Тема батьківщини й природи в лірику С. А. Єсеніна

Тема батьківщини й природи в лірику С. А. Єсеніна

Моя лірика - живаючи однією великою любов'ю, любов'ю Кродине.

С. Єсенін

Єсенін... Хіба можна не знати цього ім'я? Ні, адже він один їхній тих поетів, яких ми знаємо й любимо або ледь не із самого дитинства. Це художник російського зухвалого дарування, ярчайшая жагуча натура, щирий син свого суперечливого часу. Віра й світло, у красу життя, у людину, що одушевляє гуманістичний пафос - головне у творчості Єсеніна

Ще Максим Горького писав: «Сергій Єсенін не стільки людина, скільки орган, створена природою винятково для поезії, для вираження невичерпної «суму полів», любові до всьому живого у світі й милосердя, що - найбільше багато - заслужено людиною». Милосердя, співчуття й любов до всьому живого, людяність, замічені й підкреслені Г. Горьким, ясно видні у віршах і поемах всіх періодів творчого шляху Єсеніна. Вони представляли суть, глибинну основу його поезії

Теми батьківщини - одна з головних тем у творчості Єсеніна. Цей поет прийнятий зв'язувати насамперед із селом, з рідний для нього Резанщиной, де він провів своє дитинство і юність. Він навіч бачив і вбогість сільського життя, і непосильні тягаря сільської роботи

Лікуй ти, Русь, моя рідна,

Будинку - у ризах образа...

Не видать кінця й краю -

Тільки синь ссе очі

Уже в ранніх віршах Єсеніна звучать визнання в любові до Росії. Для поета рідне село - це щось єдине, батьківщина для нього, особливо в ранній творчості, - це насамперед рідний край, рідне село

Край ти мій занедбаний,

Край ти мій, пустир

Косовиця некошений,

Ліс так монастир

Мир села - це як би храм з його гармонією землі й неба, людини й природи. Мир Русі для молодого віршотворця - це й мир убогих, бедних селянських будинків, край занедбаний, «сіло у вибоїнах», де радість коротка, а сум нескінченний

Потонуло село у вибоїнах,

Заслонили избенки лісу

Тільки видно, на купинах і западинах,

Як синіють навколо неба

Єсеніну було сімнадцять років, коли він перебрався в Москву, жив потім і в Петербурзі, і за кордоном, у рідне село приїжджало час від часу як гість. Саме розлука з рідною землею додала його віршам про неї ту теплоту спогадів, що їх відрізняє. У самих описах природи в поета є та міра отстраненности, що дозволяє цю красу гостріше побачити, відчути

Об Русь - малинове поле

И синь, що впала в ріку, -

Люблю на радість і болю

Твою озерну тугу

Природа у віршах юнака дзенькає голосами птахів, пошепки листів, голосами птахів, пошепки листів, говором струмків, шумом дощів. Це, звичайно ж, не було натуральним відтворенням побачен і почутого - це були поетичні знахідки, які вражали своєю свіжістю, самобутністю, скромною добірністю й вигадливою простотою

В'яжуть мереживо над лісом

У жовтій піні хмари

У тихій дрімоті під навісом

Чую шепіт соснику

Природу рідного краю Єсенін відчуваючи в русі, він міг зобразити одне явище природи за допомогою іншого:

Сипле черемшина снігом

Зелень у кольорі й росі

У поле, відмінюючись до втеч,

Ходять граки вполосе.

Образи молодого поета природні. Перетворений мир природи в Сергія Олександровича наповнений кольором, звуком, рухом. Трави, дерева, земля й небо найчастіше одушевлені, наділені властивостями живого створення:

Відговорив гай золота

Березовою, веселою мовою,

И журавлі, сумом пролітаючи,

Уж не жалують більше ні оком

Також у віршах Єсеніна чимало свого роду наскрізних образів, які, збагачуючись і видозмінюючись, проходять через всю його поезію. Це, звичайно, насамперед образи рідної природи, які так глибоко передавали його переконання про корінну злитість людини із природою, невідокремленості людини від усього живого

Я навік за тумани й роси

Полюбив у берізки стан,

И її золотаві селезінки,

И полотняний її сарафан

Єсеніна тягла можливість створити рядка, за зовнішньою простотою стояв винятково глибокий емоційно-образний зміст. Тому береза - це й вона сама, і олицетворившаяся в ній вся російська природа, і жінка, улюблена, і сама батьківщина

У віршах Сергія Олександровича Єсеніна кожний образ, кожний рядок зігріті почуттям безмежної любові до рідної природи. Про що б не думав, де б не перебував поет, навіть у важкі мінути самітності, світлий образ Батьківщини зігрівав його душу й підтримував його. Сам Сергій Єсенін говорив: «Моя лірика - живаючи однією великою любов'ю, любов'ю до Батьківщини. Почуття Батьківщини - основне в моїй творчості!»

