Сталін — людин і політик
Сама жорстока тиранія — та, котра виступає під покровом законності й під прапором справедливості. Ш. Монтеск’є
Йосип Віссаріонович Сталін (теперішнє прізвище — Джугашвили) народився в 1879 році в маленькому грузинському селі Горі, у сім’ї шевця. Особистість, мабуть, одна із самих загадкових і неабияких в історії Росії, та й усього миру. Навіть факт його народження був обкутаний своєрідною таємницею. Ходила безліч легенд про походження С. Одна з них користувалася великою популярністю й одержала велике поширення: Деякі вважали, що він був сином дуже гарної селянки й грузинського князя. І цілком природно, що хлопчик усвідомивши своє двоїсте положення, з юного років виявив невдоволення, став бунтарем. Він був гідний більшого, намагався розправити крила. Минуле обтяжувало його. Покинувши будинок, він ніколи не вертався більше в сім’ю, у рідні місця…
Існував також і інша, не менш популярна: Батько його, мов, не хто інший, як відомий мандрівник Пржевальськ, що бував у Горі в гостях у князя. Навіть показували портрети й запевняли, що Сталін і Пржевальськ дуже схожі, і не тільки особою, але й фігурою, і поставою…
У всіх цих припущеннях вірогідно тільки одне: Йосип Віссаріонович не любив згадувати про Горі, про своє дитинство, а якщо говорив, то лише про матір і ніколи — про батька, що, зважаючи на все, у свою чергу ставився до Йосипа дуже холодно.
И все-таки, хто б не був його батьком, хлопчик виріс розумною, ерудованою людиною з аналітичним складом розуму. Він був не гарний. От як описує В. Успенський його зовнішність у книзі «Таємний радник Вождя» : «Переді мною стояв невисокий, щільного статури людин, років під сорок, зі смаглявою втомленою особою, на якому помітно проступали рябинки. Чоло невисокий, навіть вузькою, обрізаною чорною смужкою коротко підстрижених волось. Трохи великий був ніс, як у багатьох кавказьких жителів. Здалося, що руки довгуваті й затяжкі в порівнянні з тулубом. І малорухомі, особливо — ліва» . Але всі, хто коли-або зустрічався зі Сталіним зауважували його особливий погляд. Здороваючись, він пильно дивився людині в очі, і таким пронизуючої був його погляд, що здавалося Джугашвили миттєво просвічував людини, проникав у його сутність і розумів, хто перед ним коштує. Це не могло бути приємним і завжди викликало роздратування в його співрозмовників
Якийсь час Сталін провів у посиланнях, потім почалася його політична кар’єра. Він зумів пробитися на «самий верх» винятково завдяки своїй небаченій наполегливості й неймовірному дарунку переконання. Життя виховало цієї людини так, що він не зупинявся не перед чим і ні на секунду не сумнівався в правильності й бездоганності своїх дій
Після невдачі в Польщі, Ленін став випробовувати деяке невдоволення Сталіним, пристальнее придивлявся до нього. Після ряду сталінських невдач утворилася та прірва, що згодом розсікла весь командний склад радянських збройних сил: на одній стороні виявився Сталін з тими людьми, з якими воював, яким повністю вірив, а на іншій стороні всі, або майже всі інші. У тому числі, зрозуміло, Тухачевский і Гай, що добре знали полководницький рівень Будьонного й Ворошилова, і військово-політичний рівень Сталіна. «Зайвими, небезпечними свідками були Гай і Тухачевский. Пройде час і віділлється їм це важким свинцем» (Таємниць. Рада. Вождя) .
