Тема Батьківщини в лірику М. Ю. Лермонтова Важливе місце у творчості М. Ю. Лермонтова займає тема Батьківщини. Вона проходить через всю його творчість і є однієї із центральних у лірику поета У ранній період творчості батьківщина осмислюється Лермонтовим у філолофсько-романтичному контексті, як земля, що дало життя й страждання. Таке вірш «Я бачив тінь блаженства»: …я батьківщину люблю І більше багатьох: серед її полів Є місце, де я прикрість почав знати, Є місце, де я буду відпочивати В іншому юнацькому вірші Лермонтова «Ангел» (1832) реальною основою поетичних бачень «небесної батьківщини» є спогади поета про матір. Земний мир, «мир суму й зліз», беззастережно відступає перед небесним: По небу напівночі ангел летів… Він душу младую в обіймах ніс Для миру суму й зліз… І звуків небес замінити не могли Їй нудні пісні землі На протиставленні заснований більше пізніше вірш Лермонтова «Бородіно», написане в 1837 році на честь 25-летия Бородінської битви.
Поет протиставив ідеалізоване минуле сьогоденню й вустами старого солдата виніс вирок сучасному Лермонтову поколінню: «Богатирі — не ви». Це добуток, що прославляє російська зброя, є реалістичним описом великої битви. Поет відкрив нове джерело своєї віри в Батьківщину: Уже постоїмо ми головою За батьківщину свою Простий, аж ніяк не видатна людина, що вмирає від кульового поранення в груди, дає доручення бойовому товаришеві у віршів «Заповіт» (1841) передати привіт «рідному краю». Почуттям патріотизму перейнятий вірш «Батьківщина», написане в 1841 році, один з деяких зразків реалістичної поезії у творчості Лермонтова.
Уже на початку вірша поет зізнається в любові до батьківщини: Люблю вітчизну я, але странною любов’ю! Не переможе її розум мій Ні слава, куплена кров’ю, Ні повний гордої довіри спокій, Ні темної старовини заповітні преданья Не ворушать у мені втішного мечтанья. Нова, без патетики любов до Вітчизни незвична поетові, він сам називає її «странною». Про російське село розповідається за допомогою прозаизмов аж до «говору п’яних мужичков». «Батьківщина»- свідчення прийняття російського життя як вона є Крім конкретного втілення образа Батьківщини, у творчості Лермонтова є й романтичний ідеал. Рідна сторона наділила ліричного героя вірша «Листок» життєвою енергією.
Дубовий листок, «відірваний від гілки рідної», «засох», «зів’янув». Автор нехтує людей, у яких немає батьківщини, ні «страждання». Цей мотив звучить у вірші «Хмари»: Вічно холодні, вічно вільні, Немає у вас батьківщини, немає вам вигнання. Хмари є тут символом абсолютної волі. Вимоглива любов до батьківщини оберталася гірким викриттям її сучасного суспільного й морального стану у вірші «Прощай, немита Росія…» (1841). Це протест Лермонтова проти «країни рабів, країни панів», преклоніння народу перед «блакитними мундирами». Ліричний герой вірша виражає припущення: Бути може, за стіною Кавказу Сокроюсь від твоїх пашей, Від їхнього всевидючого ока, Від них вух, що всечують, Так виникає образ Кавказу, поетичної батьківщини Лермонтова.
Поета захоплюють «ущелини», «південні гори», «степ». Ці образи нагадують йому померлу матір і «пари божественних очей», і він зізнається: Як солодку пісню вітчизни моєї, Люблю я Кавказ Про це явище «любові» до Кавказу, що получили широке відбиття у творчості поета, писав російський критик В. Бєлінський: «Кавказ взяв гідну данину з музи Лермонтова». Таким чином, тема батьківщини для Лермонтова виявляється ширше теми Росії. Своєю малою батьківщиною Лермонтов уважав Пензенський маєток Тархани, опис якого представлене у вірші «Як часто, пестрою толпою оточений…
» (1840). Герой «пам’яттю до недавньої старовини летить… вільним, вільним птахом»: І бачу я себе дитиною, і навкруги Рідні всі місця: високий панський будинок І сад зі зруйнованою теплицею; Зеленою мережею трав затягнуть сплячий ставок, А за ставком сіло димиться — і встають Удалині тумани над полями Спогаду про ці місця для героя «як свіжий острівець» «на вологій пустелі морів». Крім того, своєю малою Батьківщиною Лермонтов уважає й Москву. «Москва моя батьківщина», — пише Лермонтов в одному з листів.
Поет зізнається в любові до древньої російської столиці ще в учнівському творі «Панорама Москви», у ранньому начерку «Хто бачив Кремль у годину ранку золотий»: Хто бачив Кремль у годину ранку золотий, Коли лежить над містом туман, Коли меж храмів з гордою простотою, Як цар, біліє вежа велетень? Протягом усього своєї творчості Лермонтов використовував як реалістичний, так і романтичний методи зображення дійсності, створюючи образ Батьківщини у своїх добутках. Для нього поняття «батьківщина» ширше, ніж поняття «Росія». У його творчості знайшли відбиття образи Кавказу, «малої батьківщини» — маєтку Тархани, Москви. До цих місць він випробовував почуття глибокої любові, патріотизму, але при цьому Лермонтов завжди залишався гордою, самотньою особистістю, протипоставленої миру людей, суспільству, що було обумовлено часом життя поета — періодом реакції, що наступила в країні після поразки повстання декабристів, а також особливостями внутрішнього миру самого поета. В.
Бєлінський, відзначаючи національний характер творчості М. Ю. Лермонтова, писав: «Це поет чисто росіянин, народний, у вищому, благороднейшем значенні цього слова».