Столипінська реформа
Реформа 1861 року — перший етап переходу до індивідуалізації землеволодіння й землекористування. Але скасування кріпосного права не привело до прогресу приватної власності. В 90-е роки уряд прагнув до насадження общинних структур у селі, що суперечило в майбутньому вільної селянської власності. Перебороти дані труднощі могли реформи, початі П. А. Столипиним. Його концепція «пропонувала шлях розвитку змішаної, багатоукладної економіки, де державні форми господарства повинні були конкурувати з колективними й частками». Складені елементи його програм — перехід до хуторів, використання кооперації, розвиток меліорації, введення триступінчастого сільськогосподарського утворення, організації дешевого кредиту для селян, утворення землеробської партії, які реально представляла інтереси дрібного землеволодіння
Столипин висуває ліберальну доктрину керування сільською громадою, усунення через полосици, розвитку приватної власності на селі й досягнення на цій основі економічного росту. У міру прогресу селянського господарства фермерського типу, орієнтованого на ринок, у ході розвитку відносин купівлі-продажу землі повинне відбутися природне скорочення поміщицького фонду землі. Майбутній аграрний лад Росії представлявся прем’єрові у вигляді системи дрібних і середніх фермерських господарств, об’єднаних місцевими самокерованих і нечисленними по розмірах дворянськими садибами. На даній основі повинна була відбутися інтеграція двох культур — дворянської й селянської
Столипин робить ставку на «міцні й сильних» селян. Однак він не вимагає повсюдної однаковості, уніфікації форм землеволодіння й землекористування. Там, де в силу місцевих умов громада економічно життєздатна, «необхідно самому селянинові обрати той спосіб користування землею, що найбільше його влаштовує».
Аграрна реформа складалася з комплексу послідовно проведених і зв’язаних між собою заходів. Розглянемо основні напрямки реформ
ДІЯЛЬНІСТЬ СЕЛЯНСЬКОГО БАНКУ
З розмахом проводилася Банком покупка земель із наступним перепродажем їхнім селянам на пільгових умовах, посередницькі операції по збільшенню селянського землекористування. Він збільшив кредит селянам і значно удешевил його, причому банк платив більший відсоток за своїми обов’язками, чим платили йому селяни. Різниця в платежі покривалася за рахунок субсидій з бюджету, склавши за період з 1906 по 1917 рік 1457,5 млрд. рублів
Банк активно впливав на форми землеволодіння: для селян, що здобували землю в одноособову власність, платежі знижувалися. У підсумку, якщо до 1906 року основну масу покупців землі становили селянські колективи, то до 1913 року 79,7 % покупців були одноособовими селянами
РУЙНУВАННЯ ГРОМАДИ Й РОЗВИТОК ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ
Для переходу до нових господарських відносин була розроблена ціла система хазяйновито правових заходів щодо регулювання аграрної економіки. Указом від 9 листопада 1906 року проголошувалася перевага факту одноособового володіння землею над юридичним правом користування. Селяни могли тепер виділити землю, що перебувала у фактичному користуванні, із громади, незважаючи на її волю. Земельний наділ став власністю не сім’ї, а окремого домохазяїна
Здійснювалися заходи щодо забезпечення міцності й стабільності трудових селянських господарств. Так, щоб уникнути спекуляції землею й концентрації власності, у законодавчому порядку обмежувався граничний розмір індивідуального землеволодіння, була дозволена продаж землі неселянам
Закон 5 червня 1912 р. дозволив видачу позички під стан будь-який землі, що здобувається селянами надельной. Розвиток різних форм кредиту — іпотечного, меліоративного, агрокультурного, землевпорядного — сприяло інтенсифікації ринкових відносин вдеревне.
В 1907 — 1915 р. про виділення із громади заявило 25 % домохазяїнів, а дійсно виділилося 20 % — 2008,4 тис. домохазяїнів. Широке поширення одержали нові форми землеволодіння: хутора й отруба. На 1 січня 1916 року їх було вже 1221,5 тис. Крім того, закон від 14 червня 1910 року порахував зайвим вихід із громади багатьох селян, що лише формально вважалися общинниками. Число подібних господарств склало біля однієї третини від всіх общинних дворів
ПЕРЕСЕЛЕННЯ СЕЛЯН всибирь.
