У фундамент конституційної системи США покладено три основних політико-правових принципи поділ влади, федералізм і судовий конституційний нагляд
Принцип поділу влади, реалізований через систему «сдержек і противаг», припускає організаційну незалежність трьох «галузей» державної влади законодавчої, виконавчої, судової — і розмежування між ними відповідних функцій. На федеральному рівні три «галузі» представлені конгресом, президентом і Верховним судом
Федералізм конституційний принцип, що припускає відносно тверде розмежування сфер компетенції федеральної влади й влади штатів, при цьому значна частина прав «суверенних» штатів передана федеральному уряду
Судовий конституційний нагляд — полягає в тім, що суди мають право визнати не відповідні конституції й тим самим недійсними закони конгресу й акти виконавчої влади
Вищим органом конституційного нагляду є Верховний суд США. Його рішення з питань тлумачення конституції є остаточними й обов’язковими для всіх державних органів
2. СТАТТІ КОНСТИТУЦІЇ
У статті I описані повноваження, структура, порядок формування й роботи конгресу США.
Стаття II присвячена президентської влади
Стаття III стосується федеральної судової влади
Стаття IV регулює деякі аспекти взаємин між штатами, а також між штатами й федеральним урядом
Стаття V пропонує порядок прийняття виправлень до конституції й забороняє позбавляти той або інший штат рівного з іншими штатами голосу всенате.
Стаття VI проголошує конституцію, федеральний закон і міжнародні договори США «верховним правом» країни; якщо конституція або закон якого-небудь штату суперечать федеральним правовим установленням, те посадові особи штату зобов’язані керуватися останніми
Стаття VII установила, що для набрання конституцією чинності необхідна її ратифікація конвентами 9 з 13 штатів, що утворили Сполучник. Конституція набула чинності 4 березня 1789 року
3. ЕКОНОМІКА США 80-Х
Співвідношення галузей в економіці США відбиває сформований поділ праці й пропорції суспільного відтворення. Ці пропорції багато в чому визначають рівень ефективності всього господарства США. Структура економіки знаходить висвітлення в структурі валового національного продукту
галузева структура економіки США (в % до ВНП у постійних цінах 1982 р.)
ГАЛУЗІ
1981 р.
1983 р.
1984 р.
1985 г.
Будівництво
4.54
4.49
4.58
4.55
Торгівля
15.61
16.13
16.57
16.85
Фінанси
14.60
14.91
14.50
14.61
Послуги
14.24
14.84
14.89
15.02
Керування
11.86
11.81
11.24
11.14
Сільське господарство
2.71
2.27
2.41
2.57
Добувна пром.
4.30
3.82
3.83
3.64
Обробна пром.
20.81
20.60
21.44
21.67
Транспорт, зв’язок
9.12
9.17
9.08
9.02
У сучасний період найбільш радикальні зміни відбуваються на рівні подотраслей, у рамках яких найбільш високу динаміку розвитку мають наукомісткі виробництва. Усе більше помітну роль у відтворювальному процесі грають галузі виробництва, що застосовують новітню техніку й роблять перетворюючий вплив на технічну базу економіки
Аналіз структури американської економіки дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на порівняно невеликі кількісні зміни в співвідношенні між великими господарськими сферами й вхідними в них галузями, в економіці США за 80-е роки відбулися глибокі зрушення. Ці зрушення не зводяться лише до зміни окремих економічних пропорцій. Вони відбивають набагато більше широкий процес і пов’язані з переходом економіки на нову якісну основу, підготовка якої є відмітною рисою сучасного етапу економічного розвитку США.
