Сталінградська битва
ЗМІСТ
Введення
Розміщення сил
Боротьба за місто
Контрнаступ
Операція «Кільце»
Підсумки великої битви
Прелюдією будь-якої війни служить яка-небудь дипломатична діяльність. Тому розглянемо характер зовнішньої політики СРСР і Німеччини в 30-х — початку 40-х років двадцятого століття
В 1933 році Адольф Гітлер став новим рейхсканцлером Німеччини. Результатом цього стала різка зміна курсу зовнішньої політики. Але на початку правління нового лідера зміни були не настільки помітні. Перші грізні сигнали стали помітні в 1936 році. Уже в 1936 році нацистське керівництво розглядало все військове планування через призму своєї основної мети — напад на СРСР. Відповідно до цього Гітлер вимагав: «Отже, я ставлю наступні завдання:
1. Німецька армія через чотири роки повинна бути готова кбою.
2. Німецька економіка протягом чотирьох років повинна бути готова до війни» (16) .
24 липня 1937 року була уведена в силу нова «Директива про єдину підготовку Вермахту до війни» за підписом військового міністра Вернера фон Бломберга. Він відзначав, що необхідно «постійну готовність Вермахту до війни: а) щоб відбити будь-який напад; б) могти використовувати для війни політичні можливості, що створилися сприятливі. Це повинне бути враховане при підготовці Вермахту до можливої війни в мобілізаційний період 1937/38 р.» (16) . 25 листопада 1936 року в Берліні укладений «Антикомінтернівський пакт» між Німеччиною і Японією, що оформила блок цих держав з метою завоювання світового панування(1) . У листопаді 1937 року до цього договору приєдналася Італія. Таким чином, утворилася вісь Рим — Берлін — Токіо. 4 лютого 1938 року указ Гітлера перетворив військове міністерство в штаб Верховного Головнокомандування й підкорив його безпосередньо фюреру. Потім агресивна зовнішня політика вилилася в аншлюс Австрії й захоплення Чехословаччини. Потім пішло напад на Польщу, що початок світову війну. Що ж робили найбільш імовірні супротивники Німеччини в майбутній війні: Англія, Франція й СРСР. 17 квітня 1939 року радянське керівництво запропонувало західним державам потрійний договір про взаємодопомогу. Переговори йшли вкрай повільно. Наприкінці липня 1939 року західні держави прийняли радянське речення почати переговори по військових питаннях. Місія Англії й Франції прибутку в Москву 11 серпня. Потім переговори зайшли в безвихідь. Після цього Сталін різко змінив курс зовнішньої політики й став шукати зближення з Німеччиною. Зближення зі СРСР шукала й Німеччина, і 23 серпня 1939 року був укладений договір про ненапад строком на 10 років. Одночасно був підписаний «секретний додатковий протокол» , що визначив сфери інтересів обох сторін від Балтійського до Чорного морів. За цим договором у зону впливу СРСР потрапили Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Бесарабия, Буковина, райони Польщі з українським і білоруським населенням. Ці райони й були приєднані до СРСР в 1940 році, за винятком Фінляндії, що захистило думку Ліги Націй
Пакт про ненапад був вигідний обом сторонам. Германії він надавав можливість розібратися з Англією й Францією й краще підготуватися до війни проти СРСР. СРСР мав можливість зміцнити промисловість і підготувати Червону Армію до війни проти Німеччини
Воєнний стан Радянського Союзу був важким і небезпечним. Німці захопили Крим, Кубань, вийшли до Волги, проникнули на Північний Кавказ, досягли передгір’їв Головного Кавказького хребта. Ворог окупував величезну територію, де до війни проживало 80 млн. радянських людей і випускалася третина валової продукції промисловості СССР.
