«Страшний мир! Він для серця тісний!»

«Страшний мир! Він для серця тісний!»

Олександр Блок був символістом. Його вірші діялися із глибоким натхненням. Не відчути етого, мені здається, неможливо: вірші емоційні, символични й зворушливі. А. А. Блок мав рідкий дарунок - умінням

Донести до читача ідею автора. Внутрішній мир героя А. А. Блоку богатий почуттями самого автора. Блок скоряє щирістю. Якщо Олександр Олександрович захоплюється жіночою красою, герой боготворить Прекрасну Даму; якщо автор розчарований, герой переживає ті ж борошна гіркого прозріння

Мир ліричного героя - це проекція миру сьогодення, у якому жил і затворів автор. Тому він був і світлим і страшним. Можливо, непояснений страх передчуття поета, викликаний пониманиям тьми реальності, і народжував "страшний мир". Автор вірив у чудо, високе почуття, він відривався від реальності, створюючи гарні тихотворения, але неминуче опускався на землю... і неважко представити, що почував поет у ці моменти. Це приносило в мир, створений А. А. Блоком, дисгармонію, спотворювало, робило його страшним, страхаючим. Це мир соціальної несправедливості, соціального зла: "И

У жовтих вікнах засміються, що цих жебраків провели". Такий мир, описаний у вірші "Фабрика":

Недвижний хтось, чорний хтось

Людей уважає втишине.

...

Він мідним голосом кличе

Зігнути змучені спини

Унизу, що зібрався народ

..."Снову багатий злий і радий, знову принижений бедний"("Танцю смерті"). Тут страждання не тільки щиросердечні, але й фізичні, тут приниження, гноблення. Так, наприклад, у вірші "На залізниці" залізниця символізує дорогу життя, по якій їде поїзд, у вікнах якого особи людей - "сонні, з рівним поглядом",

Байдужні. А "під насипом, у рові некошеному" образ приниженої жінки, роздавленої колісьми цього самого поїзда, цієї страшної життям. Зараз хотілося б згадати образ Прекрасної Дами й зрівняти із приниженою істотою, роздавленою

Цією реальністю - "страшним миром".

"Страшний мир" бездуховний. У ньому самотньо й тісно будь-якій людині з душею поета, у ньому просто не передбачено місця для душі. У своїй творчості Блок шукала вихід із цього миру, шукав істину. Я вважаю, що подібна мрія знайти істину споконвічно приречена. Трагедія поета в розумінні ілюзорності подібної мрії. Зрозумів це А. А.Блок у вірші "Незнайомка", у якому він в образі прекрасної Незнайомки намагається розгадати таємницю життя. Незнайомка тут персоніфікує який-небудь ідеал, таємницю. Наприкінці вірша рядок трагічного протвереження реальністю, здача: "Я знаю:

Істина в провині!". "Страшний мир" сьогодення вбиває в людині Людини, приводить страх, споює: "И п'яниці з очами кроликів "In vino veritas!" кричать".

У цьому миру герой смертельно утомлюється, умирає душею:

Як важко мерцеві серед людей

Жил і жагучим причинятися!

Але треба в суспільство витиратися,

Приховуючи для кар'єри дзенькіт костей

У вірші(із циклу "Танцю смерті") ліричний герой - "мрець", якого по-справжньому вже ніщо не цікавить, всі навколо для нього - дурні, що радуються життєвим дріб'язку (герой поспішає на вечір, де "його дарують посмішкою прихильною господарка-дурка й чоловік-дурень", де доводиться вести "умовно-світські мовлення"), саме ці люди ще

"живі". "Мрець" "шепотить незначні мовлення, чарівні для живі слова".

Мир цей страшний нудьгою, обумовленістю й однобічністю. Герой робить над собою зусилля, зображуючи радість миру, у якому смертельно розчарований: "Живим, живим здаватися повинен він!". Тут видна роздвоєність героя. Одна його частина "мертва", розчарована, вона вже зневірилася у існування сьогодення, щирого щастя, у можливість знайти щастя. А друга - це тільки оболонка, тіло, що ще дихає, ходить, говорить серед "живих". Розум живий, а душу ... роздавлена цим "страшним миром" - правдою життя, миром, що людина сам і створив. Причому створював його поступово,

Свідомо. По суті, людина сам себе прирік на подібне положення. Мені здається, ця дорога може привести тільки в тупик. Напевно, це почуває й герой А. А.Блоку - приреченість:

Ніч, вулиця, ліхтар, аптека,

Безглузде й тьмяне світло

Живи ще хоча чверть сторіччя -

Усе буде так. Результату немає.