4. ВІДНОСИНИ МІЖ США Й СРСР
У розвитку взаємин СРСР — США в 80-е роки можна виділити три періоди. Перший з них охоплює в основному 1981-1984 гг. Він характеризувався військово-політичною конфронтацією двох держав через розміщення ракет середньої дальності на Європейському континенті; безрезультатно проходили в 1981-1983 гг. радянсько-американських переговорів про обмеження ядерних озброєнь у Європі й про скорочення стратегічних наступальних озброєнь; поганим політичним кліматом і ростом недовіри й підозрілості сторін друг до друга; відомістю до мінімуму контактів і зв’язків у сферах двосторонніх радянсько-американських відносин
Другий період ( 1985-1986) ознаменувався початком у березні 1985 року нових радянсько-американських переговорів про обмеження ядерних і космічних озброєнь, поступовим відновленням механізму політичного діалогу між двома країнами, у т.ч. і на вищому рівні
У листопаді 1985 року відбулася радянсько-американська зустріч у верхах (М. С. Горбачов і Р. Рейган) у Женеві. Вона вилилася у відкритий широкий діалог, що зробив істотний вплив на загальну обстановку у світі, а також поклала початок співробітництва в ряді сфер двосторонніх відносин СРСР — США. Обидві сторони заявили, що «ядерна війна не повинна бути розв’язана й у ній не може бути переможців», і зобов’язалися не прагнути до досягнення військової переваги, підкреслили важливість запобігання будь-якої війни між ними — ядерної або звичайної
У жовтні 1986 року М. С. Горбачов і Р. Рейган зустрілися в Рейк’явіку. Значення цієї зустрічі складається насамперед у тім, що на ній були обговорені конкретні формули радикального скорочення ядерної зброї, запропоновані радянською стороною
З березня 1987 року радянсько-американські відносини вступили в третій період. Помітно активізувалися політичні контакти на різних рівнях. У ході досить інтенсивних дипломатичних контактів навесні й особливо восени 1987 року вдалося завершити вироблення договору по ракетах середньої й малої дальності, домовитися про проведення в грудні того ж року третьої радянсько-американської зустрічі у верхах — цього разу Ввашингтоне.
Ставало очевидним те, що у виді економічних труднощів, США виявляються не в змозі фінансувати всі військові програми, що проштовхуються Пентагоном. В 1985 р. конгрес США заморозив військові витрати, а з 1987 р. почалося навіть їхнє певне скорочення. У країні підсилювалася критика зовнішньої політики адміністрації, і особливо її курсу відносно Радянського Сполучника
Важливою ланкою в розвитку радянсько-американських відносин стала зустріч у верхах у Москві, що відбулася з 29 травня по 2 червня 1988 року. Сам факт проведення зустрічі на вищому рівні, підготовка до неї не тільки закріпили значні позитивні зміни в радянсько-американських відносинах, але й дали нові імпульси до їхнього розвитку. Ратифікація Договору по ракетах середньої й меншої дальності, обмін у ході зустрічі ратифікаційними грамотами про вступ цього договору в силу, подальше просування в завершенні виробленням угоди про 50-процентний скороченні стратегічних наступальних озброєнь, підписання до зустрічі угод по афганському врегулюванню, висновок ряду угод про подальше вдосконалювання механізму запобігання ядерної війни, а також про розвиток двостороннього співробітництва — все це конкретні свідчення триваючої нормалізації радянсько-американських відносин, привнесення в них додаткових елементів стійкості й послідовності
5. АМЕРИКАНСЬКО-ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ ВІДНОСИНИ
Американська адміністрація на початку 80-х років спробував відновити повну гегемонію США в сполучнику західних країн. Основним методом, вибраним для досягнення цієї мети, було нагнітання міжнародної напруженості, для чого активно використовувалися події в Афганістані, положення в Польщі й роздування міфу про «радянську військову погрозу». Продовження політики розрядки, співробітництва із країнами соціалістичної співдружності фактично розглядалося США, як «зрадництво інтересів Заходу». У ряді випадків країни Західної Європи були змушені демонструвати атлантичну солідарність, приносячись у жертву свої власні інтереси
Зниження опору правлячих кіл західноєвропейських країн тиску через океан визначалося поруч факторів. Західна Європа з більшими ніж США, витратами вийшла з економічної кризи 1980-1982 гг., пожвавлення її економіки відбувалося повільніше, ніж у США. Цьому сприяла, зокрема американська фінансова політика. У ряді країн Західної Європи до влади прийшли уряду в більшій мері, чим їхні попередники, що орієнтуються на США.
