Староверова Е. В.: Американська література
Історія й сучасність Америки в діалогах культур. Есе Р. У. Емерсона «Довіра до себе»і»Оповідання про життя Фредерика Дугласса, американського раба»
Література трансценденталізму, також на відміну від аболиционистской, не занадто велика. Це трактати й есе Ральфа Уолдо Емерсона ( 1803-1882), найважливіші з яких «Природа» (1836), «Довіра до себе» (1841), «Керівництво до життя» (1860), і його вірша. Це есе Генрі Девида Торо ( 1817-1862) «Цивільна непокора» (1849) і філософський автобіографічний роман «Уолден, або Життя в лісі» (1854), де Торо описав свій трансценденталистский експеримент.)»Декларації незалежності» на життя американської держави. По суті, це й була декларація духовної й інтелектуальної незалежності нації. Один із сучасників писав: «Емерсон — явище, рівних якому немає у світі, і пройти повз нього значить втратити важливу частину дев’ятнадцятого сторіччя». Додамо, що роль творів Емерсона й Торо в розвитку духовної культури США XIX-XX століть у цілому також важко переоцінити.)»першої (і єдиної) національною філософською системою». У його основу лягло навчання Емерсона про «Сверхдуше», єдиній божественній світовій Душі, що розлита у Всесвіті. Її частка є й у кожній людині, а виходить, він споконвічно залучений до божественному миропорядку й здатний до інтуїтивного, що мине розум, збагненню істини. Фізичним же втіленням «Сверхдуши» виступає природа, і тому людині треба саме до неї звертатися за натхненням і підтримкою, бачити в ній зразок для наслідування й джерело істини
Вступник у такий спосіб індивід може цілком покластися на власні почуття й схильності й жити життям більше високої, чим та, що нав’язує йому суспільство. Цілісність і незалежність духу в кожній людині священні, і головним принципом відносини особистості до миру повинен бути принцип «довіри до себе», — затверджує Р. У. Емерсон
З даної філософської концепції логічно випливав ряд соціальних станів, також зосереджених на індивідуумі й отводящих державних структурах підпорядковану роль. «Найкращий уряд — те, що не править», — резюмував Г. Д. Торо. Людина, наділена часткою Сверхдуши, абсолютно не має потреби в суспільних законах, тому що вони лише поневолюють і придушують особистість. Ідеал державного устрою трансценденталисти бачили в добровільному сполучнику незалежних індивідуумів
Г. Д. Торо довів ідеї свого друга й учителі до логічного кінця, висунувши теорію (апробовану спочатку в індивідуальній практиці) «цивільної непокори»: не право тільки, але борг людини — не підкорятися тим законам, які суперечать його почуттю справедливості. Тоді держава буде змушено задовольнити вимоги особистості
У плані розвитку як національної свідомості, так і літератури США, цікав і симптоматичним представляється, що одночасно із трактатами й есе Емерсона з’явилася своєрідна декларація духовної й інтелектуальної незалежності чорної Америки — «Оповідання про життя Фредерика Дугласса, американського раба» (1845). Книга вийшла за рік до того, як автор, випадний раб Фредерик Бейли ( 1817-1895) був викуплений на волю його шанувальниками, і за десять років до скасування в країні рабства (псевдонім «Дугласс» він взяв на честь героя роману В. Скотта).)»декларація» писалася аж ніяк не в наслідування Емерсону: її форма була традиційної для афроамериканской літератури XIX сторіччя, а комплекс думок, що втримувалися в ній, мова й стиль, який вони були виражені, перекидали всі розхожі подання про думки й почуття чорних рабів, про їхнє відношення до хазяїв і взагалі до білих, про самий інститут рабовласництва
125 сторінок оповідання, нехитрої й об’єктивного, але виконаного внутрішньої енергії й жагучого протесту проти рабського статусу людської особистості в американській державі, були не просто автобіографією. Це була проповідь про те, як рабство розтліває людський дух і позбавляє волі й раба, і рабовласника. Саме Ф. Дугласс першим виразив ідею, підхоплену потім всієї аболиционистской літературою
Автор, полум’яний оратор і аболіціоніст, що став згодом видним журналістом і дипломатом, видавав свою біографію ще двічі, щораз переглядаючи матеріал і доводячи оповідання до року чергової публікації. Так з’явилася книга «Мій тягар і моя воля» (1855), що пізніше сприймалася вже не як антирабовласницький добуток, а як вражаюча історія становлення особистості, пошуку й знаходження себе. У вийшла в 1881 році «Життя й часах Фредерика Дугласса» письменник попереджав людей, що рабство не може бути легко позабуте — воно навічно залишиться раною, що саднить, національної свідомості й національної совісті.