Стих В. А. Жуковського Море

Стих В. А. Жуковського Море

Безмовне море, блакитне море, Відкрий мені глибоку таємницю твою

Таємниця моря хвилює поета. Море завжди переменчиво, воно як би з'єднано з небом: у гарну погоду спокійне, ясне, а в погану - неспокійне. Воно - як людина, як сам поет

...Иль тягне тебе із земния неволі

Далеке, світле небо до себе?..

На початку XIX століття в Росії зложився новий літературний напрямок - романтизм. Він прийшов на зміну класицизму й оформився у двох головних плинах - психологічному й цивільному. Психологічний плин російського романтизму очолили Жуковський і Батюшков.

Заслуга В. А.Жуковського полягає в тім, що весь видимий людині мир у його поезії став в індивідуальному світлі, пропущеному через серце й душу. Після Жуковського будь-яке переживання, будь те туга або сум, цивільний або патріотичне почуття, втратило риторичне, абстрактне (і тому холодне) вираження й придбало задушевність і зворушливість

Зелень ниви, гаю белькіт,

У небі жайворонка трепет,

Теплий дощ, сверканье вод, -

Вас назвавши, що додати?

Чим іншим тебе прославити,

Життя душі, весни прихід?

Єдність авторської свідомості й відображеної в лірику романтичної особистості - от те нове, що вніс Жуковський у романтизм зокрема й у поезію взагалі. Це послужило причиною єдності стилю й тону, що досягалося в результаті прямого, безпосереднього відтворення щиросердечних переживань особистості

Своїми елегіями Жуковський вдихнув у російську поезію новий зміст і перетворило її порядок. В елегії "Море" зміст смутно не тому, що так велять "правила" мистецтва, а внаслідок сформовані в поета розуміння життя. Так був похитнутий примусовий зв'язок між жанром і ліричною емоцією. Це привело до того, що особистість у поезії вже не ділилася на різні сфери - інтимну, цивільну, а стала єдиної, внутрішньо багатоскладової й багатогранної, прекрасної й піднятої. Дійсність відтепер проглядалася через щиросердечний порядок людини, через його індивідуальні, неповторно-своєрідні, самобутні переживання

Ти б'єшся, ти виєш, ти хвилі подъемлешь,

Ти рвеш і терзаєш ворожу імлу...

И імла зникає, і хмари йдуть,

Але, повне минулої тривоги своєї,

Ти довго піднімаєш злякані хвилі... Літературний критик В. И. Коровин у своїй статті "Від Державіна до Тютчева" писав: "Елегійна емоція включила тепер і "вічні" філософські питання - протиріччя між кінцівкою тіла й нескінченністю духу, і соціальні - незадоволеність насущною дійсністю, у якій гинуть високі духовні цінності (звідси спрага інший світу й пекуча мрія про нього), і психологічні - бажання передати неповторні й гуманні почуття, властивої окремої особистості, родинним їй душам".

Ти в безодні покійній приховуєш смятенье,

Ти, небом любуючись, тремтиш за нього

В. А.Жуковський додав елегійного смутку всепроникаючий і всеохоплюючий характер. Елегійний настрій - це пануюча тональність його лірики. Елегія - пісня всього людського життя, що виражає глибоке й невикорінне розчарування вдействительности.


Загрузка...