По указі 10 березня 1906 року право переселення селян було надано всім бажаючої без обмежень. Уряд асигнував чималі засоби на витрати по пристрої переселенців на нових місцях, на їхнє медичне обслуговування й суспільні потреби, на прокладку доріг. В 1906-1913 роках за Урал переселилося 2792,8 тисяч чоловік. Масштаби даного заходу обумовили й труднощі в його здійсненні. Кількість селян, що не зуміли пристосуватися до нових умов і змушених повернутися, склало 12 % від загального числа переселенців
Підсумки переселенської компанії були наступними. По-перше, за даний період був здійснений величезний стрибок в економічному й соціальному розвитку Сибіру. Також населення даного регіону за роки колонізації збільшилося на 153 %. Якщо до переселення в Сибір відбувалося скорочення посівних площ, то за 1906-1913 роки вони були розширені на 80 %, у той час як у європейській частині Росії на 6,2 %. По темпах розвитку тваринництва Сибір також обганяла європейську частину Росії
КООПЕРАТИВНИЙ РУХ
Позички селянського банку не могли повністю задовольнити попит селянина грошовий товар. Тому значне поширення одержала кредитна кооперація, що пройшла у своєму русі два етапи. На першому етапі переважали адміністративні форми регулювання відносин дрібного кредиту. Створюючи кваліфіковані кадри інспекторів дрібного кредиту й асигнуючи значні кредити через державні банки на первісні позики кредитним товариствам і на наступні позики, уряд стимулювало кооперативний рух. На другому етапі сільські кредитні товариства, накопичуючи власний капітал, розвивалися самостійно. У результаті була створена широка мережа інститутів дрібного селянського кредиту, ссудосберегательних банків і кредитних товариств, що обслуговували грошовий обіг селянських господарств. ДО 1 січня 1914 року кількість таких установ перевищило 13 тисяч
Кредитні відносини дали сильний імпульс розвитку виробничих, споживчих і збутових кооперативів. Селяни на кооперативних початках створювали молочні й маслені артілі, сільськогосподарські суспільства, споживчі крамниці й навіть селянські артільні молочні заводи
АГРОКУЛЬТУРНІ ЗАХОДИ
Одним з головних перешкод на шляху економічного прогресу села була низька культура землеробства й неграмотність переважної більшості виробників, що звикли працювати по загальному звичаї. У роки реформи селянам виявлялася широкомасштабна агроекономическая допомога. Спеціально створювалися агропромислові служби для селян, які організовували навчальні курси по скотарству й молочному виробництву, демократизації й впровадженню прогресивних форм сільськогосподарського виробництва. Багато уваги приділялося й прогресу системи позашкільного сільськогосподарського утворення. Якщо в 1905 році число слухачів на сільськогосподарських курсах склало 2 тисячі чоловік, то в 1912 році — 58 тисяч, а на сільськогосподарських читаннях — відповідно 31,6 тисяч і 1046 тисяч чоловік
У цей час зложилося думку, що аграрні реформи Столипина привели до концентрації земельного фонду в руках нечисленного багатого прошарку в результаті збезземелювання основної маси селян. Дійсність показує зворотне збільшення питомої ваги «середніх шарів» у селянському землекористуванні. Це добре видно з даних, наведених у таблиці. У період реформи селяни активно купували землю й збільшували свій земельний фонд щорічно на 2 млн. десятин. Також селянське землекористування істотно збільшувалося за рахунок оренди поміщицьких і казенних земель
РОЗПОДІЛ ЗЕМЕЛЬНОГО ФОНДУ МІЖ ГРУПАМИ СЕЛЯН — ПОКУПЦІВ
Результати реформи характеризуються швидким зростанням аграрного виробництва, збільшенням ємності внутрішнього ринку, зростанням експорту сільськогосподарської продукції, причому торговельний баланс Росії здобував усе більше активний характер. У результаті вдалося не тільки вивести сільське господарство із кризи, але й перетворити його в домінанту економічного розвитку Росії. Валовий дохід усього сільського господарства склав в 1913 році 52,6 % від загального ВД. Дохід усього народного господарства завдяки збільшенню вартості, створеної в сільському господарстві, зріс у порівнянних цінах з 1900 по 1913 роки на 33,8 %.
