Теккерей. Англійські гумористи XVIII століття
Коментарі у главі, присвяченої Стерну й Гольдсмиту, — В. Топоровим (вірш П. — Ж. Беранже переведене А. Париним).
«Уиллис румс» із читанням публічних лекцій про найбільших англійських письменників XVIII століття. Ці шість лекцій, постачені великими примітками, — головним чином цитатами з використаних авторів, — були в 1853 році видані окремою книгою за назвою «Англійські гумористи XVIII століття». Всі цитати, за невеликим винятком, були підібрані й включені в книгу на прохання Теккерея його іншому, письменником і журналістом Дж. Ханни.) його смерті діти будуть недостатньо забезпечені, він вирішив удатися до читання лекцій, головним чином як до засобу поправити своє матеріальне становище.)»Уиллис румс» зібрався весь колір лондонського суспільства. Не тільки великосвітська знать, важливі титуловані особи і їхні сім’ї, але й найвизначніші представники наукових і літературних кіл (Маколей, Карлейль і ін.) становили його аудиторію. Теккерей, що не відрізнявся ораторськими здатностями, сильно хвилювався за успіх підприємства. Він не був таким артистичним на трибуні, як Диккенс, і читав по рукописі, маючи до того ж не дуже сильний голос. Однак письменникові відразу ж удалося завоювати увагу й розташування слухачів. Його виступу одержали широкий відгук у пресі й стали помітною подією в культурному житті столиці.) популярні, що після них, як відзначили книговидавці, попит на твори англійських письменників XVIII століття надзвичайно зросло.) окремих письменників. (Що неодмінно варто мати на увазі, знайомлячись по цих лекціях з життям і творчістю англійських класиків.)) зародження англійського роману й просвітительської журналістики, буржуазної драми й реалістичного живопису. Вироблення просвітителями нових етичних норм, що ґрунтуються на культі розуму й визнанні свободи особи, велася в боротьбі з віджилими моральними цінностями, з релігійними й іншими забобонами. Тому письменники-просвітителі часто прибігали до зброї сатири, до іронії й глузування («Сатира… — за словами англійського дослідника Хью Уокера, — є «руслом» англійської літератури»). Це дозволило Теккерею об’єднати дуже різних по своєму світосприйманню й творчій манері авторів під однією назвою «гумористи». Хоча поняття «гумор» трактується їм у достатньому ступені широко (див. лекцію I).) виступав і сприймався читачем як продовжувач просвітительської сатиричної традиції в англійській літературі, зокрема, традицій Фильдинга й Смоллета. «Сучасним Фильдингом» називала його преса навіть у період, коли він читав свої лекції, хоча на той час відношення письменника до рішення соціально-моральних проблей помітно міняється.) англійських письменників XVIII століття. Сатирик-Мораліст, як назвав він себе в листі до Марка Лемону в 1847 році, Теккерей у своїх лекціях залишає в тіні сатиричне викриття просвітителями суспільних пороків, підмінюючи сатирові поняттям, що витлумачується своєрідно, гумору. Письменник робить акцент лише на реалістичному зображенні життя й морально-гуманістичної спрямованості їхньої творчості.)»Фаворитизм… є самим більшим недоліком цих лекцій», — писала «Морнинг пост» уже після другого виступу письменника 30 травня 1852 року), слід зазначити, що його пристрасті на стороні тих письменників, які найбільше повно виразили помірний, компромісний характер англійської освіти. На відміну від Франції, де просвітительство підготовляло буржуазну революцію й було перейнято ниспровергательским, викривальним пафосом, просвітительство в Англії, у країні, що вже здійснила буржуазну революцію, у цілому мало на меті не стільки ниспровергать, скільки вдосконалити вже досягнуте. Морализующие, помірні просвітителі прагнули облагородити й виховати середнього буржуа, «освітити» його, висміюючи його пороки й забобони. Тому «ідеальними» просвітителями для Теккерея стають Стиль і Аддисон, Піп і Прайор.) Викриття Свифтом нового буржуазного порядку, нещадність його нищівної сатири сприймаються Теккереем як невір’я в людину, у його добрі початки, як наслідок дурного характеру самого автора. Приділяючи у своїх лекціях велика увага аналізу моральних якостей і способу життя письменників, Теккерей малює Свифта як жовчного мізантропа, честолюбця й егоїста, хоча й називає його «могутнім генієм» і «самотнім титаном». На думку одного із сучасних дослідників Свифта В. Муравьева, «Теккерей спокійно бере на віру масу сумнівних фактів і ще більш сумнівних інтерпретацій».) і прагненням увести реалізм в «рамки пристойностей». «Герой із замараною репутацією… безглуздий, і його домагання на героїзм неспроможні», — говорить Теккерей про героя роману Фильдинга «Історія Тома Джонса, найди». Хоча в 1840 роц