Сомалі в період колоніального розділу й в 50-е рр. XX століття
Сомалійська Демократична Республіка — східно-африканська країна, що займає більшу частину Сомалійського півострова. Вона досить однорідна в етнічному й релігійному відношенні. Населення — більше 5 млн. чоловік, в основному сомалійці, які діляться на трохи близкородственних груп. Найбільш великі серед них — дарод, ісак, исса, хавия, рахавейн і ін. Більша частина населення сповідає іслам суннитского користі. Релігія дуже впливає на політичне життя, але все-таки іслам не має тут таких глибоких корінь, як в арабських країнах: відсутній єдиний релігійний центр, не яскраво виражений релігійна ієрархія, більше розкріпачені жінки
Сомалі в період колоніального розділу
До початку XX століття Сомалійський півострів було поділено на три колонії — Британське, Французьке й Італійське Сомалі. Всі три колоніальні території були перетворені в аграрно-сировинні придатки метрополій: звідси вивозилися худобу, шкіри, бавовна, банани, сіль і інші види місцевої продукції
У британській частині Сомалі ( Сомалиленде ) колоніальну адміністрацію очолював генеральний консул, що мав необмежену законодавчу, виконавчу й судову владу. У його розпорядженні перебували фінанси, військові гарнізони, зосереджені в портах Північного Сомалі: Бербері, Зейле й Бульхаре. Колонія служила стратегічним плацдармом Англії в зоні Червоного моря й Індійського океану й фактично була ізольована від зовнішнього миру. Питання про економічний розвиток Сомалиленда й не ставився. Населення колонії, позбавлене політичних прав, займалося кочовим скотарством і примітивним землеробством
В Італійському Сомалі ( Сомалі ) проводилася масова експропріація земель у населення для створення великих плантаційних господарств по вирощуванню бананів, цукрового очерету, бавовни, арахісу, Сезанна, кунжуту. Спочатку Італія передала колонію в керування Торговельної компанії Бенадира. Одним з результатів її діяльності стало відродження работоргівлі. «Живий товар» поставлявся плантаторам італійцям, місцевим купцям і султанам
Прийшло в 1921 році до влади в Італії фашистський уряд Муссоліні у плині 1925-1928 гг. здійснило повне завоювання південної частини Сомалійського півострова. Фашистська адміністрація в колонії зганяла сомалійців з родючих земель у резервації. Селяни, що втратилися своєї землі, обробляли поля італійських плантаторів як батраків, орендарів, а також у примусовому порядку. Особливо широко примусова праця використовувалася колоніальною владою на на будівництві портів, доріг і інших споруджень. Адміністрація встановила контроль і над общинними землями сомалійців, стягуючи щорічний податок з оброблюваної ділянки
Вся зовнішня торгівля, транспорт, видобуток солі, підприємства обробної промисловості перебували в руках італійців. В 1937 і 1938 роках у Сомалі були уведені расистські закони, у тому числі закон, що забороняє шлюби між італійцями й сомалійцями. Колонія розглядалася урядом Муссоліні і як плацдарм для нападу на сусідні африканські території, насамперед на Ефіопію. Агресія проти Ефіопії була зроблена в 1935 році. Для участі у війні було мобілізовано близько 70 тис. сомалійців
Освоєння Сомалійського півострова імперіалістичними державами натрапляло на протидію з боку його народів, що населяють. Більше 20 років ( 1899-1920) населення Сомалиленда боролося проти англійського колоніального панування під керівництвом видатного діяча визвольного руху — Мохаммеда Абдилле Хассана . У боротьбі брали участь різні шари сомалійського суспільства: кочівники-скотарі, селяни-хлібороби, представники родоплеменной верхівки, мусульманське духівництво, що зароджується торговельна буржуазія. Напередодні й у період першої світової війни у внутрішніх районах Сомалі під керівництвом повстанців стали створюватися зачатки національної державності, формувалася своя військова й політична організація
Англійські колонізатори почали кілька каральних експедицій проти повстанців. Вони використовували всі види озброєння, включаючи й військово-повітряні сили. Але й після смерті Мохаммеда Абдилле Хассана в 1920 році їм не вдалося придушити визвольний рух сомалійського народу. Боротьба тривала, перекинувшись н а територію Сомалі. Велике повстання спалахнуло в 1924 році у верхів’я р. Веби-Шебели під керівництвом шейха Хаджі Хасану. У тому ж році відбулося повстання сомалійців і в районі Миджуртини. Серйозну погрозу італійської колоніальної адміністрації протягом двох років ( 1924-1926) представляло повстанський рух під керівництвом вождя одного із сомалійських племен — Омара Саматара . Однак в остаточному підсумку всі ці повстання були подавленни спільними зусиллями англійських і італійських колоніальних військ
У серпні 1940 року італійська армія окупувала Британське Сомалі. У січні 1941 року почався контрнаступ англійців. У лютому англійці окупували Італійське Сомалі. Після розгрому італійських військ у Східній Африці Великобританія окупувала великий район, населений сомалійцями, за винятком Французького Сомалі. На колишніх італійських територіях була встановлена влада британської військової адміністрації. Кращі землі збережені за колишніми італійськими власниками. Італійські монополії не тільки зберегли всі свої привілеї, але й одержали щедрі субсидії від британської військової адміністрації. Англійці конфіскували землі сомалійців, відбирали в них худоба й майно. На плантаціях продовжував застосовуватися примусова праця, у тому числі жіночий і дитячий. Насильно завербованих сомалійців військова адміністрація розподіляла між італійськими фермерами й сільськогосподарськими компаніями
Сомалі в 1945-1960 гг.