Разом з тим ситуація в американо-західноєвропейських відносинах не була однозначною. Інтереси двох центрів капіталістичного миру на міжнародній арені продовжували зберігати тенденцію до розбіжності. Специфіка західноєвропейських інтересів в економічних, політичних, військової областях об’єктивно вимагала збереження й розвитку співробітництва зі СРСР і іншими країнами соціалістичної співдружності, свого підходу до відносин із країнами, що розвиваються. Прагнення США в корені підірвати економічні зв’язки Західної Європи із країнами соціалізму в цілому виявилося безуспішним. Це з усією очевидністю з’ясувалося в період зіткнення між атлантичними союзниками про будівництво газопроводу Сибір — Західна Європа. Спроби США зірвати угоду, поширити на союзників американське законодавство по контролі над експортом технології й устаткування в соціалістичні країни зазнали невдачі. Західна Європа недвозначно виявила свою зацікавленість у розвитку загальноєвропейського співробітництва. Американської адміністрації вдалося, однак, зірвати прийняття підсумкового документа на конференції в Берні в червні 1986 р., не допустити компромісного рішення по питаннях, що обговорювалися там, гуманітарного й культурного співробітництва всупереч інтересам і бажанням своїх союзників. Політичні витрати цього кроку для Вашингтона виявилися настільки значними, що на конференції по мірах довіри в Стокгольмі правлячі кола США вже не зважилися на повторення подібних мер
В 80-е роки Західна Європа не виробила свого підходу до припинення перегони озброєнь, переговорам із країнами соціалізму по цьому питанню, до зниження рівня ядерного протистояння. По всіх цих питаннях більшість західноєвропейських держав активно або пасивно випливало за США. Такі західноєвропейські країни, як Великобританія, ФРН, Італія й ін., не тільки підтримали «Стратегічну Оборонну Ініціативу», але фактично ввімкнулися в програму по еї реалізації
6. АМЕРИКАНО-КАНАДСЬКІ ВІДНОСИНИ
Відносини США й Канади — нерівне партнерство двох розташованих по сусідству один з одним високорозвинених капіталістичних держав, у якому першому з них належить чільна роль внаслідок його величезної переваги в економічній і військовій моці
Для США Канада — найважливіший об’єкт економічної експансії. Найбільший «пакет» американських прямих закордонних капіталовкладень — більше 20% — перебуває в Канаді, у результаті чого американські корпорації займають ключові позиції в її економіці. Канада є самим великим торговельним партнером США, на неї доводиться до 20% загальної вартості американського зовнішньоторговельного обігу
У лютому 1980 року до влади прийшли ліберали на чолі з П. Трюдо, які в жовтні того ж року проголосили «національну енергетичну програму», спрямовану на ослаблення панування США в нафтогазовій промисловості Канади, що викликало різкі протести з боку ділових і офіційних кіл США.
Із приходом до влади в США республіканській адміністрації в січні 1981 року відносини між двома країнами ускладнилися в ще більшому ступені. Уже в ході виборчої кампанії 1980 року в США була висунута ідея створення північноамериканського співтовариства, що включає США, Канаду й Мексику, що була рішуче відкинута обома сусідами США.
Американська адміністрація не виявила схильності вирішувати накопившиеся спірні, головним чином економічні, питання з Канадою, що стосуються, зокрема, рибальство в східного узбережжя, «кислотних дощів» і ін. Її позиція як в області внутріекономічної, так і зовнішньої політики багато в чому розходилося з діями й планами уряду П. Трюдо: США проводили курс на дерегулирование економіки, Канада заохочувала посилення державного сектора в енергетику. Американська політика високих процентних ставок зривала зусилля Канади по пожвавленню своєї економіки. У той час як адміністрація США очолювала настання реакційних кіл Заходу на розрядження міжнародну напруженості, уряд Канади продовжувало виступати в її підтримку, проти повернення до «холодної війни». Лідери двох країн різко розходилися по питанню про форми відносин країн Заходу із країнами, що розвиваються
Поразка канадських лібералів на виборах у вересні 1984 року привело до влади уряд консерваторів на чолі з Б. Малруни, що взяло курс на всебічне зближення зі США, особливо в галузі економіки. У січні 1988 року з ініціативи Оттави була підписана угода про введення режиму вільної торгівлі між США й Канадою. У вересні 1985 року уряд Б. Малруни дозволило приватним канадським фірмам і окремим громадянам брати участь у реалізації «стратегічної оборонної ініціативи» (СОИ) , але під тиском громадськості відмовилося від участі в СОИ на міжурядовому рівні
Разом з тим і при консерваторах збереглися колишні розбіжності між США й Канадою з таких питань двосторонніх відносин, як торгівля, «кислотні дощі», розмежування морських економічних зон у Тихому й Льодовитому океанах, суверенітет Канади над акваторією Арктичного архіпелагу, відносини з Кубою, Нікарагуа, ядерне роззброювання, де з деяких питань Канада займає більше конструктивні позиції
