Сталін: політичний портрет
Культ Сталіна — одного з більше жорстоких і своєкорисливих диктаторів в історії людства, і донині залишається, мабуть, найменш проясненої для суспільної свідомості й понятий їм безмірною трагедією, який відзначений XX століття. Інакше, звідки б узятися настільки наполегливо народжуваній потужній хвилі закликів «покінчити із критикою», » не тривожити пам’ять», «не очорняти славне минуле»? Якщо ми поступимося агресивному небажанню знати всю правду й тільки правду про минулому, чи не приречемо ми вже сьогодні на нову трагедію самих себе й на «долі безвісні» наших дітей?
У нас уже є в цій області сумний досвід. Нищівна, здавалося б, хвиля викриття Сталіна і його культу, що пішла після XX з’їзду, не змогла викорчувати з народної свідомості демонічних міфів, пов’язаних з його ім’ям, — пройшло небагато часу, змінилися умови, і вся ця демонологія знову прийнялася бурхливо зростати. І справа була не тільки у волі зверху, що диктував реабілітацію вождя, спочатку поволі й непомітно, а потім усе більше відкрите й цілеспрямовано — цьому сприяли й потужні струми знизу, горезвісним символом яких стали сталінські фотографії на стеклах трудяг-вантажівок
Ми глибоко переконані, що такий поворот, наприкінці 50-х — початку 60-х казавшийся немислимим, багато в чому став можливий тому, що викриття Сталіна не супроводжувалося глибоким осмисленням його фігури — а головне, породженої їм моделі розвитку — у суспільній свідомості нашої країни
Час історії, звично й сострадательно перетворюючи в шрами вчорашні болісні опіки драм і трагедій окремих людей і цілих народів, здатно удержати чіпкою й непідкупною пам’яттю своєї правду фактів, що дають у природній зчіпці й послідовності єдиний і вірний шифр до прочитання інтерпретації самої історії. Понад 30 років був недоступний нашої широкої громадськості доповідь Н. Хрущева про культ особистості Сталіна, хоча з позицій сьогоднішнього дня ми бачимо всю його обмеженість і недомовленість, надмірну зосередженість на особистості, а не на феномені сталинизма. Усього лише рік-півтора назад крізь товщу лет, що спресувалися, прорвалися до нинішніх поколінь голосу Н. Бухарина, Ф. Раскольникова, М. Рютина. Можливо, саме під впливом енергії, що нагромадилася, казавшегося нескінченним очікування настільки стрімко розкручується нині пружина історичної пам’яті, не тільки доносячи до нас правдиву картину нашого власного минулого, але й даючи суспільству силу рухатися убік кращого майбутнього
Ставшие тепер відомими нам факти, свідчення, спогади, дуже вбогі поки документи багатьох потрясли, перевернули їхня свідомість, викликавши болісну переоцінку того, що представлялося їм устояними життєвими цінностями. Страждання ці можна зрозуміти. Але адже в основі їх не правда, сказана зараз, а неправда, що сіялася в минулому. Жити на неправді неможливо. Ця древня істина в наші дні знайшла зовсім не абстрактне, а цілком конкретне, майже відчутне наповнення
Іноді запитують: » А чи правда все, що зараз говориться про Сталіна? «, «Може, це — нова неправда? » Такі питання можна зрозуміти: народ наш стільки обманювали, що ми не можемо жадати від його нової сліпої віри. Часто звучать і такі застереження: » Почекаємо, поки відкриються архіви тоді довідаємося всю правду». Але істина черпається не тільки зі сховищ документів, як би вони не були важливі. І, крім того, де гарантії, що Сталін і його підручні не знищили найбільш компрометировавшие документи
Йосип або Сосо, четверта дитина в сім’ї шевця В. Джугашвили, народився в маленькому місті Горі Тифлиской губернії 21 грудня 1879 г.