Попри все те у квітні 1922 року, відразу після XI з’їзду партії, пленум ЦК обрав Йосипа Віссаріоновича Генеральним секретарем РКП (б) . А якщо виразитися точніше (як сказав Ленін у своєму листі про Сталіна) , той «став» генсеком. Цю фразу Володимира Ілліча не можна опустити, тому що відразу після «виборів» Сталіна не було знайдено ніяких протоколів відповідних засідань, про те, хто голосував «за» , хто «проти» , і чи було голосування взагалі. І хоча ця адміністративна, у загальному-те, посада не давала якихось особливих прав, вона відкривала шлях до великої влади… Від людини, що готовив питання для Політбюро, а потім контролював здійснення рішень, залежало багато чого. Та й не всі поточні питання виносилися на обговорення, їх можна було вирішувати в робочому порядку. І Генеральний секретар Сталін уміло цим користувався…
Незабаром Ленін сильно занедужав, і вийшло спеціальне рішення ЦК що запрится навантажувати його роботою, хвилювати й навіть читати йому газети. Мабуть, єдиною людиноюою, який Сталін ставив вище себе, і підкорятися якому не вважав соромн і образливим, був Володимир Ілліч. Лише деяких Сталін ставив урівень із собою, всіх інших уважав нижче. Чим більше зміцнював він у влади, тим помітніше це відчувалося, а потім він і зовсім воспарил… Однак Ленін був і залишався для нього вождем і вчителем, раз і назавжди визнаним авторитетом. хвороба, Що Збільшувалася, Леніна дуже турбувала Йосипа Віссаріоновича, він піклувався про те, щоб створити для видужання всі необхідні умови
Крім фактів турботи Сталіна про Леніна, винятково з поваги й поваги до вождя, не можна скидати з рахунків припущення про те, що повне відключення Володимира Ілліча від поточних справ у ту пору влаштовувало честолюбного Джугашвили, що не терпів контролю, рад, колективних рішень. Він дібрав смаку повновладного господарювання. І раптом, зненацька, ленінське втручання, ленінські вказівки, що круто міняли його плани й задуми, немов би підкреслюють його, сталінська недосконалість…
Негативне відношення до Сталіна, як до керівника партії, що наростало у Володимира Ілліча, вплинуло й на «План автономізації» : він був зустрінутий недовірливо, розкритикований і похований. З іншої сторони спори й розбіжності ні в якій мері не відбилися на відношенні Сталіна до Леніна. Однак він розумів, що дні вождя полічені й прагнув зміцнити своє становище в партії й державі
Незабаром після кончини Леніна відбувся XIII з’їзд партії. Природно: при підготовці його И. В. використовував всі свої неабиякі організаторські здатності. Його мовлення зробило на багатьох колосальне враження, але адже було й лист Леніна, прямо адресоване делегатам з’їзду, і мовчати про нього було нельзя.
Комуністи обговорили послання Володимира Ілліча. Чимало гірких слів довелось тоді почути Сталіну… Він пообіцяв урахувати всі критичні зауваження. Йому повірили. З’їзд вирішив залишити И. В. на пості Генерального секретаря партії до наступного форуму. Ніхто, звичайно, не припускав, що він буде займати цю високу посаду три десятиліття — до останнього дня свого життя
Важко, неможливо зрозуміти й пояснити перелом у психіці И. В. до кінця двадцятих років, що загострив самі кепські риси його характеру, якщо не враховувати ті неприємності, які обрушилися на Сталіна в особистому житті. Багато сил, нервів, щиросердечної енергії витрачав він на роботі. І йому, людині вразливому, замкнутому, дуже потрібний був домашній комфорт, тепла сімейна атмосфера, де він міг би скинути напругу, одержати розрядку. Сталін дуже прагнув до цього, хотів мати надійне сімейне вогнище й не просто гарну дружину, а вірного однодумця й ласкаву добру господарку. Це адже дуже важливо, коли є надійний тил, де можна заспокоїтися, відновити сили. Особливо, коли тобі вже під п’ятдесят. Але нічого подібного в И. В. не було. Удома не одержував він ні радості, ні відпочинку. Одне лише додаткове нервування. І чим далі, тим сильніше…
… Про свою першу дружину, про Катерину Сванидзе, згадувати він не любив, якщо й говорив про неї, то з відтінком поваги, але не більше. Жалів про її ранню кончину, гіркоту втрати не проявляв. І до сина, Якову Джугашвили, ставився з дивною байдужістю, не властивим грузинам, які звичайно дуже люблять своїх близьких, особливо дітей, а вуж хлопчиків спадкоємців тим більше. Причина отут от яка. Народився Яків відразу після першої, невдалої революції, у саме важке для Сталіна час. Арешти, посилання, підпілля — Йосип Віссаріонович майже не бачило сина, що ріс у родичів дружини, у Сванидзе, людей, у загальному-те, далеких Сталіну, і сам Яків ставав поступово чужим для його
Його другою дружиною була Надія Сергіївна Аллилуева. Вона була набагато розумніше своєї попередниці, глибше усвідомлювала свою відповідальність, намагалася приборкати власні пориви. Але що їй міг дати поглинений справами Йосип Віссаріонович, що подумував про піввіковий ювілей? Ніжність, пещення, спалах на кілька мінут? Цього було для неї так мало! Він дратувався, ставав різким і грубим. Надія Сергіївна теж зллилася, психувала без видимих причин, вони часто сварилися
Загалом, всі ці обставини привели Сталіна до частих зривів, розладам, він годинниками стояв біля дзеркала, тримаючи в руці підняту бритву й дивився вникуда.
