Твір по літературі: Своєрідність романтичних оповідань М. Горького М. Горький замолоду мріяв про красу, про добро, хотів, щоб мир був яскравими, повним неабиякими особистостями. Досить прочитати хоча б одне з його ранніх оповідань, щоб переконатися в цьому. Девізом ранніх творів Горького можна було б вибрати слова з його ранньої поеми: «Я в цей мир прийшов, щоб не погоджуватися». Романтичні добутки М. Горького мають ряд особливостей. Наявність оповідача й слухача є однієї з них. У багатьох оповіданнях оповідання ведеться не самим автором, а одним з героїв. Їхніми іменами нерідко названі оповідання («Омелян Пиляй», «Баба Изергиль», «Макар Чудра»). Оповіданню передує, як правило, яка-небудь незначна зовнішня подія: тінь або іскри, як в «Бабі Изергиль», або поводження Нонки в «Макарі Чудре».
Слухач передає розмову з оповідачем, описує навколишню їхню природу, портрети діючих осіб. Слухач допомагає читачеві представити яскравіше й повніше те, про що оповідає оповідач. Але слухач має й свою точку зору, часто відмінну від точки зору оповідача. Ця оцінка не висказана’прямо. Наприклад, наприкінці оповідання перед слухачем є бачення — тіні Радди й Лойко Зобара, яким море співає гімн, і «ніяк не може красень Лойко порівняти з гордої Раддой». Їхня поява наприкінці оповідання допомагає зрозуміти авторську позицію — як би прекрасні не були у своєму прагненні до абсолютної волі романтичні герої, їхнє життя марне й примарна, вона може бути уподібнена тим самим тіням, у які й перетворилися Лойко й Радда. Герої романтичних оповідань Горького шляхетні, горді, нерідко зайво горді. Тому конфлікти оповідань дуже напружені, боротьба героїв безкомпромісна.
Герої легенд, розказаних бабою Изергиль, — Данко й Ларра — протиставляються один одному. Тінь Ларри й іскри серця Данко подібні двом полюсам: добру й злу, егоїзму й самовідданості. Напівтваринне походження Ларри стає джерелом егоїзму, а не самовідданості й людинолюбства. Ларра не розуміє людей. Він — тінь, він безсмертний і знедолений. Безсмертя Данко іншого роду. Данко мріє звільнити людей від злості, ненависті й безсилля, навчити їх любити життя й допомогти їм вийти з дикого лісу, у який вони потрапили. Але не так-те просто перетворити людську душу, і тому найшлася цей самий «обережний» людина, що наступив на палаюче серце Данко. Багато оповідачів (Изергиль, Макар) захоплюються героями своїх легенд і іноді порівнюють себе з ними, бажаючи знайти подібність або, навпаки, не бажаючи цього.
І з гіркотою зауважують, що «красенів стає усе менше». Ще одна відмітна риса ранніх горьковских оповідань — яскравий, багатобарвний пейзаж. По думці автора, сила й могутність природи нескінченні, і тільки вона може допомогти людині зміцніти духом, стати краще, добріше, перестати бути дріб’язковим і озлобленим. Море, ніч, місяць, зірки, безкрайні степи — все це створює неповторну атмосферу романтичної височини описуваного, допомагає краще розкрити душу героїв М. Горький постійно намагався знайти героїчну особистість не тільки в легендах, але й серед босяків і бурлак, за яких спостерігав під час своїх скитаний по Русі. Прикладом може стати герой оповідання «Челкаш», якого важко віднести до позитивних або негативних героїв. Але адже герої легенд Изергиль і Макара Чудри теж не були ідеальні. Згадати хоча б Лойко Зобара — він був конокрадом, але в той же час це була шляхетна й жагуча особистість. Не можна однозначно судити й про Гаврила.
Челкаш і Гаврило разом мріють про майбутнє, згадують минуле, говорять про життя. Однак Челкаш набагато складніше Гаврила, тому що він вистраждав життєві ідеали, яких дотримувався. Гаврило ж усього боїться, боїться Челкаша, боїться моря, стихії. Воля — поняття, яскраво виражене в ранній прозі Горького, теж сприймається ними по-різному. Для Гаврила: «Пішов — куди хошь, роби — що хошь». Для Челкаша всі по-іншому.
Гіркий відзначає якесь споріднення свого головного героя з морською стихією. Море не тільки символ людського буття, таємнич і чудесного, але й співвідноситься з подобою людської душі — незбагненної й суперечливої По-моєму, найбільш яскрава й об’єднуюча вся рання творчість Горького риса — це думка, що людина недосконала, але в ньому закладене прагнення до гармонії, волі й щастю Перший період творчості Максима Горького представлений, в основному, романтичними оповіданнями. Мандруючи по країні, спостерігаючи життя людей, Горький намагався знайти незвичайне, героїчне в кожному. Він шукав героя — бунтаря, що повстав проти несправедливостей життя, що не поступається своєю волею У першому оповіданні «Макар Чудра» ми чітко бачимо позицію старого цигана, головної діючої особи оповідання. Він заперечує злидарське, животіння, він не може прийняти його: «Що ж, — він народився чи потім що, щоб колупати землю, та й умерти, не встигши навіть могили самому собі виколупати?» Ці слова як би підтверджують позицію автора про волю кожної людини, про його незалежність, непримиренність до умов життя. Ця думка також знаходить своє підтвердження в другій частині оповідання Макара Чудри про любов Лойко й Радди. Старий говорить, що для двох молодих людей воля набагато важливіше й цінніше, ніж почуття любові й навіть життя Горький навмисно не дає нам повного опису портретів своїх героїв, він намагається показати їхню яскраву зовнішність у цілому, спеціально перебільшуючи її яскравість.