В 11 років Йосип надійшов у духовне училище. Там він вивчив російську мову, що назавжди залишився для нього чужим, і став атеїстом. З нижчої духовної школи молодий атеїст перевівся, однак, у духовну семінарію в Тифлисе. Його перші політичні думки були яскраво пофарбовані національним романтизмом. Сосо засвоїв собі конспіративну кличку Коба, по ім’ю героя грузинського патріотичного роману. Близькі до нього товариші називали його цим ім’ям до останнього років; зараз вони майже всі розстріляні. Уже в ті роки товариші відзначали в Йосипа схильність знаходити в інші тільки дурні сторони й з недовірою ставитися до безкорисливих спонукань. Він умів грати на чужих слабостях і зіштовхувати своїх супротивників чолами. Хто намагався пручатися йому або хоча б пояснити йому те, чого він не розумів, той накликав на себе «нещадну ворожнечу».
Коба хотів командувати іншими. Закінчивши духовну школу в 20 років, Коба вважає себе революціонером і марксистом. Він пише прокламації на грузинських і поганому російських мовах, працює в нелегальній друкарні, пояснює в робочих кружках таємницю прибавочної вартості, бере участь у місцевих комітетах партії. Його революційний шлях відзначений таємними переїздами з одного кавказького міста в іншій, тюремними ув’язненнями, посиланням, втечами, новим коротким періодом нелегальної роботи й новим арештом
Після розколу між більшовиками й меншовиками в 1903 р. обережний і повільний Коба вичікує півтора року осторонь, але потім примикає до більшовиків. На Кавказі, де живі були ще традиції розбою й кривавої помсти, терористична боротьба знайшла сміливих виконавців. Убивали губернаторів, поліцейських, захоплювали казенні гроші для революції. Про Сталіна ходили слухи, що він брав участь у терористичних актах, це не було доведено. Однак, це не виходить, що він стояв осторонь від терористичної діяльності. Він діяв через лаштунки: підбирав людей, давав їм санкцію партійного комітету, а сам вчасно відходив убік. Це більше відповідало його характеру
Тільки в 1912 році Коба, що довів у роки реакції свою твердість і вірність партії, переводиться із провінційної арени на національну. Із цього часу кавказець засвоює російський псевдонім Сталін, роблячи його від сталі. У цей період це означало не стільки особисту характеристику, скільки характеристику напрямку
Поверхневі психологи зображують Сталіна як урівноважена істота, у своєму роді цілісне дитя природи. Насправді він весь складається із протиріч. Головне з них: невідповідність честолюбної волі й ресурсів розуму й таланта. Що характеризувало Леніна, — це гармонія духовних сил: теоретична думка, практична проникливість, сила волі, витримка, — все це було зв’язано в ньому в одне активне ціле. Він без зусиль мобілізував в один момент різні сторони свого духу. Але його розумові здатності будуть вимірятися якими-небудь десятьома-двадцятьома відсотками, якщо прийняти за одиницю виміру Леніна. У свою чергу, в області інтелекту в Сталіна нова диспропорція: надзвичайний розвиток практичної проникливості й хитрості за рахунок здатності узагальнення й творчої уяви. Ненависть до сильних миру цього завжди була його головним двигуном як революціонера, а не симпатія до пригноблених, котра так зігрівала й облагороджувала людський вигляд Леніна. Його честолюбство не давало йому спокою як внутрішній нарив і отруювало його відношення до видатних особистостей, помисливістю й заздрісністю. У Політбюро він майже завжди залишався мовчазним і похмурим. Тільки в колі людей первісних, рішучих і не зв’язаних забобонами він ставав ровнее й приветливее. У в’язниці він легше сходився з карними арештантами, чим з політичними. Брутальність представляє органічну властивість Сталіна. Але із часом він зробив із цієї властивості свідоме знаряддя
У боротьбі Сталін ніколи не спростовує критики, а негайно повертає її проти супротивника, додавши їй самий грубий і нещадний характер. Чим чудовищнее обвинувачення, тим краще. Політика Сталіна, — говорить критик, порушує інтереси народу. Сталін відповідає: мій супротивник — найманий агент фашизму. Цей прийом, на якому побудовані московські процеси, міг бути сміло ввічнене в підручниках психології як «рефлекс Сталіна».