Йому викликали кращого, тоді, у Москві лікаря, Бехтерева Володимира Михайловича. Той ретельно оглянув Сталіна два рази: ранком і пізно ввечері, але висновок його було безрадісним. Неврівноважена психіка. Прогресуюча параноя з виразно вираженою підозрілістю й манією переслідування. Хвороба загострюється сильною хронічною перевтомою, виснаженням нервової системи. Тільки виняткова сила волі допомагає Сталіну зберігати розважливість і працездатність, але й цей ресурс не безмежний. Однак на самого Сталіна висновок Бехтерева не зробило особливого враження. Йому раніше вже говорили про захворювання й досить давно, ще до революції. Один зі Сванидзе говорив, що И. В. звертався до психіатра, після народження Якова
Відійти від справ і лікуватися він не міг. Для нього це було дорівнює політичної смерті. Якщо усунутися від керівництва виходить, назавжди: конкурентів багато. Тим більше — лікування в психіатра. Божевільний, псих хіба може така людина займати керівний пост?!
Так що там лікування: Сталін боявся як би не одержав розголос сам візит Бехтерева. Надії Сергіївні він вірив — не вибовкає. До того ж її слова — це всього лише слухи, припущення. Але зовсім інше, якщо про хворобу скаже сам Бехтерев. А він старий, неуважний і взагалі поза контролем. Мало що може зірватися з його мови. І тоді кінець політичній кар’єрі… Цей новий пунктик дуже сильно давив на психіку Сталіна
Заспокоївся він лише тоді, коли професор умер. Відбулося це несподівано й незабаром після пам’ятного візиту. Померла літня людина, у цьому, у загальному-те, не було нічого особливого. Але була в цієї смерті й інша сторона…
Приблизно за тиждень до смерті Бехтерева, на квартирі Сталіна з’явився Лаврентій Берия, і ще один грузин середнього років, досить інтелігентного виду. Сталін розмовляв з ними за пляшкою вина. Потім другий гість пішов, Берия й С. Залишилися вдвох. Розмовляли вони дуже довго.
У відносинах між И. В. і Лаврентієм Павловичем той момент виявився переломним. Берия став приїжджати в Москву частіше, Сталін охоче усамітнювався з ним…
… Пізніше з’ясувалося, що перед смертю Бехтерева в нього побували Берия й той самий, другий грузин. Вони привезли вченому виноград, інші фрукти, гарне вино. Бехтерев був весел, охоче їв, пив, але, ця трапеза виявилася для нього останньої
Через якийсь час, раптово вмерла Надія Сергіївна Аллилуева. Перед смертю вона написала лист, зміст якого в цілому, загалом, не важливо. Досить лише перших рядків, що повторюють те, що вона сказала якось на банкеті: «Треба бути воістину геніальною людиною, щоб залишити без хліба таку країну, як Росія» , і відразу сугубо особистий докір: вона забула, вона навіть пригадати не може, коли разом ходили в театр…
Надалі цей лист зник, імовірно, Сталін знищив його. Потім він разу 2 — 3 згадував про нього, із працею стримуючи гнів. Посмертне послання Надії Сергіївни остаточно відринуло Сталіна від дружини, закреслило все гарне, що було колись у них
Коли прощалися з покійницею будинку, він підійшов до труни, схилився над ним… Що там побачив, що відчув — одному йому відомо, особа И. В. спотворилося судорожною гримасою: злість, страх, здивування читалися в ньому. Різкий відразливий жест правої руки був таким сильним, що труна гойднулася, голова Н. С. зрушилася на подушці
Все пов’язане із дружиною, що нагадувала про неї, було настільки неприємно И. В., що він вирішив навіть перемінити квартиру. З Петровского палацу його сім’я перебралася в будинок Раднаркому
Про бойові «подвиги» і «досягненнях» Сталіна говорити не стану навмисно, тому що буде потрібно занадто багато сил, часу й паперу, щоб їх описати. Скажу тільки, що існує дуже смілива версія, описана в повісті-документі «Криголам» , Віктором Суворовим. Вона говорить про те, що насправді війну почав Сталін і спробував використовувати Гітлера в якості «криголама» , щоб пройти потім по всій Європі й миру без особливих зусиль. Із цією книгою дуже важко сперечатися й не погоджуватися, тому що в неї дуже незвичайний стиль написання. Суворов всі дуже однозначно доводить цитатами взятими з мовлень самого Сталіна… От одна, наведена як епіграф:… Захід з його імперіалістичними людожерами перетворився у вогнище тьми й рабства. Завдання полягає в тім, щоб розбити це вогнище на радість трудящимся всіх країн
И. Сталін, 1918рік Як я вже говорив на початку реферату, Йосип Віссаріонович Сталін — одна з найбільш загадкових і таємничих особистостей в історії всього миру. Всі його досягнення й промахи в одному рефераті описати неможливо! Однак, користуючись сучасними джерелами, можна сказати із упевненістю, що промахів виявилося більше…
За помилки політиків розплачується нації