От, наприклад, портрет Лойко: «Вуси лягли на плечі й змішалися з кучерями, очі, як ясні зірки, горять, а посмішка — ціле сонце, їй богові! Точно його кували з одного шматка заліза разом з конем». Усе, що найбільше примітно в зовнішньому вигляді героя, служить у Горького засобом створення романтичного ореола. Здається, що іноді Горький начебто зупиняється, осліплений красою свого персонажа, і відмовляється неї описувати, тому що словами неможливо передати пишнота людини.
Цей прийом автора можна побачити при описі зовнішності Радди: «У ній, цієї Радде, словами не опишеш нічого. Може бути, її красу можна на скрипці зіграти, та й то тому, хто цю скрипку, як душу свою, знає». Оповідання Макара Чудри побудований так, що він спочатку описує своїх героїв, потім розповідає про зіткнення між ними, а вже потім начебто передає їм самим слово. Так, що наростає напруга між Лойко й Раддой передається репліками, сценкою суперечки між ними й оповіданнями про сутички між молодими людьми. І вже тут ми зауважуємо ще одну особливість романтичного оповідання М. Горького. Вона полягає в передачі основної теми через пісню. Саме з пісні починається зіткнення між людьми, які полюбили один одного, але які не вміють показати це, не можуть погодити почуття зі своєю незалежністю, волею. Цю пісню співає Лойко, а норовлива Радда лише насміхається над ним і його пісень У наступному оповіданні, «Баба Изергиль», на першому плані — оповідач, поруч із ним перебуває слухач, що, у порівнянні з попередньої, з оповідання «Макар Чудра», ще більше відсунуть на задній план.
Саме цим автор домагається відчуття повноти розкриття образа оповідача, старої Изергиль. Слухач не втручається в хід оповідання, не дає характеристик. У цьому змісті Макар Чудра — просто оповідач, що передає історію відносин Лойко й Радди з погляду свого відношення до життя, свого світорозуміння, а Изергиль заново переживає все, що трапилося з нею б молодості, розкриває свою душу. Її життя дуже строкате, своєрідна, повна враженнями.
Все це настрій підкреслює пейзаж. Картини природи створюють своєрідний художній пролог, обрамлення легендам, які розповідає баба. Перша легенда старої Изергилъ — сказання про Ларре, сині орла, друга — про Данко, рятівник^-рятівникові-герої-рятівнику. Саме в цій легенді природа — могутня сила, вона придушує людей, розкриває їхню незначність, сірість, ординарність. Образи дерев-велетнів з переплетеними коріннями — символ рабства. Тут створений цілий мир зла, тут немає місця подвигу. Це зло вбиває людини, прирікає його на животіння. Але й тут зміг з’явитися сильна людина, здатний кинути виклик цьому миру. І зло переможене, ми вже спостерігаємо зовсім іншу картину: «Сіяло сонце, зітхав степ, блищала трава в брильянтах дощу, і золотом блискала ріка…
» Це мир добра, ідеальний мир, повна протилежність миру тьми, з якого вивів людей Данко. Історію же любовних пригод Изергиль не варто сприймати лише як оповідання про численні пригоди молодої дівчини. Адже весь зміст її визнань — у її заколотному дусі, прагненні шукати щастя й волю. Вона хотіла залишити слід у житті людей, зробити своє життя яркою, воно шукала гідної людини, для якого могла б жертвувати всім. Всі ці три оповідання зв’язані між собою ідейно. Автор у них порушує питання про особистість, взаємини особистості й суспільства, про подвиг. Він усе більше розкриває зміст подвигу Ще один специфічний прийом можна помітити, порівнюючи «Макара Чудру» і «Бабу Изергиль». Він полягає в обрамленні оповідання пейзажем.
Обидва оповідання починаються з опису природи й закінчуються тим же. Пейзаж, як мені здається, допомагає поглибленню характеристики героя. Природа тут яскрава, бурхлива, готова в будь-який момент або кинути виклик людству, або смиренно підкоритися Оповідання «Челкаш» є перехідною ланкою від романтичних оповідань до реалістичних, так званим оповіданням з «босяцького циклу».. Саме босяк стає тим самим героєм-бунтарем, саме в ньому Горький зауважує неординарність Сюжетний центр оповідання — нічний грабіж, але кульмінація, однак, зовсім не збігається з ним, вона перебуває наприкінці добутку, коли розкриваються цілком характери двох героїв, Гаврила й Челкаша, їх психологія Під час нічного грабежу ми бачимо в Челкаше почуття, про які й не могли підозрювати. Він захоплюється морською стихією, схиляється перед нею, напевно, тому, що сам схожо на це море. А Гаврило панічно боїться стихії.
Ми довідаємося, що для Челкаша гроші — лише можливість кинути виклик суспільству, як це робить стихія. Йому неприємна, огидна жадібність Гаврила. Віддавши йому награбовані гроші, Чіл-Каш відразу відчув себе краще, вище Гаврила У своїх оповіданнях Горький показує нам традиційних для романтичних добутків героїв, волелюбних, гордих, норовливих, але самотніх. Тих людей, які не можуть примиритися з вульгарністю людини, які готові кинути виклик суспільству, стихії, усьому, що суперечить поданням про волю, достоїнство