Після закінчення 2-ой світові війни Британський протекторат Сомалі ( Сомалиленд ) зберіг свій статус. Питання про долю колишніх італійських колоній став предметом обговорення в ООН. Після того, як не одержав підтримки англійський план об’єднання підлога протекторатом Великобританії обох частин Сомалі й населених сомалійцями районів Ефіопії, США й Великобританія запропонували встановити над колишньої Італійської Сомалі опіку Італії. СРСР і країни народної демократії рішуче заперечували проти італійської опіки й виступали за найшвидше надання політичної незалежності Сомалі. Генеральна Асамблея ООН 21 листопада 1949 року винесла рішення про встановлення над колишньої Італійської Сомалі опіки ООН під керуванням Італії строком на 10 років. Італія грубо порушила основні положення угоди про опіку й рекомендацію Ради по опіці ООН. Італійський адміністративний апарат по суті виконував функції колоніальної адміністрації. Адміністративні, судові й фінансові службовці призначалися італійським Міністерством по справах Африки в основному із числа колишніх фашистських чиновників. Командуючим збройними силами Сомалі був призначений колишній фашистський генерал Феррара, більшість офіцерів набрана із числа ветеранів загарбницьких воєн Муссоліні в Африці. Італійські влади продовжували проводити політикові расової дискримінації. Заробітна плата сомалійців була набагато нижче заробітної плати італійців за рівну працю. Відновила італійська імміграція на підопічну територію, що супроводжувалася вигнанням сомалійців із кращих земель. Були повністю експропрійовані родючі землі сомалійців у басейні р. Веби-Шебели й Джубби.
Під час війни й у перші післявоєнні роки в надрах сомалійського патріархально-феодального суспільства почався процес формування робітничого класу, більша частина якого становили сільськогосподарські робітники, виникла дрібна буржуазія. Утворилися перші сомалійські політичні організації. У травні 1943 року був створений Клуб сомалійської молоді, що ставив перед собою освітньо-виховні цілі. У квітні 1947 року на його основі виникла ЛІГА молодих сомалійців (ЛМС) , що виступала за об’єднання «всіх частин Сомалі» у єдину державу, за незалежність і проведення соціальних реформ. Ліга об’єднала у своїх рядах торговців, ремісників і представників нарождавшейся сомалійської інтелігенції. ІЗ ЛМС у ряді випадків блокувалася близька до неї по своєму складі й вимогам Демократична партія Сомалі . Інша партія — » Партія дигил і мирифле » поєднувала сомалійців із племен тої ж назви. Провідна роль у партії належала феодальній верхівці, що виступала за створення не унітарної, а федеративної республіки й за збереження своїх привілеїв. Важливим зрушенням у розвитку робочого руху в Сомалі була поява профспілок. Незважаючи на старання італійської влади підкорити профспілки своєму впливу, вони очолили визвольну боротьбу трудящих проти іноземних монополій і импералистического панування в Сомалі. У плині всього періоду опіки не припинялися страйки на підприємствах італійської компаній САИС, «Импреза имбарки е сбарки Галотти» і інших. Антиколоніальні виступи мали місце в 1952 р. у Галькайо, Луг-Ферранди, Кисмайо, Мірці й інших містах
Опір сомалійців на тлі загального підйому визвольної боротьби народів Африки змусило італійські влади піти на поступки. Було ухвалене рішення про створення представницького органа Законодавчих зборів, більшість місць у якому (60 з 70) повинні були одержати сомалійці. У лютому 1956 року відбулися перші в історії країни вибори, перемогу на які одержала ЛМС, що одержала 43 місця. Був сформований уряд на чолі з генеральним секретарем ліги Абдуллахи Иссой . Керівництво ліги стало на шлях співробітництва з італійською владою й почав переслідування політичних діячів, що домагалися якнайшвидшої ліквідації італійського контролю над Сомалі. В економічній сфері керівництво ліги фактично сприяло проникненню в Сомалі монополістичного капіталу Італії й інших західних держав
У британському протектораті Сомалі ( Сомалиленд ) до 1948 року керування здійснювалося британською військовою адміністрацією, потім влада перейшла до цивільної колоніальної влади. Всі ключові позиції в уряді, суді, армії, поліції й у господарських установах утримували у своїх руках англійці. Сомалійці були позбавлені політичних і цивільних прав. В економічних відносинах Британська Сомалі залишалося відсталою аграрною країною
В 1948 році в Британському Сомалі було створено Національне сомалійське суспільство, перейменоване в 1950 році в лігу Сомалі. (НЛС) . Програма НЛС включала вимоги ліквідації колоніального режиму, виводу британських військ, знищення родоплеменних пережитків. В 1957 році по Британській Сомалі прокотилася хвиля антиімперіалістичних демонстрацій з вимогою незалежності й об’єднання всіх сомалійських територій
Під натиском визвольного руху Великобританія погодилася в 1957 році на створення законодавчої ради, члени якого призначалися губернатором головою ради. Состоявшаяся в серпні 1958 року 2-ая конференція НЛС вирішила домагатися повної незалежності. Колоніальні влади змушені були піти на нові поступки. У грудні було ухвалено, що 13 з 34 членів законодавчої ради будуть обиратися місцевим населенням. Але сомалійці бойкотували вибори й домоглися нових виборів у лютому 1960, у яких з 36 членів законодавчої ради 33 обиралися місцевим населенням і лише троє минулого призначені губернатором. Перемогу одержали НЛС і Об’єднана партія Сомалі. Обидві партії опублікували спільну декларацію, у якій зажадали надання країні незалежності (26 червня 1960)