На фронті від Баренцова моря до Ладожсского озера йшли завзяті бої. Ленінград був охоплений кільцем блокади. Велике угруповання («Центр» ) вермахту перебувало недалеко від Москви й продовжували їй загрожувати. Однак головні бої влітку й восени 1942 р. розгорталися під Сталінградом і на Кавказі
Супротивник продовжував нарощувати сили на Сталінградському напрямку. Група армій «Б» у липні мала 42 дивізії, до кінця серпня — 69, а до результату вересня — 81 дивізію. Війська направлялися сюди з резерву, перекидалися з кавказького напрямку, з Румунії й Італії. Проти Сталінградського й Південно-Східного фронтів до 13 вересня діяли 6-я й 4-я танкова німецькі армії, 8-я італійська армія — усього 47 дивізій. Перевага сил і на цьому етапі було на боці супротивника
Сталінградський і Південно-Східний фронти також поповнювалися силами й засобами. Дії наземних радянських військ підтримували 16-я й 8-я повітряна армії, а також Волзька військова флотилія
13 вересня бій охопив і територію Сталінграда
Безпосередню оборону міста здійснювали 62-я й 64-я армії. Більшу роль у ході битви продовжували грати що діяли северозападнее Сталінграда 63-я, 4-я танкова, 1-я гвардійська, 24-я й 66-я армії, а південніше міста — 57-я й 51-я армії
13 вересня супротивник завдав удару в стик 62-й і 64-й армій, опанував селищем Купоросне й вийшов до Волги. Фланги обох армій були роз’єднані, але розвити успіх далі ворог не зумів. Війська 64-й армії зайняли оборону на рубежі південна окраїна Купоросної, Купоросна балка, Ивановка.
62-я армія ще 29 серпня була передана до складу Юго-Вос-Точного фронту. Війська цієї армії, який з 12 вересня командував генерал-лейтенант В. И. Чуйков, обороняли центральну й північну частини міста. Ізольована з півночі від військ Сталінградського фронту, а з півдня — від основних сил Південно-Східного фронту, 62-я армія значно уступала конфронтуючий їй супротивникові як у числености особового складу, так і озброєння
Почавши 13 вересня штурм Сталінграда, супротивник до 26 вересня головні зусилля направляв на оволодіння його центральною й південною частинами. Бої носили винятково запеклий характер. Особливо завзята боротьба велася в районі Мамаева кургану, на березі Цариці, у районі елеватора, навколо вокзалів Сталінград-1, Сталінград-2, на західній окраїні Ельшанки.
Протягом двох ночей, 15 і 16 вересня, на правий берег Волги переправилася 13-я гвардійська стрілецька дивізія генерала А. И. Родимцева, що прибула на поповнення знекровленої 62-й армії. Гвардійські частини відкинули німецькі війська від району центральної переправи через Волгу, очистили від них багато вулиць і квартали, вибили з вокзалу Сталінград-1.16 вересня війська 62-й армії за підтримкою авіації штурмом опанували Мамаевим курганом
16 і 17 вересня особливо напружені бої йшли в центрі міста. На допомогу кров’ю, що минала, 62-й армії прибула 92-я морська стрілецька бригада, сформована з моряків Балтійського й Північного флотів, і 137-я танкова бригада, що мала на озброєнні легені танки
64-я армія, що продовжувала втримувати займані нею рубежі, відволікала на себе частина сил супротивника
21 і 22 вересня передові загони ворога прорвалися до Волги в районі центральної переправи. Німці опанували здебільшого міста
На допомогу захисникам Сталінграда продовжували прибувати підкріплення. У ніч на 23 вересня на правий берег переправилася 284-я стрілецька дивізія під командуванням полковника Н. Ф. Батюка.
У місті, на вулицях і площах якого розгорнулися люті бої, усе ще перебувала частина жителів. Оперативні групи міського комітету оборони, що залишалися в місті, направляли діяльність уцілілих підприємств. Робітники ремонтували ушкоджені танки, виготовляли зброю, снаряди, протитанкові засоби. Багато жителів міста зі зброєю в руках вели боротьбу сврагом.
З кінця вересня головні зусилля ворога направилися на захоплення північної частини міста, де були розташовані найбільші промислові підприємства. Завзята боротьба проходила також у районі Мамаева кургану й на крайньому правому фланзі 62-й армії в районі Орловки. Вуличні бої йшли на території робочих селищ «Червоний Жовтень» і «Барикади» .
