«Страшний мир» у лірику А. А. Блоку Я бачу: ваші діви сліпі, У юнаків безогнен погляд Назад! В імлу! У глухі склепи! Вам потрібний бич, а не сокира! А. Блок На роки реакції довівся стрімкий творчий ріст Блоку Надихаючись ідеями правди, справедливості, громадського обов’язку, він виростає в поета національного й опановує блискучою майстерністю. Теми його величезні: минуле й майбутнє людства, мрія й дійсність, людське горе й щастя… У віршах його з рівною силою звучать і найніжніша лірика, і гнівна сатира, і мужня гражданственность. Ми зустрічаємо в його віршах і миттєве переживання, і глибокий роздум, мальовничі картини природи й величні образи минулого («Італійські вірші»), пісню й романс, що скоряють найтоншою музикальністю, і хвилюють віршовані оповідання про людські долі, виконані величезного драматичного напруги («На залізниці», «Авіатор», «Перед судом»). Важливою віхою на творчому шляху Блоку з’явився чудовий цикл «Вільні думки».
Тут уже тріумфують принципи того строгого й потужного поетичного стилю, втіленням якого служить лірика зрілого Блоку. «Вільні думки» перейняті живим і вільним людським почуттям: поет жадібно вбирає в себе всі враження реальної дійсності, почуває себе заодно з людьми, говорить про свій зв’язок із природою, співає «високий гімн» про те, як «вільна душа». Тут відбитий справжній, нічим не перекручений і не закритий вигляд миру, у якому люди трудяться, веселяться, люблять, страждають, умирають. Тут намальовані чудові по точності й тонкості зображення картини північної природи. Тут, нарешті, з великою сатиричною силою викриті вульгарність і каліцтво буржуазного побуту.
Блок довго залишався поза теперішнім, загальнонародним життям, довго не знав неї. Але зате як великий був захват дізнавання: ПРО, весна без кінця й без краю — Без кінця й без краю мрія! Довідаюся тебе, життя! Приймаю! І привітаю дзенькотом щита! Який дзвінкий, радісний голос! Однак це не було сліпим, безрозбірливим сприйняттям дійсності — такий, як вона є. Всім змістом, всім змістом своєї поезії Блок підводить до іншого розуміння й прийняття життя. Як і покладено поетові-романтикові, він пред’являє їй величезні вимоги.
Так, в істоті своєму життя прекрасне — і гідна самої полум’яної, самої захопленої любові. «Немає на світі нічого такого, про що не можна було б проспівати пісню», — затверджував Блок. Але життя у світі «ситих», де людин приречений на «голодну й хвору неволю», страшна, темна й виродлива. Це лише жалюгідна подоба теперішнього життя — і її можна тільки ненавидіти й проклинатися У поезії Блоку й відбиті два лики життя: брехлива, нарум’янена «життя» там, де панують імла й люта холоднеча, туга й нудьга, страждання й смерть, де упирі стережуть «труни, наповнені гнилизною», де «зріють темні справи»,- і інша, що прогрівається у вільній романтичній мрії, вільна, чиста й прекрасне життя, де гуркоче освіжаюча бура й розкривається «прояснений простір.» І говорячи про це щире життя, поет характеризує її вигляд по перевазі образами могутніх стихій або людської боротьби й діянь: сонце, ущент випалюю шиї всіляку гнилизну, очисна гроза, буйний вітер, блискавка, молот, щит, спис, «священний меч», оголений для битви за торжество «нового століття»… Життя важке, у ній іде жорстока невгаваюча боротьба, і жити гідно — значить каждодневно йти на подвиг. На цьому шляху людини підстерігають суворі випробування, може бути, загибель, але однаково: це єдиний шлях, гідну людину. Тому, приймаючи життя, потрібно бути завжди готовим до боротьби й подвигу І дивлюся, і ворожнечу вимірюю, Ненавидячи, клянучи й люблячи: За мученья, за загибель — я знаю — Однаково, приймаю тебе!
Злите почуття » любові-ненависті» до життя визначило всю тональність поезії Блоку, весь її трагедійний пафос Так, поезія Блоку трагична, і герой цієї поезії — трагічний герой, що болісно переживає трагедію роздвоєння («И відраза від життя, і до неї божевільна любов…»). Але трагічний світогляд не має нічого загального з песимізмом, безпросвітним розпачем, «запереченням життя» і т.п. Воно завжди звернено до майбутнього й не тільки не заперечує життя, але, навпроти, сповнено пафосом героїчного твердження життя в її ідеальній формі. Трагедійне завжди мужнє. Трагічний герой не відмінюється покірно перед «фатальною долею», але, керований волею до подвигу, мужньо бореться з «долею», і в цьому єдиноборстві розкривається зміст трагедії.
Нехай герой гине в нерівній боротьбі за свою «мрію», часом і не досягаючи мети, однаково сама загибель його героична, тому що висвітлює шлях наступним поколінням. Звертаючись до життєдайних традицій російської літератури, Блок говорили: «Великі художники росіяни — Пушкін, Гоголь, Достоєвський, Толстой — поринали в морок, але вони ж мали сили перебувати й таїтися в цьому мороці: тому що вони вірили у світло. Вони знали світло. Кожний з них, як весь народ, що виносив їх під серцем, скреготав зубами в мороці, розпачі, часто злості. Але вони знали, що рано або пізно все буде по-новому, тому що життя прекрасне». Таким же великим художником, що знав, що життя прекрасне, і, що вірили у світло майбутнього, був і Олександр Блок.