Стратегія війни Наполеона й тактика оборони російських військ
У Європі з кінця 18 століття йшла черги безперервних воєн. Вони почалися тоді, коли коаліція європейських держав на чолі з Англією виступила проти республіканської Франції. У кровопролитній боротьбі Франція відстояла своє право на вибір форми державного устрою. Старі феодально-аристократичні режими континентальної Європи терпіли поразки від французької армії, породженої в революції й загартованої в боротьбі проти загарбників. До свого нещастя, ця армія не помітила тої границі, перейшовши яку, вона, придушивши волю власного народу, перетворилася в знаряддя поневолювання сусідніх країн. У Франції до влади прийшов генерал Наполеон Бонапарт, що проголосив себе імператором. Тепер Франція, по суті, вела війни за світове панування
Пожежа європейських воєн захоплював всі нові й нові країни. У боротьбу поступово утягувалася Росія. В 1805 р. вона вступила у військовий сполучник з Англією й Австрією проти Франції. Наприкінці того ж року російські й австрійські війська потерпіли важка поразка від наполеонівської армії в бої під Аустерлицем.
Після цих подій, турецький уряд, підбурюваний французькою дипломатією, закрило для російських судів Босфор. В 1906 р. почалася затяжна російсько-турецька війна. Театром воєнних дій стали Молдавія, Валахія й Болгарія
Тим часом проти Франції зложилася коаліція в складі Англії, Росії, Пруссії, Саксонії й Швеції. Головною силою коаліції були армії Росії й Пруссії. Союзники діяли неузгоджено, і в 1806-1807 гг. Наполеон наніс їм ряд серйозних ударів. У червні 1807 р. російська армія зазнала поразки під Фридландом. Через кілька днів у містечку Тільзіт (на території тодішньої Східної Пруссії) відбулася зустріч Олександра I і Наполеона. Там же був укладений мирний договір
За цим договором Росія не понесла територіальних втрат, але була змушена приєднатися до континентальної блокади, тобто порвати торговельні відносини з Англією. Цього вимагав Наполеон від всіх урядів європейських держав, з якими містив угоди. Таким шляхом він сподівався розбудувати англійську економіку. До кінця першого десятиліття 19 століття під контролем французького імператора виявилася майже вся континентальна Європа
Приєднання до блокади поставило Росію у ворожі відносини з Англією. Швеція ж відмовилася припинити торгівлю з Англією й розірвати з нею сполучник. Виникла погроза нападу на Петербург. Це обставина, а також натиск із боку Наполеона змусили Олександра 1 піти на війну зі Швецією. Воєнні дії тривали з лютого 1808 року по березень 1809 р. Швеція зазнала поразки й змушена була поступитися Росії Фінляндію
Олександр 1 даровал Фінляндії автономію (під владою шведського короля вона нею не користувалася) . Крім того, до складу Фінляндії був включений Виборг, що перебував у володінні Росії із часів Петра 1. Велике князівство Фінляндське стало відособленою частиною Російської імперії. Воно чеканило власну монету й мало митний кордон Сроссией.
Континентальна блокада була невигідна Росії. Російські хліботорговці зазнавали збитків, у скарбницю не надходили податки на експорт. Зрештою, в обхід угоди з Наполеоном, торгівля з Англією стала здійснюватися на американських судах, а між Росією й Францією розгорнулася митна війна. Самолюбний Олександр 1 тяготився нав’язаним йому Тильзитским миром і відкидав спроби Наполеона диктувати йому свою волю. Наполеон бачив, що Росія не скорилася. Її розтрощення з наступним розчленовуванням на кілька напівнезалежних держав повинне було, за задумом французьких стратегів, завершити скорення континентальної Європи й відкрити привабливі перспективи походу Виндию.
