Старокадомская М. К. Ж. — Ж. Руссо й питання війни й миру
Питання історії, 1964, № 6, с. 204
«Руссо про війну й світ» розповідається про відношення Руссо до питань, актуальнейшим для нашої сучасності. Автор задався метою визначити, чи може спадщину Руссо служити практичним керівництвом для політичного діяча наших днів, чи можна відшукати у великого французького мислителя ту нормативну теорію, що предначертала б шляхи й можливості мирного співіснування різних держав.) деякі моменти зближення й ряд принципових розбіжностей між Руссо й Гоббсом у трактуванні природи міжнародних відносин. Зрештою автор доходить висновку про найглибшу песимістичність поглядів Руссо на все, що пов’язане з можливістю мирного співіснування народів. Якщо дивитися на сучасний мир, керуючись положеннями Руссо, пише автор, то зовсім ясно, що мир приречений на нескінченне суперництво, і єдино лише залишається запитати: чи можливо мирне співіснування на землі всупереч Руссо?) у невеликій статті «Судження про вічний світ», що вийшов у світло після смерті Руссо, в 1782 році. Поява наївного й ідеалістичного проекту «мрійника» де Сен-Пьера Руссо гаряче привітав саме тому, що сам він був рішучим супротивником війни — нещастя, що несе народам нескінченні страждання й не здатного дозволити жоден зі світових конфліктів. Руссо вважав, що знищення воєн можливо за умови створення мирного сполучника держав. Такий сполучник, з його погляду, не тільки досяжний, але й виявляє собою вершину міжнародних відносин, і Руссо призивав створити міжнародну мирну організацію, що складається з рівноправних учасників. Подібна організація здійсненна тільки як федерація держав, де знищений деспотизм, де народ є повноправним хазяїном своєї країни, тому що якщо народ не вільний, принижений і нещасний, то він не зацікавлений у збереженні міцного миру
Питання можливості вічного миру на землі ставилися й вирішувалися багатьма мислителями й до Руссо й у його час, але тільки в нього одна ідея вічного миру була поставлена в прямий зв’язок з необхідністю зміни внутрішнього ладу держав, усуненням деспотизму й загальною демократизацією життя, тобто необхідністю революції
Саме ця теза Руссо виявився поза полем зору американського історика. Обвинувачення Руссо в песимізмі може бути продиктовано тільки негативним відношенням самого автора до можливості подібних змін у житті держав нашого часу. Крім того, навряд чи правочинно шукати в утворах мислителів минулого, що діяли в інших соціальних умовах, буквальної відповіді на конкретні питання, поставлені історією наших днів. Така модернізація невиправдана. У роботах Руссо закладені широкі можливості для творчої думки й доброї волі до здійснення миру між народами, але не дано рецептів, придатних для всіх епох.