И, удивляючись у свій нічний кошмар,

Порядок знаходити в нестрункому вихрі почуття,

Щоб по блідих загравах мистецтва

Довідалися життя згубна пожежа!

А. Блок

Поезія А. Блоку - це воістину дивне явище. У ній вустами ліричного героя висловлюється все те, що турбувало й хвилювало автора, а сьогодні не байдуже для всіх нас. Найбільше враження на мене зробили вірші, де зачіпається тема "страшного миру". У них відбита "реакція", що - як писав сам поет - "нам випало на частку пережити", що "закрила від нас особа життя..."

Після циклу "Віршів про Прекрасну Даму", овіяних таємницями, загадками, наповнених любовними переживаннями, глибокими почуттями, ліричний герой Блоку з'являється перед нами людиною, що живе у світі їм самим же придуманих ілюзій, які чекають свою прекрасну незнайомку. Але, прагнучи пізнати всю повноту життя, автор переносить свого героя в реальний мир: порожній, похмурий, холодний, бездушний. Цей мир не приймає ніяких почуттів, усе в ньому підпорядковане непорушним правилам жорстокої гри, назва якої - життя. Там всі люди - манекени, бездушні ляльки, яким чужо чуже горе, чужі страждання. Так, у вірші "На залізниці" гарна, молода, що цвіте жінка була роздавлена сталевими колісьми байдужості, цинізму й ненависті...

Не підходите до їй з питаннями,

Вам однаково, а їй - досить:

Любов'ю, брудом иль колісьми

Вона роздавлена - усе боляче.

Місто в добутках Блоку - це кам'яний склеп, куди не надходить ні краплі свіжого повітря. Усе в ньому просочено вогкістю, затхлістю, морок давить із всіх сторін, навіть стіни будинків дихають ненавистю. Жахливий мир спустився над героєм і от-от поглине його. Навколо себе він бачить одну лише несправедливість, соціальне зло, постійне гноблення звичайних рядових людей, змушених убивати себе непосильною роботою, аби тільки тільки заробити копійку на хліб

Неймовірно реалистично зображені страждання простого народу у вірші "Фабрика", коли "недвижний хтось, чорний хтось людей уважає в тиші" і "мідним голосом кличе зігнути змучені спини внизу, що зібрався народ,". Ми бачимо ярчайшую картину жорстокої дійсності. Навколишній світ мертве, бездушний, механічне існування рухається по замкнутому колу, з якого нікому не вдається вирватися. На мою думку, це дуже добре підкреслюють наступні

Рядка:

Ніч, вулиця, ліхтар, аптека,

Безглузде й тьмяне світло

Живи ще хоча чверть сторіччя -

Усе буде так. Результату немає.

У цьому, одному з найбільш відомих віршів Блоку, нашим очам відкривається авторське розуміння існуючі в Росії будуючи. Короткі, рубані фрази, карбовані слова створюють враження безвихідності, безглуздості буття. Навіть

Смерть не може вивести із цього пекельний кола:

Умреш - почнеш знову спочатку,

И повториться всі, як встарь...

Дуже символичен образ ліхтаря, що, здавалося б, повинен був світити в ночі, але його "безглузде й тьмяне світло" не в можливості розірвати завіса мороку, непроглядної тьми. Однак, у цьому вірші, та й у всій поезії Блоку, рисується не тільки зовнішній "страшний мир", що очевидний для всіх, але й мир, схований у душі поета. Мені здається, що зображуваний у добутках Блоку ліричний герой - це і є сам поет. І всі моральні страждання, що випали на частку автора, він вклав в образ свого героя, заговорив його вустами. Весь бруд навколишнього світу змушує Блоку повірити

У те, що в цьому житті немає й не може бути ніяких змін у кращий. "Результату немає" - от вирок, винесений поетом. Особистість знищена, душу мертва, людина - "сталевий, безпристрасний птах... без любові, без душі, без особи".

Мир - бездумна диявольська п'єса, де кожному відведена своя безглузда роль. Усі грають за придуманими кимсь правилами, для чого й навіщо - ніхто не замислюється. Сам же А. Блок сприймає всі небагато інакше: він бачить - не може не бачити - брудний виворіт життя, така по суті доля теперішнього поета

Блок, не соромлячись, оголює душу перед читачем, показуючи свої сумніви, постійно відшукуючи причину страждань - як власних, так і суспільства в цілому. Але поет не називає винних, - він надає це право тим, хто читається


Загрузка...