Диференціація видів аграрного виробництва по районах привела до росту товарності сільського господарства. Три чверті всього переробленого індустрією сировини надходило від сільського господарства. Товарообіг сільськогосподарської продукції збільшився за період реформи на 46 %.
Ще більше, на 61 % у порівнянні з 1901-1905 роками, зріс у передвоєнні роки експорт сільськогосподарської продукції. Росія була найбільшим виробником і експортером хліба й льна, ряду продуктів тваринництва. Так, в 1910 році експорт російської пшениці склав 36,4 % загального світового експорту
Сказане зовсім не означає, що передвоєнну Росію варто представляти «селянським раєм». Не були вирішені проблеми голоду й аграрного перенаселення. Країна як і раніше страждала від технічної, економічної й культурної відсталості. По розрахунках И. Д. Кондратьева в США в середньому на ферму доводилося основного капіталу в розмірі 3900 рублів, а в європейській Росії основний капітал середнього селянського господарства ледь досягав 900 рублів. Національний доход на душу сільськогосподарського населення в Росії становив приблизно 52 рубля в рік, а в США — 262 рубля
Темпи росту продуктивності праці в сільському господарстві були порівняно повільними. У той час як у Росії в 1913 році одержували 55 пудів хліба з однієї десятини, у США одержували 68, у Франції — 89, а в Бельгії — 168 пудів. Економічний ріст відбувався не на основі інтенсифікації виробництва, а за рахунок підвищення інтенсивності ручної селянської праці. Але в розглянутий період були створені соціально-економічні умови для переходу до нового етапу аграрних перетворень — до перетворення сільського господарства в капіталомісткий технологічно прогресивний сектор економіки
Але ряд зовнішніх обставин (смерть Столипина, початок війни) перервали столипінську реформу. Сам Столипин уважав, що для успіху його починань буде потрібно 15-20 років. Але й за період 1906 — 1913 років було зроблено чимало.
Які уроки можемо ми витягти з досвіду столипінської реформи? По-перше, Столипин почав свої реформи з більшим запізненням (не в 1861 році, а тільки в 1906) . По-друге, перехід від натурального типу економіки до ринкового в умовах адміністративно командної системи можливий, насамперед, на основі активної діяльності держави. При цьому особливу роль повинна зіграти фінансово-кредитна діяльність держави. Прикладом цьому може служити уряд, що зуміло із вражаючою швидкістю й розмахом переорієнтувати потужний бюрократичний апарат імперії наенергичную роботу. При цьому «локальна економіко-господарська рентабельність була принесена в жертву свідомо заради майбутнього суспільного ефекту від створення й розвитку нових економічних форм». Так діяли міністерство фінансів, Селянський Банк, Міністерство землеробства, інші державні інститути
По-третє, там, де панували адміністративні принципи керування економікою й зрівняльні способи розподілу, завжди буде існувати сильна опозиція перетворенням. Отже, необхідно мати соціальну опору в особі ініціативних і кваліфікованих шарів населення
ЛІТЕРАТУРА
1. Ковальченко И. Д. «Столипінська аграрна реформа»; «Історія СРСР» № 2 1992.
2. Глаголєв А. «Формування економічної концепції П. А. Столипина»; «Питання економіки» № 10,1990.
3. Рум’янців М. «Столипінська аграрна реформа: передумови, завдання й підсумки»; «Питання економіки» № 10,1990.
4. Столипин П. А. «Збірник мовлень П. А. Столипина, вимовлених у засіданнях Державної Ради й Державної Думи 1906-1911 року» (Репринтное відтворення) .
Архиз доставка води.