Відносини із Францією швидко погіршувалися. При цьому значна частина російської армії була задіяна на півдні, де тривала війна з Туреччиною. В 1811 р. тут командуючим армією був призначений Михайло Илларионович Кутузов. Йому вдалося одержати ряд перемог. Потім, виявивши неабияке дипломатичне мистецтво, Кутузов схилив турецьких представників до підписання мирного договору. Границя з Туреччиною була встановлена по ріці Прут, до Росії відійшла Бесарабия. Сербія, що перебувала під турецьким пануванням, одержала автономію. Це поклало початок повної її незалежності
У травні 1812 р. менш чим за місяць до вторгнення в Росію французької армії, військовий конфлікт із Туреччиною був улагоджений. Таким чином, Наполеон, ще не почавши нову війну з Росією, потерпів у ній перше (дипломатичне) поразка
На світанку 12 червня 1812 р. «Велика армія» Наполеона (640 тис. чоловік) , переправившись через Німан, вторглась у межі Російської імперії. Російська армія нараховувала 590 тис. чоловік. Вона була розділена на три далеко віддалених друзів від друга групи (під командуванням генералів М. Б. Барклая-Де-Толли, П. И. Багратіона й А. П. Тормасова) . Олександр 1 перебував при штабі армії Барклая. «Я не покладу зброї, — заявив він, — доколе жодного ворожого воїна не залишиться в царстві моєму» .
Швидке просування потужної французької армії перекинуло плани російського командування затримати її силами армії Барклая й ударити у фланг силами Багратіона. Стратегічна обстановка вимагала якнайшвидшого з’єднання двох армій, а це змушувало відступати. Кількісна перевага ворога порушувало питання про термінове поповнення армії. Але в Росії не було загальний військової повинності. Армія комплектувалася шляхом рекрутських наборів. І Олександр 1 зважився на незвичайний крок. 6 липня, перебуваючи у військовому таборі біля Полоцька, він видав маніфест із закликом створювати народне ополчення. У той же день Олександр залишив армію й виїхав у Смоленськ. У Смоленську цар зустрівся з місцевим дворянством, що просило про дозвіл озброїтися самим і озброїти селян. Схваливши це клопотання, Олександр звернувся до смоленського єпископа Иринею з рескриптом, у якому покладав на нього борг підбадьорювати й переконувати селян, щоб вони озброювалися, чим тільки можуть, не давали ворогам пристановища й наносили їм «велика шкода й жах» . Рескрипт узаконив селянську війну. Але селяни, що покинули свої житла й пішли в ліс, нічого не знали про нього. Їхня боротьба проти загарбників розверталася незалежно від царських рескриптів. У серпні на смоленській землі вже діяли перші партизанські загони
Залишаючи заслони проти флангових ударів, втрачаючи солдатів у результаті швидких маршів і сутичок з партизанами, «Велика армія» танула на очах. До Смоленська під предводительством Наполеона підійшла тільки 200 тис. людина
У цей час Олександр 1 був уже в Москві. Населення древньої столиці було охоплено патріотичним підйомом. «Наполеон не може нас перемогти, — говорили прості москвичі, — тому що для цього потрібно всіх нас наперед перебити» .
Олександр 1 у ті дні поводився незвичайно скромно, навіть робко. Проходячи по Кремлю, кланявся народу, просив не розштовхувати людей, що тіснилися довкола нього. Перш ніж вийти до дворянства й виголосити промову, довго «набирався духу» . Доля його царювання висіла на волоску, але він уже вловив настрій народу, зрозумів, що війна здобуває народний характер і що тільки це може врятувати його в сутичці з Наполеоном. Хтось насмілився запитати, що він має намір робити, якщо Бонапарт захопить Москву. «Зробити з Росії другу Іспанію» , — твердо відповідав Олександр. В Іспанії в цей час ішла народна боротьба проти французьких окупантів
Наприкінці липня в Смоленська російським арміям удалося з’єднатися. Олександр, на той час вернувшийся в Петербург, барився із призначенням головнокомандуючого. Загальне керівництво арміями було доручено Барклаю-Де-Толли, що занимали пост військового міністра. Гарний стратег і мужній воїн, він був мовчазний, замкнуть, малодоступний, майже ніколи не говорив із солдатами. В армії його не любили. Багратіон, прихильник більше активних дій, відкрито виражав незгоду з тактикою Барклая. Генерали не ладили один з одним. У непогодженості їхніх дій багато хто бачили причину того, що після кровопролитного бою російські війська залишили Смоленськ. Відступ знижував бойовий дух армії, почастішали випадки мародерства, поповзли слухи про зраду. В армії й суспільстві заговорили про те, що Барклай «веде гостя в Москву» .