Основні сили Сталінградського фронту були відрізані супротивником від міста. З огляду на це, Ставка наприкінці вересня перейменувала Сталінградський фронт у Донськой фронт. Командуючим Донським фронтом був призначений генерал-лейтенант К. К. Рокоссовский. Південно-Східний фронт, війська якого вели бої за місто, був перейменований у Сталінградський фронт (командуючий генерал-полковник А. И. Еременко) . Пізніше на правому крилі Донського фронту створюється новий, Південно-Західний фронт (командуючий генерал-лейтенант Н. Ф. Ватутін) .
Командування Сталінградським фронтом прагнуло послабити натиск гітлерівських військ безпосередньо на місто. Із цією метою були проведені приватні операції південніше Сталінграда. 29 вересня — 4 жовтня війська 51-й армії нанесли контрудар у районі Садове. Приблизно в цей же час був нанесений і другий контрудар 57-й і 51-й арміями в районі озер Сарпа, Цяця й Барманцак. Ці контрудари змусили німецьке командування зняти частина сил з головного напрямку, що тимчасово послабило натиск ворога безпосередньо на місто. Крім того, у результаті цих дій радянські війська опанували вигідними плацдармами для наступного контрнаступу
У перших числах жовтня 62-я армія оборонялася на фронті довжиною 25 км і глибиною від 200м до 2,5 км. До цього часу супротивник повністю зайняв територію міста до півдня від ріки Цариці до Купоросного й вийшов на вершину Мамаева кургану, що дозволило йому переглядати й прострілювати позиції, утримувані 62-й армією, а також переправи через Волгу
Південну частину Сталінграда (Кировский район) непохитно обороняла 64-я армія під командуванням генерала М. С. Шумилова.
У північній частині Сталінграда супротивник ціною неймовірних зусиль і величезних втрат опанував районом Орловки, поглибився на територію заводських селищ. Гітлерівці володіли територією центральної й північної частин міста: Ерманского, Дзержинського, значної частини Краснооктябрьского, Барикадного й Тракторозаводского районів. З перших чисел жовтня почалися бої за заводи «Червоний Жовтень» , «Барикади» і тракторний, розташовані до півночі від Мамаева кургану
З кінця вересня вся величезна територія тракторного заводу була обійнята пожежами. Сотні німецьких літаків обрушували на нього удари з повітря. Супротивник прагнув прорватися до тракторного заводу й опанувати ім. Підступи до нього обороняла група полковника С. Ф. Горохова, а також 112-я й 308-я стрілецькі дивізії полковників И. Е. Ермолкина й Л. Н. Гуртьева. У ніч на 4 жовтня до них присоеденилась 37-я гвардійська стрілецька дивізія генерала В. Г. Желудева. Збройні загони робітників також боролися за свої підприємства
Завзята боротьба йшла й за заводи «Червоний Жовтень» і «Барикади» . 14 жовтня було вдень найбільш важких випробувань для захисників Сталінграда. Після потужної авіаційної й артилерійської підготовки гітлерівці кинулися на тракторний завод і завод «Барикади» . На ділянці близько 5 км наступало трохи німецьких дивізій
Війська знесилених у жорстоких боях 37-й гвардійської, 95,308 і 112-й стрілецьких дивізій боролися за кожний будинок, поверх, сходову площадку. Після чотиригодинного бою німці прорвалися на територію тракторного заводу, а потім вийшли до Волги. Правий фланг 62-й армії був відрізаний від основних сил північніше ріки Мокра Мечетка, північна група 62-й армії під командуванням полковника С. Ф. Горохова, охоплена гітлерівцями із трьох сторін і притиснута до Волги, непохитно оборонялася
На території тракторного заводу жорстокі бої йшли до 18 жовтня. Більша частина солдатів і офіцерів 37-й гвардійської стрілецької дивізії, на яку впала головна вага боротьби, героїчно загинула, захищаючи завод. Залишки 37-й гвардійської й 95-й стрілецької дивізій були відведені до окраїн заводу «Барикади» , де й продовжували боротьбу. Що переправилася на правий берег Волги 138-я стрілецька дивізія полковника И. И. Людникова ввімкнулася в боротьбу за селище й завод «Барикади» .