Сталін — людин військовий або, у всякому разі, що грає роль військового. Своя пристрасть до військового чина й мундира він остаточно реалізував у пишному титулі генералісимуса, що він сам собі привласнив
Однак і в ранні революційні роки Сталін уже носив чоботи, шинель і свої знамениті вуси — натяк на приналежність до військової касти російського більшовизму
Головною пружиною політики самого Сталіна є нині страх перед породженим їм страхом. Сталін особисто не боягуз, але його політика відбиває страх касти привілейованих вискочок за завтрашній день. Сталін завжди не довіряв масам; тепер він боїться їх. Настільки, що вразив всіх сполучник, Сталіна з Гітлером неминуче виріс зі страху бюрократії перед ворогом
У фюрере хазяїн Кремля знаходить не тільки те, що є в ньому самому, але й те, чого йому не вистачає. Гітлер, зле або добре, був ініціатором великого руху. Його ідеям, як ні жалюгідні вони, удалося об’єднати мільйони
Не Сталін створив апарат, а апарат створив Сталіна. Але апарат є мертва машина, що не здатна до творчості. Бюрократія наскрізь перейнята духом посередності. Сталін є найвидатніша посередність бюрократії. Сила його в тім, що інстинкт самозбереження правлячої касти він виражає твердіше, рішучіше й нещадніше інших. Але в цьому його слабість. Він проникливий на невеликі відстанях
Історично він короткозорий. Видатний тактик, він не стратег. Свідомість своєї посередності Сталін несе в самому собі. Звідси і його потреба клести.
Овації в славу собі Сталін заохочував і, траплялося, розстрілював тих, хто мало йому аплодував. Сталін впивається власною владою. Він проявляв особисту мстивість, злопам’ятство, садизм та інші темні страсті, властиві його натурі. І при цьому не вважався ні з якими класовими інтересами й діяв навіть всупереч цим інтересам — виявляючи виняткову особисту жорстокість, особисте підступництво й особисту спрагу влади
Кульмінація Сталіна — 1937 р., коли він ліквідував всіх своїх мнимих і дійсних супротивників партії. Сталінська ірраціональність полягала в тім, що саджали й убивали вчорашніх героїв революції, убивали своїх, самих відданих членів партії, які вмирали часом із клятвою вірності Сталіну на вустах. Це здається божевіллям. І існує версія, що Сталін просто був божевільним, котрий все це влаштував і організував, всупереч своїм власним партійним інтересам. Насправді Сталін надходив зовсім логічно зі своєї точки зору, і навіть у чомусь випливаючи ленінській політиці. Але якщо все-таки допустити, що Сталін був безумцем, що правил державою протягом декількох десятиліть, не зустрічаючи ніяких перешкод і опору, то значить саму державу, створена Леніним, несло в собі така можливість
У сталінську епоху будь-яке висловлення, що виражає легку критику держави й Сталіна, розглядалася як буржуазна агітація й пропаганда. Та й висловлюватися було не обов’язково. Досить було підозри, що людина мислить якось не так. Досить було випадкового застереження або помилки
И колективізацію, і чищення 30-х років, і багато чого іншого, що проводив Сталін, у принципі припустимо розглядати як перманентну революцію. Але тут важливо інше — те, що Сталін свої портрети й радість у свою честь розглядає як перемогу над Троцким, ніколи його ворогом і конкурентом. У той же час Сталін провину за власний культ намагається зіпхнути на міфічних «шкідників», які нібито хочуть його дискредитувати. Цим він розв’язує собі руки для подальших розстрілів — у тому числі й тих, хто був йому відданий. Нарешті, Сталін вибачає цей культ наївністю робітників і селян, якими він править. За цим ховається таємна думка Сталіна, що він і здійснив на практиці, що тільки так цим наївним народом і народом взагалі й можна, і потрібно правити. Дослідники говорять, що Сталін мав винятково геніальну здатність. Він як ніхто розбирався в людях і бачив їх наскрізь.
