Така різна війна
Ми не випросили собі війну й не ми неї затіяли, це величезне лихо для всіх нас, всіх людей. І ми повинні проливати кров, віддавати свої життя, щоб розтрощити, знищити це чудовисько. Якщо ми це не зробимо, то неварті будемо ім’я Людини
Ч. Айтматов
На мій погляд, суть назви цієї теми в сукупності всіх почуттів, настроїв і бажань, пережитих на війні. Спробуємо розкрити її на прикладі повести Віктора Некрасова «В окопах Сталінграда».
Події повести відбуваються в 1942 році, при обороні Сталінграда. Автор описує передову, жестовкие бої, коли супротивник проривався до Волги й відступати вже було просто нікуди. Головний герой повести, Юрій Керженцев, уже не молодий. І тому він дуже серйозно ставиться до питання: хто ж був винуватий у непідготовленості нашої армії до війни, у відступі Червоноармійців, у тім, що ворог дійшов уже до самої Волги? Природно, що суть питання формує не текст, а підтекст добутку
Письменник занурює нас в атмосферу, насичену страданиме, шаленством, жорстокістю, повну болю, — це і є війна. На мій погляд, війна й лихо — поняття нероздільні. Так було завжди. Так було й так збіглося, що війна — величезне лихо
Але, незважаючи на всі негоди, людина не може не думати про світлий — про перемогу, тим більше на війні. Адже надія вмирає останньої. Про перемогу мріють усе. І не тільки мріють, але й роблять всі, щоб наблизитися до неї. «Читає по складах, і запитай його, що таке Батьківщина, він, їй-богу ж, толком не пояснить. Але за цю Батьківщину… він буде битися до останнього патрона. А скінчаться патрони — кулаками, зубами…» — це міркування про Валеге, простому солдаті. Мріють про перемогу всі, але з якою ціною згодні деякі з них? У протиставлення таким людям, як Фабер, Ширяев і Керженцев, дані автором зовсім інші персонажі: Калузький, котрий піклується тільки про те, як самому вижеть у жорстокій м’ясорубці, як улаштуватися в тилу, щоб не потрапити на передовий фронт; Абросимов, що переконаний у тім, що якщо поставлено завдання, те його треба неодмінно виконати, незважаючи на будь-які втрати
Така різна війна… І зміст рядків, що лежать у заголовку твору, у тім, що війна — це школа життя, на якій усе проявляється, як на лакмусовому папірці. І на війні буває все: і лихо, і мрія, і юність. Це ми й бачимо з добутку В. Некрасова
І я думаю, що перша повість цього автора з’явилася першим правдивим описом того, «як це було, як збіглося», і він зміг показати теперішню війну, її «неймовірну яву». Після прочитання повести розумієш всю трагедію покоління сорокових, у якого юність збіглася з війною й мрії не змогли втілитися
Давайте ж пам’ятати, що, незважаючи на те, що пройшло багато часу, щиросердечні рани ветеранів не гояться й вони вже ніколи не забудуть, «як це було! Як збіглося — війна, лихо, мрія і юність!..» (Д. Самойлов).