Тим часом, переможно завершивши війну з Туреччиною, у Петербург повернувся М. И. Кутузов. У ту пору йому йшов 67-й рік. Учень і соратник Суворова, він мав широке стратегічне мислення, був досвідченим воєначальником і дипломатом. Про Кутузова відразу заговорили як про єдину людину, здатному зайняти пост головнокомандуючого. Московське й Петербурзьке ополчення обрали Кутузова своїм начальником, причому в Петербурзі він був вибраний одноголосно, а в Москві обійшов Ростопчина. Олександр 1 недолюблював Кутузова, але в обстановці, що створилася, повинен був поступитися. «Суспільство бажало його призначення, і я його призначив, сказав він у серцях, — сам же я вмиваю руки» . Надалі цар не раз подумував про заміну Кутузова на Барклая, але так і не зважився це зробитися
Справедливості заради треба сказати, що Олександр 1 був твердий у боротьбі з Наполеоном і вніс у неї чималий внесок. Провівши важкі переговори зі шведським королем, він зумів удержати його від сполучника із французьким імператором. Так була досягнута ще одна дипломатична перемога в цій війні
По дорозі в армію Кутузов часто повторював: «Якщо тільки Смоленськ застану в наших руках, то ворогові не бувати в Москві» . За Торжком він довідався, що Смоленськ залишений. «Ключ до Москви взятий» , — із прикрістю сказав Кутузов
17 серпня в села Царево-Займище Кутузов прибув в армію, зустрінутий загальною радістю. Але все-таки, розібравшись в обстановці, дав наказ продовжити відступ: треба було навести порядок в армії й з’єднатися з резервами, що підійшли. Рядом рішучих мір Кутузов поліпшив постачання армії, припинив мародерство, підтяг дисципліну. Більші надії головнокомандуючий покладав на ополчення, що формувалося в Москві,
Москва в ці дні жила незвичайним життям. Більшість тих, хто міг носити зброю, записувалося в ополчення. Урочисті проводи московського ополчення відбулися 14 серпня. Чудовий російський поет В. А. Жуковський, що пішов з ополченням, був людиною зовсім не військовим. Він писав, що пішов «під прапори не для чина, не для хреста й не на вибір власному, а тому що в цей час усякому повинне було бути військовим, навіть і не маючи полювання» . Московське ополчення брало участь у Бородінській битві
У Петербурзі з 27 серпня на трьох плацах протягом п’яти днів вироблялося прискорене навчання 13 тис. ратників. Згодом Петербурзьке й Новгородське ополчення використовувалися для посилення військ, що прикривали Петербург. Трохи пізніше ввімкнулися у воєнні дії інші ополчення, а також калмицькі, татарські й башкирські полки
Наприкінці серпня чисельна перевага усе ще була на боці французів. Але Кутузов знав, що не можна занадто довго стримувати армію, що рветься в бій. Тим більше, що російське суспільство вимагало рішучих дій і було готове зробити все для перемоги
Увечері 22 серпня головні сили російської армії зупинилися в себе Бородіна на Новій Смоленській дорозі, в 110 км від Москви. До півдня від села, кілометрах у п’яти, було село Утица — на Старій Смоленській дорозі. Розгорнувшись між ними на горбкуватій місцевості, російська армія перепинила ворогові шлях на Москву
Французи підійшли до Бородіна на наступний же день, але були затримані в села Шевардино. 24 серпня ворог штурмував Шевардинский редут, що захищався невеликим загоном російських військ. У цей час на Бородінському полі спішно зводилися зміцнення. У центрі оборони, на Курганській висоті, була розгорнута батарея з 18 знарядь. Вона входила до складу корпуса, яким керував генерал Н. Н. Раєвський. Згодом її стали називати батареєю Раєвського. Левее від її, недалеко від села Семеновского, були вириті земляні зміцнення (флеші) , на яких розмістили 36 знарядь. Це був ключовий пункт оборони лівого флангу, яким командував П. И. Багратіон. Його ім’я закріпилося в назві флешей
