Соколов В. Д. Вічні сюжети В. Гюго. «Собор Паризької Богоматері»

Соколів В. Д. Вічні сюжети
В. Гюго. "Собор Паризької Богоматері"

В. Гюго. "Собор Паризької Богоматері"

той догодив її на багаття, за що був скинутий Квазімодо із собору. Дія відбувається в порівн. століття й попутно письменник дає картину середньовічного життя Парижа й історичних осіб, зокрема короля Людовика XV. Крім того, він багато міркує на різні теми: про архітектуру, Париж, середньовічному способі життя, чаклунстві й магії.) у публічному житті, різного роду театральних і літературних заходах. Писати роман йому було ніколи. Все-таки присоромлений видавцем, а також угрожаемий їм звернутися в суд, письменник замкнувся в кімнаті. Він запасся стопкою паперу й величезною сулією чорнила, і не виходив зі свого добровільного ув'язнення доти, поки роман не був написаний і не названий "Що було знайдено на дні сулії". Пізніше була присовокуплено нинішня назва. Втім, на різних мовах у різних перекладах воно варіюється. Так, в англійській мові зміцнилося воно откристаллизовалось як "Горбань Собору Паризької богоматері". Зрозуміло, про вірогідність цієї історії відомо тільки зі слів письменника, а як і всякий француз, Гюго ніколи не брехав, тільки час від часу помилявся.)"Пригодам Шурика". Тій пам'ятній сцені, коли начальник будівництва виховує "тунеядца й алкоголіка": "Наше домоуправління увело до ладу ---і ---і м житлової площі, що дорівнює 20 таким містам як Плеси або 40 соборам паризької богоматері". ---і "Якої, якої матері?" ---і "Паризької бого-," ---і й дивлячись в упор на тунеядца по складах: " ма-ті-ри".)"Собору" з'явилися вже в 1832 і, хоча повністю переклад вийшов тільки в 1862 у журналі бр. Достоєвських "Час", російська утворена публіка щелкавшая французькі дієслова й сполучники як насіннячка, уже давно була до цього часу з ним знайома. Не тільки знайома, але встигло захоплене відношення 1830-х перемінити на скептичне й напівнасмішкувате 1840-х і далі: "И тепер ще височіє у своїй готичній величі величезне створення генія середніх століть - 'Собор Паризької богородиці'... а той же собор, відтворена Віктором Гюго, давно вже звернувся в карикатурний гротеск", ---і писав в 1845 У. М. Бєлінський

Значення роману вийшло далеко за чисто літературні рамки. Величезна популярність "Собору" у Франції підстьобнула зростаючий інтерес до середньовічної архітектури й перетворила так зване "Готичний рух", що виступав за збереження й реставрацію споруджень минулого, масовим. Саме "Собору" ми зобов'язані тим, що багато пам'ятників минулого були врятовані від знищення, і про їх проявляється хоч якісь турбота й увага

Уже в 1833 був заснований пост генерального секретаря по стародавніх пам'ятниках, що зайняв не хто інший, як побратим Гюго по літературному цеху Проспер Мериме. В 1837 була заснована Комісія зі збереження історичних пам'ятників, секретарем якої став той же Мериме. Ця комісія аж ніяк не була черговими "Рогами й копитами", начебто наших Товариств для охорони історичних пам'ятників, які зайняті чим завгодно, від відмивання грошей до прибудови до місця бідних родичів, тільки не тим чим вони називаються. Французьке ж суспільство розгорнуло гігантську діяльність по всій їхній країні, відновивши із забуття багато споруджень середньовічної культури. Особливо в цьому діяльності вирізнився архітектор Євгеній Вьоле-Ле-Дюк.

Цей Євгеній не обмежився реставраций стародавніх замків, монастирів і палаців. В 1846 він приступився до будівництва Базиліки св. Клотильди (пущена в лад в 1857), зробленої за зразком стародавніх церков. Так був покладений початок т.зв. новоготичному стилю, зразок якого, т.зв. Німецький будинок, барнаульци можуть бачити на Пушкінській зупинці. От як рознеслися кола, збаламучений В. Гюго

Оборотний увага: чомусь уважається, що саме російська література має величезне суспільне значення, у той час як на Заході вони там зайняті чистим мистецтвом. Однак назвати, хоч щось позитивне, що внесли наші письменники у творчому плані (по частині руйнування й повалення існуючого ладу, тут хоч сто порцій) у громадське життя не зважитися ніхто (що потрібно віднести до характеру нашого суспільства, а не до особливостей російських письменників). А от на Заході внесок літературних братій у культуру дійсно величезний. І приклад Гюго тут дуже показовий, але не єдиний

Малість персонажів, простота й захопливість сюжету, різка окресленість персонажів зробили "Собор Паризької богоматері" благодатним матеріалом для різних перелицювань від інсценівок роману на паризькій сцені в середині 1830-х рр і балету Ж. Перро, поставленого в Ковент Гардене в 1844 г і потім багато разів відновлявся в т.ч. Фокіним і Петипа із прославленою коханкою одного з великих князів М. Кшесинской-есмеральдой, до численних фільмів (перша екранізація "есмеральда" з'явилася в 1905, а, напевно, найвідоміша в 1956 з Лоллабриджитой) і нашумілого на початку 2000-х мюзиклу Р. Коцианта (Coccia). (А задовго до мюзиклу на сюжет роману написав свою першу оперу "есмеральда" 15 літній Рахманінов. І хоча цілком опера не збереглася (можливо, вона й не була закінчена), чорнові начерки говорять, за словами музикознавців, про цікаве пророблення характерів юним даруванням).

Словом, "Собор" став таким феноменом світової культури ---і мюзикл із успіхом був адаптований в 2002 навіть Пекінською оперою ---і вилучити який звідти схоже вже неможливо ніякими шипцами дантиста


Загрузка...