Захисники Сталінграда непохитно втримували місто. У руках ворога перебували Мамаев курган, виходи до Волги в районі тракторного заводу й районі устя Цариці. Територія, займана 62-й армією, прострілювалася ворожою артилерією й мінометами, а місцями кулеметним і автоматним вогнем. Всі міські будинки, які втримувалися радянськими воїнами, були зруйновані німецькою авіацією. Залишки їх гинули вогне.
Після виходу гітлерівців до Волги Сталінград зберіг залізничні комунікації лише на східному березі ріки. Німецька авіація своїми нальотами на залізничні колії й станції порушила військові перевезення. що направляються Тому до Сталінграда з тилу країни вантажі й війська розвантажувалися з ешелонів за 250-300км від фронту. Далі вони перекидалися до переправ через Волгу по ґрунтових дорогах
Намагаючись ізолювати радянські війська від тилу, супротивник вів по переправах артилерійський і мінометний вогонь. Однак зв’язок Сталінграда зі східним берегом забезпечувалася інженерними військами, річковим цивільним флотом і кораблями Волзької військової флотилії. Вони переправляли на правий берег війська, озброєння, боєприпаси, продовольство, а зі Сталінграда евакуювали на лівий берег поранених солдатів і цивільне населення. Взаємодіючи з військами, що обороняли Сталінград, військова флотилія підтримувала їхнім вогнем артилерії своїх кораблів, висаджувала десантні групи
У важкій обстановці вуличних боїв захисники Сталінграда проявляли величезну мужність і стійкість. Керівною боротьбою офіцери й генерали перебували безпосередньо в зоні бою. Це дозволяло, наприклад, командуванню 62-й армії — генералові В. И. Чуйкову, члену військової ради армії К. А. Гурову, начальникові штабу армії Н. И. Крилову і їхнім салатникам — забезпечувати безперервність керування й зв’язок з військами. Командні пункти дивізій цієї армії розташовувалися в 200 — 300м від лінії фронту
Боротьба в Сталінграді велася вдень і вночі із крайньою жорстокістю. Оборона 62-й армії була розчленована на три основних вогнища боротьби: район Ринок і Спартановка, де боролася група полковника С. Ф. Горохова; східна частина заводу «Барикади» , що втримували воїни 138-й дивізії; потім, після розриву в 400 600м, ішов основний фронт 62-й армії — від «Червоного Жовтня» до пристані. Лівий фланг на цій ділянці займала 13-я гвардійська дивізія, позиції якого проходили поблизу від берега Волги. Південну частину міста продовжували обороняти частини 64-армії
Німецькі війська 6-й армії Паулюса так і не змогли опанувати всією територією Сталінграда. Яскравим прикладом стійкості його захисників була героїчна оборона Будинку Павлова.
На початку листопада на Волзі з’явився лід. Зв’язок із правим берегом порушилася, у радянських воїнів висохнули боєприпаси, продовольство, медикаменти. Однак легендарне місто на Волзі залишався непереможеним
Задум наступальної операції в районі Сталінграда обговорювався в Ставці Верховного Головнокомандування вже в першій половині вересня. «У цей час, пише маршал А. М. Василевський, у нас закінчувалися формування й підготовка стратегічних резервів, у значній частині состоявших з танкових і механізованих частин і з’єднань, збройних здебільшого середніми й важкими танками; були створені запаси іншої бойової техніки й боєприпасів. Все це дозволяло Ставці вже у вересні 1942 р. зробити висновок про можливість і доцільність нанесення рішучого удару по ворогу найближчим часом…
Під час обговорення цих питань у Ставці, у якому брали участь генерал Г. К. Жуків і я, було обумовлено, що намічуваний контрнаступ повинне містити в собі два основні оперативні завдання: одну — по оточенню й ізоляції діючої безпосередньо в районі міста основного угруповання німецьких військ і іншу — по знищенню цього угруповання.» План контрнаступу, що одержав умовну назву «Уран» , відрізнявся цілеспрямованістю й сміливістю задуму. Настання Південно-Західного, Донського й Сталінградського фронтів повинне було розгорнутися на території площею в 400 кв. км. Війська, що роблять основний маневр на оточення угруповання супротивника, повинні були з боями перебороти відстань до 120-140 км із півночі й до 100 км — з півдня. Передбачалося створення двох фронтів оточення ворога — внутрішнього й зовнішнього
При виборі вирішальних ударів ураховувалося, що головне угруповання супротивника перебувало в районі Сталінграда, а її фланги на середньому плині Дону й південніше Сталінграда прикривалися в основному румунськими й італійськими військами, що володіли порівняно невисокою оснащеністю й боєздатністю. Багато італійських, румунських і угорських солдатів і офіцери в той час задавали собі питання: в ім’я чого вони гинуть у снігах Росії, удалині від своєї батьківщини?
