Стих С. А. Єсеніна «Не жалую, не кличучи, не плачу.. »

Стих С. А. Єсеніна «Не жалую, не кличучи, не плачу.. »

Із всієї яскравої, самобутньої, різноманітної й надзвичайно емоційної російської лірики початку XX сторіччя важко виділити більше цілісна, єдина, послідовна творчість, чим творчість С. Єсеніна. Його добутки представляються таким велетнем, нерозривним переплетенням різних тим, мотивів, образів, об'єднаних незвичайним благоговінням перед батьківщиною, якимось наївним, побутовим патріотизмом, своєрідним культом російської природи. Основа світогляду поета настільки цілісна й незмінна, що він часом навіть "переспівує" сам себе, використовуючи ті самі мотиви, образи й ідеї в різних віршах. Але все-таки й у лірику Єсеніна можна відзначити окремі добутки, які коштують ледь особняком від усього інший творчості. Одним з таких віршів є "Не жалую, не кличучи, не плачу...".

Цей вірш був написаний в 1922 році, уже в зрілий період життя автора. У системі філософських добутків Єсеніна воно відіграє немаловажну роль, тому що найбільше яскраво відбиває світоглядну концепцію поета. Особливе значення має воно й для всього творчості, тому що в цілому в есенинской ліриці набагато більше уваги приділяється темі батьківщини й темі любові. Тому кожний філософський вірш Єсеніна заслуговує особливого розбору

Тема Твір - міркування зрілої людини про минуле життя, про її зміст, про її сприйняття. Ліричний герой намагається вирішити для себе проблему, рано або пізно встає перед кожною особистістю, - проблему прийняття або неприйняття відходу юності, життєвих сил, енергії. І автор виводить своє рішення: основна ідея вірша - необхідність смиренності перед неминучістю

Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні...

Але ця смиренність ліричного героя не апатично, не угнетающе - це своєрідна концепція щастя, прийняття миру цілком, у всьому його різноманітті. Таке сприйняття дуже характерно для есенинской лірики

Композиція вірша підпорядкована ідейній канві. По-перше, добуток статично, незважаючи на присутність деякої приватної динаміки (зміна пор року, плин життя ліричного героя, рух тих або інших образів: биття серця, скакання рожевого коня), єдина, загальна філософська ідея смиренності домінує над всім іншим. Вона заявляється ліричним героєм на самому початку ("Не жалую, не кличучи, не плачу...") і повторюється як підсумок усього міркування наприкінці ("Будь же ти вовек благословенна..."). Тема неминучості кінця (у широкому, загальфілософському змісті цього слова) також з'являється як у першій строфі ("Все пройде..."), так і в останній ("...всі ми в цьому світі тлінні"). Таким чином, ми можемо говорити про кільцеву композицію Твір, що виправдується його філософською спрямованістю

Жанр вірша - міркування - найбільше відповідає темі й дозволяє краще донести ідею до читача

Аналізований добуток надзвичайно експресивно, наповнено різними образами, які створюють особливий емоційний настрой. Його художня своєрідність багато й разнопланово. Стих дуже музично, що взагалі характерно для лірики Єсеніна. Ця музикальність, наспівність досягається особливою системою рим, своєрідною строфікою й розміром, прийомами звукописи. У вірші можна виділити загальний розмір, тому що автор дуже часто відступає від традиційної системи з'єднань ударних і ненаголошених складів, але найчастіше рядки написані п'ятистопним хореєм з усіченою останньою стопою:

Все пройде, як з білих яблунь дим

Разюче різноманітний каблук рим: ми зустрічаємо як відкриті ("тлінне" - "благословенні"), так і закриті рими ("холодком" - "босоніж"), жіночі ("рідше" - "свіжість") і чоловічі ("дим" - "молодим"), точні ("мені" - "коні") і неточні ("вуст" - "почуттів"). Є й деяка вільність у римах: наприклад, Єсенін римує два заударних склади, один із яких коштує в середині слова ("плачу" - "охоплений"). Використовуються у вірші й прийоми звукописи. Наприклад, у рядках

...тлінні,

Тихо ллється із кленів листів мідь...

Ми можемо знайти як асонанс (переспівування звуків - е, і для передачі монотонності, м'якості, плинності), так і алітерацію (повторюються звуки л', м, н).

Для передачі емоційності у вірші автором використовуються вигуки, питання, часті звертання ("Ти тепер не так вуж станеш битися, серце", "дух мандрівний", "життя моя" і так далі). Для цієї ж мети в першому ж рядку представлений каблук близьких за змістом дієслів ("Не жалую, не кличучи, не плачу").

У Твір небагато епітетів, які нехарактерно для Єсеніна ("голосна рань"), але незвичайно багато метафор ("увяданья золотом", "серце, торкнуте холодком", "країна березового ситцю", "пломінь вуст", "листів мідь" і так далі), розгорнутих і нерозгорнутих порівнянь ("як з білих яблунь дим", "немов я весняної голосної ранью проскакав на рожевому коні"). Для передачі змісту використана антитеза весняних яблунь і осіннього золота зів'янення; наспівність, ліричність вірша підкреслюється рефренами ("...ти усе рідше, рідше...", "Всі ми, всі ми..."). Образ батьківщини простежується й у цьому вірші, він невіддільний від світосприймання поета, а тому ми зустрічаємо традиційні образи беріз, кленів, рожевого коня; якась провінціальність (у розумінні провінції як основи, джерела всього споконвічного, народного, фольклорного) підкреслюється використанням просторечий ("шлятися", "буйство").

Незвичайно яскрава й навіть десь настирлива передача кольору в Твір - білий дим яблунь, золото увяданья, мідь листів. Припускає колір і "пломінь вуст" і "березовий ситець". Ці кольори дуже традиційні для творчості Єсеніна вцелом.

Вірш являє собою сплетення різних образів: алегоричних (дух мандрівний), символичних (рожевий кінь), більше конкретних (берези, яблуні, серце). Це допомагає передати емоційне з'єднання й властиву лише Єсеніну тремтливо-хворобливого сприйняття навколишнього світу, і загальнолюдських філософських метань, і звертання до особистих почуттів кожного читаючі. Особистісна тематика вірша не дає можливості єдиного трактування деяких образів: - наприклад, образ рожевого коня можна сприймати як пробуджуючий, юний початок, а можна пояснювати як символ заходу й зів'янення в ранній ранок - тобто своєрідна антитеза. Така неоднозначність є рисою будь-якої філософської лірики, у тому числі лірики Єсеніна

Загальний настрой Твір - умиротворення, монотонність, неспішність, оповідання спокійно й розмірено, сприяє подальшим міркуванням читача, дозволяє додумувати й домисливать, співвідносити зі своєю системою цінностей і світоглядом

Творчість С. А. Єсеніна завдяки своїй цілісності може створювати враження одноманітності, повторюваності, поетичної занудливости. Набожний трепет поета перед всім рідн і традиційним може викликати роздратування або обурення, обвинувачення в лжепатриотизме або сентиментальничанье, коли пригадуються події часу, у яке він затворів. Тому відношення до есенинской лірики дуже неоднозначно, що пояснюється насамперед глибокою особистісною наповненістю й емоційної заряженностью всього його творчості


Загрузка...