«Сорокові фатальні…» (огляд творчості) Тих, які, мало піклуючись ославе. Були першими в кожному бої. Знали ми… Ю. Друніна «Кожний художник приходить у мистецтво насамперед із правдою власного досвіду, із власним розумінням і поясненням миру», — писав Василь Володимирович Биків.
Великою школою життя стала для майбутнього письменника війна, на яку він потрапив зовсім молодим і гідно пройшов її випробування. Залишившись живим, Биків хоче розповісти миру про побаченому, пережитому й вистражданому. Військова тема стала майже єдиної в нього творчості У своїх військових повістях Василь Володимирович створює широку галерею людських характерів, через які розкриває багатогранність народного подвигу в роки Великої Вітчизняної війни. Письменник показує непомітних, рядових учасників війни, які своїм героїзмом і самовідданістю наближали Велику Перемогу Бикову цікаві люди з непохитною волею, стійкі й сильні духом. Не завжди це міцні фізично, богатирського додавання герої. Скоріше навпаки: маленька й ладна Зося Норейко («Піти й не повернутися»), хворий, застуджений, страждаючий від сильного кашлю Сотників («Сотників»), що накульгує на одну ногу Алесь Іванович Мороз («Обеліск») — звичайні люди, волею долі оказавшиеся перед вибором: або — або.
І поступово письменник дає психологічне обґрунтування їхнім героїчним учинкам. Вони живуть за законами встановленого ними порядку, де не можна брехати, падлючити, іти на компроміс із совістю. Вони прекрасно знають, що потім уже важко буде залишатися людиною. А для кращих героїв Бикова жити — це значить не поступатися головним, у що вірив, що ставив в основу, чому вчив інших. Саме тому вибирає смерть Сотників, іде в німецький полон до своїх учнів Мороз, не погоджується на «щастя з Антоном» Зоська Норейко. Письменникові цікава психологія подвигу: як людина, перемагаючи природу самозбереження, «добровільно» погоджується на смерть, відстоюючи свої принципи. Як правило, герої Бикова небагатослівні. Буденно й приречено, непохитно й без коливань вони вибирають єдино можливий для них шлях — смерть, якщо неможливо життя «за їхніми законами правди».
Але Биків не був би до кінця чесним, якби не показав іншу сторону війни — малодушність і зрадництво. Різними шляхами приходять до нього його герої: Рибалка («Сотників») і Антон («Піти й не повернутися»), Каїн («Обеліск») і Колонденок («Знак лиха»), але завжди цей шлях закінчується тупиком. Антон почував, що «війна заганяла його в тупик, з якого не було виходу». І якщо кращі герої письменника як би сходять до вершин свого духу, умирають в ім’я майбутнього, торжества правди й волі, то зрадники, усе більше грузнучи в убивствах і грабежах, намагаються заглушити жалюгідні каяття совісти Уже з петлею на шиї Сотників бачить ока хлоп’яти, що неодмінно доживе до кінця війни, запам’ятає все побачене, не допустить його повторення А Рибалка безславно, не витримавши своєї підлості, гине у власній петлі. Це його не врятує. Усі бачили, як він вішав товариша. Це хлоп’я теж запам’ятає: кров зрадника не змивають його гріха Прочитавши один раз, повести В. Бикова неможливо забути.
Вони правдиві й своєрідні, показують війну без прикрас, оголюючи її страшну суть. Його повести, як правило, не мають «щасливих кінців», герої гинуть, але така логіка війни. Неможливо бути щаслив і безтурботним, коли навкруги ллється кров твоїх співвітчизників Повести В. Бикова, на жаль, сталі актуальними. Скільки нових «гарячих крапок» з’явилося на карті миру! Письменник-Гуманіст призиває задуматися над цінністю людського життя, над невосполнимостью людських втрат.