Твір по літературі: Співак від народу й для народу Сергій Єсенін — видатний російський поет, неповторний талант якого визнавши: усіма. У серце Єсеніна з юного років жила Росія, її смутні й роздольні пісні, сільська тиша й дівочий сміх, горе матерів, що втратили на війні синів. Все це у віршах, кожний рядок яких зігріта почуттям безмежної любові до рідної землі, рідному народу. «Моя лірика, — говорив Єсенін, — жива однією великою любов’ю, любов’ю до батьківщини. Почуття батьківщини — основне в моїй творчості». Єсенін для мене — це любов, природа, пісня, це сила й ніжність, це дзеркальне відбиття нашої слов’янської душі, це суть нашого життя Дуже рано пішов з життя співак «країни березового ситцю», а вірші його всі звучать. Те світле й чисті, як джерело, те сумні й самотні, те, дзвінкі й задерикуваті, те замислені й смутні. Широчінь степових роздоль, синь озер, шум зелених дібров, ліричні роздуми поета не залишать байдужим нікого, хто хоч раз прочитає вірші Єсеніна.
Без нього я не мислю собі Росії. Сама рязанська земля народила такого генія, підняла його із глибин народного життя. Саме тут, на рязанській землі, він уперше побачив і багаття зорі, і сріблистий місяць, і шелест очерету, і незвичайну небесну синь, і блакитну гладь озер. Ні, я думаю, на світі людини, який би не знав і не любив Єсеніна. Його добутки повні задушевності, натхненності, розчулюють до зліз Там, де капустяні грядки Червоною водою поливає схід, Клененочек маленький матці Зелене вим’я ссе Єсенін — істинно народний поет. Але при всій легкості й співучості есенинских віршів, при всій їхній мелодійності не можна сказати, що він «простий» для розуміння поет. Есенинский ліризм зачаровує мене; у його віршах увесь час міняються фарби, звуки, вони овеянидиханием природи й радісним щиросердечним настроем поета Тільки я в цю цветь, у цю гладь, Під тальянку веселого травня, Нічого не зможу побажати, Всі, як є, без кінця приймаючи Пейзажна лірика перейнята радісними й смутними тонами, поет передає нам свої почуття: він терпить, обурюється й живе світлими надіями.
Єсенін дивиться на природу очами художника, під його пером на аркуші паперу оживають надзвичайні й виразні картини природи. Перед нами вимальовуються безбережні хмари, благоухающие квіти, дим білих яблунь. Ми чуємо приємні серцю звуки: «струмок хвилею гремучею пісеньки співає», «дзенькають рідні степи ковилою», «дзенькає пришляховими травами від озер водяний вітерець». Природа в нього здобуває риси людини, що розділяє радості й болю ліричного героя, живе з ним одним подихом. Тому така натхненність в образах: «немов білою косинкою пов’язалася сосна», «пригорюнились дівчини-їли», » хата-баба щелепою порога жує пахучу м’якушку тиші». У кожного з нас у душі свій образ великого поета й людини Сергія Єсеніна Несказанне, синє, ніжне… Тихнув мій край після бур, після гроз, И душу моя — поле безбережне — Дихає заходом меду й троянд Ніжно й дбайливо природа лікує людські душі, знімає напругу після робочого дня. Вірші про природу звучать, як музика, заспокоюють і утішають, коли мені дуже важко й смутно.
У штовханині повсякденного життя, у її безмежній проблематичності ми втрачаємо щось піднесене, духовне. Матеріальні проблеми пригвоздили людей до землі, підрізали крила, і здається — більше не злетіти, не ширяти над землею… Але в руках знову виявляється томик чудодійних віршів. Єсенін начебто зупиняє нас: подивитеся навколо себе, послухайте шум вітру в дібровах, шелест трави на лугах, голос річкової хвилі… И знову я пливу, лечу кудись Під гіпнотичними чарами любові… И усвідомлюю, у який уже раз, що Єсенін — співак від Бога, від народу й для народу.
І вчора, і сьогодні, і завжди — «Єсеніна співають»…