Його вірші знаходять живейший відгук у людей і самих різних віків, і самого різного світосприймання. Як нікого не може залишити байдужим народна пісня, так нікого не пройде чарівність віршів Єсеніна. І зв'язано це з особливою багатозначністю образного порядку його лірики, з тим, що каждий людина може знайти в ній щось близької й співзвучне своїй душі

Час не владно над поезією Єсеніна. Давно пішли в минуле багато подій, які хвилювали поета, змінилася реальність, що харчувала його вірші. Але кожне нове покоління відкриває для себе в Єсеніні щось близька й дороге, тому що його поезія породжена любов'ю до людини, співчуттям до нього високими гуманістичними ідеалами

Тема батьківщини - одна з головних тем у творчості С. Єсеніна. Цей поет прийнятий зв'язувати насамперед із селом, з рідний для нього Рязанщиной. Але з рязанського села Константиново поет виїхав

Зовсім молодим, жив потім і в Москві, і в Петербурзі, і за кордоном, у рідне село приїжджало час від часу як гість. Це важливо знати для розуміння позиції С. Єсеніна. Саме розлука з рідною землею додала його віршам про неї ту теплоту спогадів, що їх відрізняє. У самих описах природи в поета є та міра отстраненности, що дозволяє цю красу гостріше побачити, відчути. Уже в ранніх віршах С. Єсеніна звучать визнання в любові до Росії. Так, одне з найбільш відомих його добутків - "Лікуй ти, Русь моя рідна..." Із самого початку Русь тут з'являється як щось святе, ключовий образ вірша - порівняння селянських будинків з іконами, образами в ризах, і за цим порівнянням - ціла філософія, система цінностей. Мир села - це як би храм з його гармонією землі й неба, людини й природи. Мир Русі для С. Єсеніна - це й мир убогих, бедних, гірких селянських будинків, край занедбаний, "сіло у вибоїнах", де радість коротка, а сум нескінченний: "Смутна пісня, ти - російський біль". Особливо це почуття підсилюється у віршах поета після 1914 року - початку війни: сіло здається йому нареченим, покинутим милим і, що очікує від його звісток з поля бою. Для поета рідне село в Росії - це щось єдине, батьківщина для нього, особливо в ранній творчості, - це насамперед рідний край, рідне село, те, що пізніше, уже на результаті XX сторіччя, літературні критики визначили як поняття "малої батьківщини". Із властивий С. Єсеніну-Лірикові схильністю одушевляти все живе, все навколишнє його, він і до Росії звертається як до близькому йому людині: "Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна, /Лише до тебе я любов бережу". Часом вірші поетів знаходять ноту щемливого смутку, у них виникає почуття неприкаяності, ліричний герой їх - мандрівник, що покинув рідну хату, всіма знедолений і забутий. І єдине, що залишається незмінним, що зберігає вічну цінність - це природа й Росія: "А місяць буде плисти й плисти,

Роняючи весла по озерах... І Русь усе також буде жити, Танцювати й плакати в заборі". С. Єсенін жив у переломну епоху, насичену драматичними й навіть трагічними подіями. На пам'яті його покоління - війна, революція, знову війна - тепер уже цивільна. Переломний для Росії рік - 1917 - поет зустрів, як і багато художників його кола, з надіями на відновлення, на щасливий поворот у селянській частці. Поети кола С. Єсеніна того часу - це Н. Клюев, П. Орешин, С. Кличков. Надії ці виражені в словах Н. Клюева - близького друга й поетичного наставника С. Єсеніна: "Мужицька нині земля, /И церква не найманець казенний". В есенинской поезії в 1917 році з'являється нове відчуття Росії: "Уж змила, стерла дьоготь/ Русь, Що Встала,". Почуття й настрої поета цього часу дуже складної й суперечливі - це й надії, і очікування світлого й нового, але це й тривога за долю рідного краю, філософські роздуми на вічні теми. Одна з них - тема зіткнення природи й людського розуму, що вторгається в неї й руйнує її гармонію - звучить у вірші С. Єсеніна "Сорокоуст". У ньому центральним стає змагання, які глибоко знаходить символічний зміст, між лошам і поїздом. При цьому лоша як би


Загрузка...