6. ПРОМИСЛОВІСТЬ
У середині 80-х років промисловість США випускала умовно чистої продукції на суму понад 1 трлн американські долари, концентруючи при цьому основний виробничий капітал у розмірі 2698 млрд доларів і 20 млн зайнятих, у промисловий розвиток щорічно вкладалося більше 165 млрд доларів капіталовкладень
Процес становлення сучасної індустріальної структури в США розвивався в напрямку створення всеохоплюючого набору галузей, подотраслей і виробництв розраховуючи на задоволення потреб ємного внутрішнього й у певній мері світового ринків
В умовах запеклої міжнародної конкуренції американські монополії зосередили зусилля на розвитку принципово нових наукомістких галузей і виробництв, які стають рушійною силою промислового росту, опорою інтенсивного типу відтворення
До поглиблення інтенсивного шляху відтворення капіталізм США штовхає також кризова ситуація на окремих ринках сировини й енергії, обмежені можливості подальшого настання на життєвий рівень трудящих
Головним напрямком науково-технічного розвитку й удосконалювання структури промислового виробництва в даний період є поступовий перехід від базових галузей до галузей, що опираються у своєму розвитку на прогрес науки й техніки й кваліфікована робоча сила
7. НАУКА Й УТВОРЕННЯ
Протягом даного періоду роль науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НИОКР) в економіці США постійно підвищувалася. Це виражалося насамперед у росту витрат на НИОКР, що до середини 80-х років перевищили 100 млрддолларов.
Участь державних органів у розвитку науки в США досить велико й здійснюється в основному на федеральному рівні, де розробляється й реалізується загальнонаціональна науково-технічна політика
Особливості організації фундаментальної науки в США полягає в тім, що фундаментальні дослідження проводяться головним чином у науково-дослідних центрах і лабораторіях вищих навчальних закладів. Така організація досліджень академічного характеру дозволяє не тільки швидко включати результати цих досліджень у навчальні програми, але й залучати до наукової діяльності здатних студентів. За підтримку в країні фундаментальної науки відповідає Національний науковий фонд США.
Із середини 80-х років на засоби держави при провідних університетах створюються центри інженерних досліджень, що тече фінансування яких здійснюється із засобів промислових фірм
У цей час активно розвивається процес злиття наукової й економічної політики американської адміністрації, щоб у ще більшій мері зорієнтувати науку на рішення стратегічного завдання правлячого класу США — збереження життєздатності капіталістичного способу виробництва в цій країні
Система утворення в США включає як державний, так і приватний сектор. В 1986 р. витрати державних навчальних закладів склали 211,6 млрд. доларів, на частку приватного сектора довелося 48,6 млрд. доларів
Структура державної вищої школи істотно змінилася: в 80-е роки лише третина її навчальних закладів становлять повноцінні вузи (університети й коледжі) , а дві третини — це «усічені» вузи, молодші коледжі, у яких навчається майже половина студентів державного сектора
Система початкової й середньої освіти в США — одна з найбільш розвинених у капіталістичному світі. В 1985 р. у країні налічувалося 105,5 тис. шкіл, у яких навчалося 44,0 млн дітей шкільного віку. Тривалість навчання в загальноосвітній середній школі становить 12 років, починаючи з 6-літнього віку
Середня школа в більшості округів підрозділяється на молодшу середню школу (сьомі — дев’яті класи) і старшу середню школу (десяті — дванадцяті класи) . Основний принцип навчання, прийнятий в американських середніх школах, полягає в тому, що учні, особливо в старших класах, можуть вибирати за власним бажанням той або інший набір навчальних дисциплін залежно від своїх похилостей і здатностей
Уже в дев’ятому класі фактично створюється кілька програм навчання, що збігаються із профілями старшої середньої школи, де проводиться диференційоване навчання дівчин і юнаків у віці від 16 до 18 років. Відповідно до різних програм розрізняються три профілі навчання: академічний, спрямований на підготовку до коледжу; професійний, завдання якого дати практичні знання для пристрою на роботу; загальний, що не дає спеціалізованої підготовки
Однак, незважаючи на те, що безкоштовне шкільне утворення, його більше демократична в цілому організація, широке охоплення молоді середньою освітою роблять американську систему більше прогресивної, чим шкільні системи ряду інших капіталістичних країн, її основною рисою є класовість. Розподіл знань їхнє подальше використання в остаточному підсумку ставляться в залежність від соціальної приналежності, хоча правлячий клас у силу економічної необхідності змушений допускати до справді якісної середньої освіти найбільш талановитих вихідців з «низів».