У першій половині листопада до Сталінграда були стягнуті великі сили радянських військ, перекинені величезні потоки військових вантажів. Зосередження з’єднань і перегрупування їх усередині фронтів проводилися тільки в нічний час і ретельно маскувалися
Командування вермахту не очікувало контрнаступу Червоної Армії під Сталінградом. Ця омана підтримувалася помилковими прогнозами німецької розвідки. По деяких ознаках гітлерівці все-таки стали догадуватися про радянське настання, що готується, на півдні, але основне їм були невідомо: масштаби й час настання, склад ударних угруповань і напрямку їх ударів
На напрямках головних ударів радянське командування створило подвійну й потрійну перевагу сил. Вирішальна роль приділялася чотирьом танковим і двом механізованим корпусам
19 листопада 1942р. Червона Армія перейшла в контрнаступ під Сталінградом. Війська Південно-Західного й правого крила Донського фронтів прорвали на декількох ділянках оборону 3-й румунської армії. Розвиваючи настання на південно-східному напрямку, рухливі з’єднання за перші два дні просунулися на 35-40км, відбивши всі контратаки ворога. Стрілецькі з’єднання також вирішували поставлені завдання. 20 листопада перейшов у настання Сталінградський фронт. Його ударні угруповання прорвали оборону 4-й танкової армії німців і 4-й румунської армії, і в проломи, що утворилися, кинулися рухливі з’єднання — 13-й і 4-й механізовані й 4-й кавалерійський корпус
Командний пункт 6-й німецької армії виявився під погрозою удару наступаючих радянських військ, і Паульс змушений був спішно перекинути його із Глубинского в Нижне-Чирскую. Супротивника захлиснула паніка
На світанку 22 листопада в смузі настання Південно-Західного фронту передовий загін 26-го танкового корпуса, очолюваний підполковником Г. Н. Філіпповим, несподіваним ударом захопив міст через Дон у районі Калача й утримував його до приходу головних сил корпуса, забезпечивши їхню безперешкодну переправу на лівий берег ріки
23 листопада рухливі війська Південно-Західного й Сталінградського фронтів замкнули кільце оточення навколо 6-й і частини сил 4-й танкової німецьких армій. 22 дивізії чисельністю близько 330 тис. чоловік виявилися в оточенні. Крім того в ході настання були розгромлені великі сили румунських військ
За час із 24 листопада до середини грудня в ході завзятих боїв навколо угруповання супротивника виник суцільний внутрішній фронт оточення. Активні бойові дії велися й на величезному зовнішньому фронті, що був створений у ході наступальної операції
Спроби ліквідувати оточене угруповання з ходу не принесли очікуваних результатів. Виявилося, що був допущений серйозний прорахунок в оцінці її чисельного складу. Спочатку вважалося, що під командуванням Паулюса перебуває 85-90тис. людина, а фактично їх було понад 300 тис. Тому ліквідація оточеного ворога вимагала ретельної підготовки
Головне командування вермахту готувалося деблокувати оточені в районі Сталінграда війська. Для рішення цього завдання супротивник створив групу армій «Дон» . У її склад увійшли всі війська находившиеся до півдня від середнього плину Дону до астраханських степів, і оточене угруповання Паулюса. Командуючий був призначений генерал-фельдмаршал Манштейн. На посилення групи армій «Дон» спішно перекидалися війська з Кавказу, з-під Воронежа, Орла, а також із Франції, Польщі й Німеччини. Перед військами Південно-Західного фронту було 17 дивізій із групи армій «Дон» , а 13 дивізій під командуванням генерала Гота протистояли військам 5-й ударної й 51-й армій Сталінградського фронту. Командування супротивника віддало наказ на проведення операції «Зимова гроза» .