26 серпня 1812 р. у половині шостого ранку почався знаменитий Бородінський бій. Наполеон мав намір прорвати російські позиції в центрі, обійти лівий фланг, відкинути російську армію від Старої Смоленської дороги й звільнити шлях на Москву. Але обхідний маневр не вдався: біля Утици французи були зупинені. Основний же удар Наполеон обрушив на Багратионови флеші. Їхній штурм тривав майже безупинно протягом шести годин. Багратіон одержав важке поранення, командування флангом перейшло до генерал-лейтенанта П. П. Коновницину. Біля полудня, ціною величезних втрат французи опанували зміцненнями. Російські війська відійшли на найближчі пагорби. Спроба французької кавалерії збити росіян з нової позиції успіху не мала
У цей же час були відбиті дві атаки французів на батарею Раєвського. Поки готувалася третя атака, у тилу французів виявилася російська кавалерія на чолі з козачим отаманом М. И. Платоновим і генералом Ф. П. Уваровим. Пройшло кілька годин, поки французи організували відсіч. Це час Кутузов використовував для перекидання підкріплень в «гарячі крапки» . Третя, вирішальна, атака французів на батарею Раєвського була почата біля двох годин дня. Сутичка тривала більше півтори годин. Під напором переважаючих сил росіяни змушені були відійти. Наполеон кинув їм вслід кавалерію. Але російська кавалерія відповіла контратакою й французи були зупинені. Вклинившись в оборону російських військ, вони не змогли домогтися прориву. Шлях на Москву для них як і раніше був закритий. День закінчився під гуркіт артилерії. Канонада Бородінського бою, як говорили, була чутна в московських застав. З настанням темряви Наполеон наказав залишити ряд захоплених висот, у тому числі батарею Раєвського
Атакуюча сторона звичайно несе більші втрати. У боях 24-26 серпня Наполеон втратив 58,5 тис. солдатів і офіцерів. Втрати російської армії були не набагато менше — 44 тисячі. Це пояснювалося тим, що по ходу бою армії неодноразово мінялися ролями — росіяни вибивали французів із захоплених позицій. Більші втрати французькі війська несли від ворожої артилерії. У Бородінському бої російська армія мала невелику перевагу в кількості гармат, але французи вели більше зосереджений вогонь. На діях російської артилерії позначилася загибель у розпал бою її командуючого генерала А. И. Кутайсова. Російська армія втратила біля тисячі офіцерів і 23 генерала. Умер від рани відважний Багратіон
Через більші втрати й беручи до уваги, що в Наполеона залишився недоторканий резерв (Стара гвардія) , Кутузов наказав ранком 27 серпня відійти з поля бою
Армія підійшла до Москви, у якій на той час залишилася приблизно четверта частина населення. 1 вересня в селі Фили під Москвою відбулася військова рада, на якому Кутузов порушив питання, чи дати під стінами древньої столиці ще один бій або відступити без бою. Ряд генералів (Бенигсен, Дохтуров, Уварів, Коновницин) наполягали на бої. Барклай заперечував: у випадку невдалого результату армія не зможе швидко відступити по вузьких вулицях великого міста й відбудеться катастрофа. Кутузов теж не був задоволений позицією, зайнятий російською армією. «Поки буде ще існувати армія й перебувати в стані противитися ворогові, — сказав він, — доти залишиться ще надія із честю закінчити війну, але при знищенні армії не тільки Москва, але й вся Росія була б загублена» .