Тому дуже вміло підбирав кадри. Людей талановитих або самостійних у керівництві він знищував і оточив себе виконавцями, які ніяк не могли конкурувати з ним, та й боялися цього пущі вогню
Крім того, дивно розбираючись у людях, він умів так їх розставляти й стравлювати між собою, що, в остаточному підсумку, це йшло на користь йому одному. У результаті його жертви розташовувалися як би ланцюгами, часом попередньо зігравши роль катів
Сталін умів зачаровувати людей своїми м’якими й увічливими манерами. Умів зберігати маску непроникності, за якої ховалося щось непередбачене… І вмів — однією лише неквапливою інтонацією повідомляти найглибшу мудрість простим і плоским висловом
Сама влада його залучала, крім іншого, як гра людськими життями. Глибоко знаючи людей і глибоко їх нехтуючи, Сталін до них ставився як до сирого матеріалу, з яким можна робити що завгодно, здійснюючи в історії якийсь задум своєї особистості й долі. Він був у власних очах єдиним актором-режисером, а сценою була вся країна й ширше — увесь світ. У цьому змісті Сталін був по натурі художником. Звідси, зокрема, і багато відхилень Сталіна від Леніна убік культу власної особистості. Звідси ж і його примхливий деспотизм, а також підготовка й розгортання судових процесів як складно-захоплюючих детективних сюжетів і барвистих спектаклів. І його спокійна маска на публіці, маска мудрого вождя, що абсолютно впевнений у своїй правоті й непогрішності й тому завжди спокійний. Хоча в душі, напевно, у нього клекотали страсті
Сталін любив заманювати свою жертву зробленою пошаною й у той же час, іноді небагато лякати, вибиваючи з рівноваги, граючи як кішка з мишею. Сталін любив тримати людини на приколі, залишаючи його на високому пості, але заарештувавши дружину, брата або сина. Перед тим як розстріляти, він, траплялося, підвищував людини в посаді, створюючи в того помилкове відчуття, що все благополучно.
Сталін як би перевіряв на людях силу й магію своєї влади, і, якщо людина проявляла покірність, іноді робив милість. Але тут не було строгої закономірності. Людина могла як завгодно плазувати перед ним на череві, а Сталін його топтав. У грі з людиною й над людиною Сталіну важливо було додати своєї влади незбагненну загадковість, вищу ірраціональність. У ньому була, цілком ймовірно, і сама справжня ірраціональність, але Сталін її ще згущав, театрализовивал і декорувався
Це відповідало й художній струні, що жила в ньому, і прагненню додати своєї влади релігійно-містичний акцент, і його потайливому, завжди як би затаєному характеру
Сталін насолоджувався, володіючи життям і смертю людей, яким він міг принести зло, а міг і принести добро. Сталін стояв як би вже по ту сторону добра й зла. І, усвідомлюючи це, найчастіше прибігав до чорного гумору, що полягав у коливаннях змісту, так що зло могло обернутися добром і навпаки. Коли, допустимо, Сталін проявляв пестливість до людини й у той же час показував пазурі, загрожуючи його вбити. Але та ж погроза вбити могла закінчитися винагородою. У цій безмежній можливості підмінювати добро злом і навпаки проявлялася незбагненна загадковість Сталіна. І тому кращим вираженням сталінського гумору був — труп. Але не просто труп і не труп ворога, а труп друга, що любив Сталіна і якому все-таки Сталін чомусь довіряв…
Це проявлялося й у великій політиці. Сталін убив Кірова, а потім, приписавши це вбивство своїм ідейним супротивникам, розв’язав ланцюг показових судових процесів. Це був геніальний хід сталінської тактики й політики
Сталін — це людин, розбещений владою, але як ніхто понимавший природу влади. І одна із самих головних пружин сталінської влади таємниця, який він себе оточив. Сталін угадав, що сила влади багато в чому в її таємниці. Сталін не просто безжалісний диктатор, але свого роду гіпнотизер, що зумів поставити себе на місце Бога й вселити людям відповідне відношення. Сталін розумів, що влада повинна бути таємничої, і цією таємничістю як би обкутаний культ Сталіна. Звідси й відчуття, що Сталін все знає, все бачить. Тобто, присвоєння собі божественних повноважень — всевідання. При Сталіні неймовірно розрісся апарат таємної поліції, проникаючи в усі пори радянського суспільства. Але крім своїх прямих, каральних функцій, це мало ще значення найбільшої таємничості, з який здійснює свою справу всевідаюча й всемогутня влада
