поема, написана класичним для фр літератури олександрійським віршем —і цим віршем у коледжах пишуться обов’язкові випускні твори. Мовлення в поемі йде про козлоногого мешканця полів і лісів, що придремнул на сонечку, і перед ним, як у відеокліпі, пронеслися бачення гарних німф і самої богині Венери. Поема була написана в 1876 і проілюстрована його іншому художником Дега, що тоді аж ніяк ще не був класиком, а всього лише епатажним ниспровергателем академічних основ.) з усією атрибутикою жанру був зображений і фавн: тут для друга Дега не став викаблучиваться зі своїми імпресіоністичними наворотами, залишивши їх, щоб позлити публіку.)»Малларме —і це небагато радості родом з дитинства, поданої незворушно й точно, у манері звіту служащего залізниці». е! пан Фурнье, не розглянули ви новаторства поета
А Малларме виявляється валив перешкоди: прокладав нові шляхи мистецтву слова на виконання пророцтва А. С. Пушкіна, ще на початку XIX століття що писало, що французька література так міцно зашнурована правилами й нормами, що це неодмінно скінчиться самим розпачливим поетичним санкюлотством, тобто цілковитим бунтом проти всяких правил і законів у літературі. Не пройшло й 10 років після появи «Фавна», як його міцно стали зв’язувати симпрессионизмом.
Малларме призивав «писати не предмет, а враження від нього». «Вірш повинне складатися не зі слів, але із задуму, усякі ж слова повинні відходити на другий план стосовно відчуття». (Малларме, лист до А. Казалису, 1864) —і даного й подібного рооду заклики постійно викидали поетом у переписці, статтях, виступах. Словом, Малларме ввів імпресіонізм у мистецтво, звільнив поезію від «змісту» —і насамперед ідейного (яке в XX у стало теперішнім бичем у літературі: «Поет у Росії більше, ніж поет», а тому він зовсім і не поет навіть) і композиційного. Він зробив поезію відбиттям гри постійно й примхливо поміняють один одного настроїв і скороминущих образів —і такий загальний і тепер що вже встояв вирок Малларме про його місце в мистецтві:
«вірші Малларме виганяють усяке співзвуччя з життям і представляють нам образи настільки неземні, що просте споглядання їх уже є найбільшу насолоду» ( Ортега-І-Гассет).
його висловлення про літературу, висловлення про нього, але він практично не цитується, його образи, метафори не служать джерелом натхнення для інших поетів. Та і як їм служити, якщо самі вони суцільно взяті з античної лірики. Недарма художникам ніяк не вдаються ілюстрації до Малларме, хіба лише самі банально-заезженние. А в критичних роботах про нього якщо і є раціональне зерно, то в основному його жар підтримується різанням і безсторонньою критикою заиделогизированности мистецтва, як у того ж О. — і-гассета.
Більше щаслива доля в Малларме зложилася в музиці. В 1894 г Дебюсси створив на основі «Фавна» симфонічну поему, що сам і продирижировал. Підігріта художнім піаром публіка прийняла поему на ура. Дебюсси використовував в оркестровці три флейти, що грали солирующую роль (нагадаємо, флейта була невід’ємною приналежністю фавна), а також дві кротали (античні цимбали), що надавало музиці античний колорит
Правда, він того щоб додати до музики слова Малларме Дебюсси розсудливо відмовився, від чого зв’язок між поемою словесн і симфонічної вбачається винятково з назви. Сам Дебюсси писав:
«Музика моєї прелюдії ілюстрація прекрасної поеми Малларме, але дуже вільна. Музика не претендує ні на яку точність: мова йде скоріше про послідовність мінливого руху бажань і мрій якоїсь міфічної істоти, що цілком може мати місце в послеполуденной жарі». В 1912 г Ніжинський і Дягілєв уразили Париж своїм балетом на музику Дебюсси й сміливістю хореографічних рішень. Однак, у рецензіях про вірші Малларме майже не згадували. Мовлення крутилась навколо музики й хореографії
В 2006 г французька режисер А. Т. де Кирсмекер (De Keersmaeker) здійснила нову постановку «Фавна», розбавивши музику Дебюсси Стравінським і використавши хореографічні знахідки Ніжинського, в іншому ж круто авангардну. Говорили про постановку багато, але вірші Малларме знову виявилися якось збоку^-припечуся
Так що «беззмістовна» поезія представляється скоріше роздмухува_ завзято літературної піар-акцією, суть від чого не міняється, хоча й тримається вона вже більше сторіччя. Цікавіше питання, чи дійсно вірші Малларме вплинули на музику? І взагалі є чи в музики літературна основа, або це вуж точно «беззмістовне мистецтво». Принаймні, у прелюдії (поемі) Дебюсси цілком чується плескіт води, шум лісу, не говорячи вже про звуки флейти, так що літературна основа цілком могла організовувати й навіть підбурювати напівнеясні композиторські звукові образи