Устало питання, у яку сторону відступати. Барклай запропонував іти до Волги: «Волга, протікаючи по плодороднейшим губерніях, годує Росію» . Якби прийняли це речення, відступати довелося б по Владимирській дорозі. Але Кутузов не погодився: «Ми повинні помишлять тепер не про краї, продовольствующих Росію, але про тих, які постачають армію, а тому нам варто взяти напрямок на полуденні (південні) губернії» . Вирішено було йти по Рязанській дорозі. Закриваючи раду, Кутузов сказав: «Що б не трапилося, я приймаю на себе відповідальність перед государем, Батьківщиною й армиею» .
Наступного дня російська армія вийшла з Москви. Коли вдалося відірватися від ворога, Кутузов наказав залишити Рязанську дорогу й проселочними дорогами, через Подольск, перейти на Калузьку. У Калузі і її околицях були зосереджені продовольчі склади, необхідні для армії. Увечері того ж дня минаючі війська помітили величезну заграву, що піднялася над Москвою
У залишеної російськими військами й Москве, що збезлюдів, орудували мародери з «Великої армії» і звичайні грабіжники. Французьке командування спочатку не додало значення пожежам, що почалося в різних місцях. Але в суху й теплу погоду вогонь швидко поширювався. І от уже суцільно зайнялися Арбат і Замоскворечье, спалахнули дерев’яні будинки на Моховий. Вогонь охопив торговельні ряди Китай-Міста. У величезні багаття перетворилися баржі із сіном на Москві-Ріці. Москва горіла шість днів. Пожежа знищила три чверті міських будівель і провиантские склади. Французька армія відразу виявилася на грані голоду
Вогненне кільце стискувалося навколо Кремля, де зупинився Наполеон. Пізно ввечері імператор зі свитою виїхав із Кремля й по палаючої Тверской перебрався в Петровский заміський палац
Кутузов пив сподівайся й розмовляв із селянами, коли його повідомили про пожежу. Помовчавши, він сказав: «Шкода це, щоправда, але почекайте, я йому голову проламаю» .
Російська армія розташувалася в села Тарутиного, в 80 км від Москви, прикриваючи тульські збройові заводи й родючі південні губернії. Підтягувалися резерви, заліковувалися рани. Наполеон, Що Влаштувався в Москві, думав, що кампанія кінчена, і чекав речень про світ. Але ніхто не слав до нього послів. Гордому завойовникові довелося самому звертатися із запитами до Кутузова й Олександра 1. Кутузов відповідав ухильно, посилаючись на відсутність повноважень. Однак очолювана їм армія була рішуче проти переговорів про світ. А при дворі йшла закулісна боротьба. Вдовствующая імператриця Марія Федорівна, брат пануючи Костянтин і царський улюбленець Аракчеев очолили придворну кліку, що вимагала миру з Наполеоном. До них приєднався канцлер Н. П. Румянцев. Між армією й двором виникли напружені відносини, і генерали довели до відома пануючи своє побажання про відставку Румянцева. Олександр порахував такий учинок найбільшою зухвалістю, але придушив свій гнів. Рум’янців залишився на пості канцлера. Але починати переговори з Наполеоном цар відмовився
Положення Наполеонівської армії швидко погіршувалося. Відірвавшись від своїх тилових баз, вона існувала за рахунок вилучення продуктів у місцевого населення. Усюди бешкетували фуражири й мародери. Підмосковні селяни, як колись смоленські, ішли в ліси. На смоленській землі й у Підмосков’я розгорнувся партизанський рух. Загонами партизанів керували солдати, що бігли із французького полону, місцеві поміщики, особливо авторитетні селяни. Так під командуванням кріпака Гарасима Курина в Підмосков’я боролося понад 5 тисяч піших і 500 кінних селян. У Смоленській губернії широку популярність одержала старостиха Василиса Кожина, що очолювала загін з підлітків і жінок. Партизани вистежували й знищували окремі невеликі групи наполеонівських солдатів