Магічний вплив Сталіна розпадається на дві частини — світлу й темну. Удень радіють народи, зводяться будівлі, відбуваються паради, розцвітає мистецтво соціального реалізму. Але головні справи виробляються вночі — і арешти, і розстріли, і політичні інтриги, і гос. засідання. Цей нічний стиль життя відповідав таємниці, що Сталін вклав у саме поняття, у сам зміст влади
Сталін був важким суперником, партнером по переговорам. Про це говорять багато видних політичних діячів, дипломати тої епохи, насамперед Черчиль. Сталін у більшості випадків досягав того, чого він хотів досягти на переговорах. Багато хто пояснюють його успіхи акторськими здатностями, оскільки він умів обворожити співрозмовників. Сталін розбирався в тім, як потрібно робити гарне враження на партнерів по переговорам, так само точно вмів це робити й відносно мас
Сталін був все-таки вдумливим політиком, що проявляв увагу до дрібних деталей, незалежно від того, чи ставилося це до дипломатичних переговорів або до змісту його виступів. Його мовлення завжди відповідали вимогам даного моменту. Він точно знав, як потрібно йти в напрямку наміченої мети: прямо, через трупи ворогів або друзів, або треба було йти на маневр, вибирати кружні шляхи
Пояснювати тільки хворобами або садизмом не можна навіть ті факти, у яких цілком виразно проявлялися симптоми його щиросердечного захворювання. Насамперед варто вказати на таку його рису, як схильність піддавати арештам родичів своїх самих найближчих співробітників. Він навіть іноді не приховував, що ці арешти переслідують одну мету — якнайближче прив’язати до нього людини, членів сім’ї якого він тримав своєрідними заручниками
Диктатура стала охоронницею його адміністративно-бюрократичної системи. Сталін намагався придушити будь-які історичні тенденції, які загрожували його влади. Сталінська система діяла не за законами мафії, але приймала її певні риси. У зв’язку із цим насамперед варто вказати на систему кругової поруки: або ти стаєш частиною механізму знищення, або гинув
Сталін завжди прагнув замаскувати свої вчинки, сховати свою роль у керівництві машиною терору
В історії періодично, що відновлялися хвиль, репресій мали місце випадки, коли деякі люди визнавалися невинними в інкриміновані їм злочинах. У цих випадках Сталін втручався в справу й знімав тих, хто був винний у порушенні законності. Сталін завжди вмів знайти винних у доконаних «помилках» і тим самим направляв невдоволення народу в певне русло. Видимо, людина з іншим характером навряд чи могла б проводити таку політикові
Сталін, однак, не терпів, щоб сяйво влади, що виходить від нього, якимось образом зачіпало тих, хто стояв поруч із ним, його родичів або членів сім’ї
Свої основні рішення Сталін ніколи не приймав у стані неосудності. Він завжди вивчав інші точки зору, дуже часто запитував думку того або іншого фахівця
Сталін далеко переступив рамки репресивних мір, які були необхідні для збереження його особистої диктатури. Тут на перший план виступають риси його особистості, незалежні від історичної обстановки, проявляється надзвичайно мстивий характер цієї людини. Відмітною рисою характеру Сталіна було те, що він ніколи не забував і не прощав конфліктів, що мають місце в ще дореволюційний період, під час дискусій у партії, ні критики, нападок на адресу своєї персони
Даний реферат не претендує на широке й глибоке розкриття теми для цього потрібні тривалі й ґрунтовні дослідження. Як не оцінювати історичну роль Сталіна, з якої сторони не підходити до неї, одне очевидно: ім’я Сталіна невіддільно від народження нового суспільного устрою в Радянському Союзі й за його межами. Разом зі Сталіним пішла в могилу його особиста диктатура, але суспільно й економічна структура, пов’язана з його ім’ям, пережила свого творця
Історичне «спадщина» Сталіна й нині часом виникає як примара, вона давить на мислення нових поколінь, на їхню діяльність, що підтверджується останніми подіями нашого життя