Ранком 12 грудня німецькі війська групи «Гот» перейшли в настання з району Котельникова, наносячи головний удар уздовж залізниці Тихорєцьк — Сталінград. конфронтуючі тут супротивникові війська 51-й армії Сталінградського фронту мали значно менше сил і засобів. Гітлерівці, маючи особливо більшу перевагу в кількості танків і авіації, прорвали радянську оборону й до вечора першого ж дня вийшли до південного берега р. Аксай. Протягом декількох днів з’єднання 51-й армії під командуванням генерал-майора Н. И. Труфанова вели запеклі бої, стримуючи натиск супротивника на північному березі р. Аксай. Користуючись перевагою сил, німці форсували цю ріку й стали просуватися до наступного рубежу ріці Мишкова.
Між ріками Аксай і Мишкова розгорнувся запеклий танковий бій. Особливо завзята боротьба йшла за хутір Верхне-Кумский.
Котельниковская угруповання супротивника, понеся величезні втрати, все-таки прорвалася до ріки Мишкова. До оточеного угруповання Паулюса залишалося всього лише 35-40км. Однак задуми ворога так і не були здійснені
До рубежу ріки Мишкова вже підходили з’єднання 2-й гвардійської армії, які затримали подальше просування котельниковской угруповання. З ранку 24 грудня 2-я гвардійська й 51-я армії перейшли в настання. Ламаючи опір ворога, радянські війська успішно просувалися й 29 грудня очистили від немецко-фашистких військ місто й залізнична станція Котельниково. Армійська група «Гот» була розгромлена
Німецьке командування виявилося неспроможним відновити фронт на Волзі. Більш того, у ході грудневих операцій на середньому Доні й у районі Котельниково супротивник поніс величезні втрати. Війська Манштейна, зазнавши поразки, відходили в південному напрямку, за Манич.
До початку січня 1943р. Сталінградський фронт був перетворений у Південний фронт. Його війська й Північна група військ Закавказького фронту вели наступальні дії проти німецько-фашистської групи «А» . Агресивні плани гітлерівського рейха терпіли провал на всьому південному крилі радянсько-германського фронту
У Сталінградській битві розгорталися останні драматичні події
До кінця грудня 1942р. зовнішній фронт відсунувся від оточеної під Сталінградом угруповання на 200-250км. Кільце радянських військ безпосередньо охоплює супротивника, становило внутрішній фронт. Територія, що займав ворог, становила 1400 кв. км.
Супротивник, опираючись на сильну й глибоку оборону, завзято пручався. Наявність аеродромів у районі «казана» дозволяло йому приймати літаки. Однак приреченість оточеного угруповання з кожним днем ставало усе більше очевидною. Верховне командування вермахту, незважаючи на безперспективність опору оточеного угруповання, продовжувало вимагати боротьби «до останнього солдата» .
Радянське Верховне Головнокомандування вирішило, що прийшов час для нанесення завершального удару. Із цією метою був розроблений план операції, що одержала умовну назву «Кільце» . Проведення операції «Кільце» покладало на війська Донського фронту, яким командував К. К. Рокоссовский.