Кутузов, що швидко оцінив значення партизанської війни, став засилати в тил ворога кавалерійські загони. Користуючись підтримкою населення, вони наносили чутливі удари по ворогу
Наближалися холоди, і Наполеон зрозумів, що зимувати на московських попелищах було б божевіллям. На початку жовтня в села Тарутиного відбувся бій між французьким авангардом і частинами російської армії. Французи відступили з більшими втратами. Нібито для того, щоб «покарати» росіян Наполеон 7 жовтня вивів свою армію з Москви. Передові частини двох армій зустрілися в Малоярославца. Поки місто переходило з рук у руки, підійшли головні сили. Перед Наполеоном устало питання: чи давати генеральний бій, щоб прорватися на Калузьку дорогу, або відступати по Смоленської, де ййого очікували розграбовані села й озлоблене населення. Цього разу Наполеон вирішив не спокушати долю й дав наказ відступати на Смоленськ
французькі війська, ЩоВідступали, піддавалися ударам козаків, летучих партизанських загонів, партизан. Від бескормици падали коня — доводилося кидати артилерію, спішувалася кавалерія. Кутузовская армія рухалася паралельно наполеонівської, увесь час загрожуючи вирватися вперед і відрізати шляхи відступу. Через цього Наполеон не зміг затриматися в Смоленську довше чотирьох днів. З настанням холодів положення французької армії стало критичним. Тільки гвардія й приєдналися до неї два корпуси зберігали боєздатність. Величезні втрати французька армія понесла при переправі в ріки Березини 14-16 листопада. Незабаром після цього Наполеон таємно виїхав у Париж, залишивши армію. У середині грудня, її жалюгідні залишки перейшли назад через Німан. російська армія, Що Переслідувала Наполеона, теж понесла більші втрати — не тільки в боях, але й від холоду, поганого харчування, хвороб, виснажливих маршів. До берегів Німану вийшла лише половина тої армії, що стояла в Тарутиного
До весни 1813 р. значна частина Польщі була звільнена від наполеонівських військ. Російська армія під командуванням М. И. Кутузова вступила на територію Пруссії. Прусский король, боявшийся Наполеона як вогню, наполягав на продовженні сполучника з ним. Але прусская армія оголосила про припинення воєнних дій проти росіян військ. По всій Німеччині розгорнувся народний рух проти окупантів. У тилу французьких військ діяли партизанські загони
У лютому 1813 р. Росія й Пруссія уклали союзний договір, а потім французи були вигнані з Берліна. Наполеон, однак, зібрав нову армію, що чисельно перевершувала війська, що діяли проти його. У квітні вмер Михайло Илларионович Кутузов. Після цього русско-прусские війська потерпіли ряд поразок. У воєнних діях наступила пауза й розгорнулася дипломатична боротьба
Наполеонівська дипломатія, що виявила непоступливість, не змогла запобігти утворенню нової антифранцузької коаліції в складі Росії, Англії, Пруссії, Австрії й Швеції. У жовтні 1813 р. відбувся грандіозний Лейпцігський бій («битва народів» ) . По обидва боки в ньому брало участь більше півмільйона людин. Наполеон був розбитий, але через непогодженість дій союзників зумів вийти з оточення. Наприкінці 1813 — початку 1814 р. союзні армії вступили на територію Франції. 18 (30) березня капітулював Париж
Наполеон був засланий на о. Ельбу в Середземне море. Але через рік він зненацька повернувся у Францію й без єдиного пострілу вступив у Париж. Цього разу його правління тривало всього сто днів. У червні 1815 р. у битві на картопляних полях біля селища Ватерлоо в Бельгії він зазнав вирішальної поразки від з’єднаних сил англійської, голландської й прусской армій
Список літератури
1. Історія Росії. З початку XVIII до кінця XIX століття. Москва, 1996.
2. Історія Батьківщини. Москва, 1985.
3. Радянський енциклопедичний словник. Москва, 1983.
Пластикові вікна москва ціни зручні.