Радянське командування 8 січня 1943р. пред’явило військам Паулюса ультиматум, у якому їм пропонувалося капітулювати. Командування оточеного угруповання, виконуючи наказ Гітлера, відмовилося прийняти ультиматум
10 січня в 8 годину. 05 хв. залп тисяч знарядь розірвав тишу морозного ранку. Війська Донського фронту приступилися до остаточної ліквідації ворога. Війська 65,21,24,64,57,66 і 62-й армій розчленовували й вроздріб знищували оточене угруповання. Після триденних запеклих боїв був зрізаний «мариновский виступ» супротивника. Війська 65-й і 21-й армій вийшли на західний берег Россошки й у район Карповки. 57-я й 64-я армії перебороли рубіж ріки Червленої
У військах супротивника падала дисципліна, у підрозділах і частинах всі частіше виникало панічне настрою
Ранком 15 січня наступаючі захопили аеродром Розплідник, де відбулася зустріч 65-й і 24-й армій. Штаб Паулюса перемістився з Гумрака ще ближче до Сталінграда. Загальна площа району оточення значно збереглася й становила тепер близько 600 кв. км.
22 січня війська Донського фронту штурмували супротивника на всьому фронті. Тисячі знарядь і мінометів прокладали наступаючий шлях. За чотири дні радянські армії просунулися ще на 10-15км. 21-я армія опанувала Гумраком — важливим опорним пунктом гітлерівців
Відстань між військами 21-й і 65-й арміями становило всього 3,5 км. У першій половині дня 26 січня армії з’єдналися в районі селища «Червоний Жовтень» і на скатах Мамева кургану. Оточене угруповання було розчленовано на дві групи: південну, сковану в центральній частині міста, і північну, затиснуту в районі «Барикади» .
30 січня війська 64-й і 57-й армій, розчленувавши південне угруповання супротивника, щільну підійшли до центра міста. 21-я армія наступала з північно-заходу. 31 січня ворог змушений був скласти зброю
Необхідно було силою змусити скласти зброю й північну групу військ супротивника, тому що її командуючий генерал Штреккер відхилив речення окапитуляции.
1 лютого на супротивника з ранку були завалені потужні удари артилерії й авіації. На багатьох ділянках, займаних гітлерівцями, з’явилися білі прапори
2 лютого 1943р. північна група військ, оточена в заводському районі Сталінграда, також капітулювала. Понад 40 тис. німецьких солдатів і офіцерів на чолі з генералом Штреккером склали зброю. Бойові дії на березі Волги припинилися
При ліквідації оточеного угруповання з 10 січня по 2 лютого 1943р. війська Донського фронту під командуванням генерала К. К. Рокосовского розгромили 22 дивізії супротивника й понад 160 частин посилення й частин обслуговування. 91 тис. гітлерівців, у тому числі понад 2500 офіцерів і 24 генерала, були взяті в полон. У цих боях супротивник втратив понад 147 тис. солдатів і офіцерів
Над Волгою й руїнами Сталінграда не чутно стало розривів снарядів і бомб
З ліквідацією ворожого угруповання в районі Сталінграда грандіозна епопея на Волзі завершилася блискучою перемогою Радянського Союзу. Історичне значення цієї битви величезно. Вона внесла вирішальний вклад у досягнення докорінного перелому в ході другої світової війни, визначивши неминучу поразку гітлерівської Німеччини й усього блоку фашистських держав
У ході Сталінградської битви Червона Армія розгромила п’ять армій фашистської Німеччини і її союзників: дві німецькі, дві румунські й одну італійську
Під впливом Сталінградської битви відбулися великі зміни в міжнародній обстановці. Загибель добірних військ вермахту під Сталінградом викликала серед населення Німеччини моральний занепад. У країні був оголошений 3-хдневний жалоба. Усе більше німців стало думати про те, що фашисти ведуть країну кгибели.
Поразка вермахту під Сталінградом прискорило розпад гітлерівської коаліції: з її вийшла Італія, назрівали внутрішньополітичні кризи в Угорщині, Румунії й серед інших союзників гітлерівської Германії
Разом з тим перемога радянських військ на Волзі викликала новий підйом національно-визвольної боротьби в країнах, поневолених фашистськими агресорами
Радянські Збройні Сили в ході Сталінградської битви виявили масовий героїзм, показали своя перевага над гітлерівським вермахтом. Опираючись на всенародну підтримку, на міцний тил і невичерпні ресурси соціалістичної держави, Червона Армія не тільки витримала натиск небезпечного й сильного супротивника, але й у ході оборонних боїв підсилила свою міць, а потім домоглася докорінного перелому у важкій боротьбі