Тема Батьківщини в поезії С. Єсеніна. Єсенін С. А

Тема Батьківщини в поезії С. Єсеніна За що любив батьківщину такої гранично російський поет, як Єсенін? Мені здається, що для нього батьківщина - насамперед поля, села, лісу: словом, все те, що входить у плоть і кров, стає частиною буття російської людини. Але ніколи не мала б такої магічної сили лірика поета про рідну землю, якби він за цією "малою" батьківщиною не бачив "великий". Звичайно, він сприймав батьківщину й глибше, і ширше. Він пишався міццю своєї країни, її неосяжністю: "Я буду оспівувати всією істотою в поеті шосту частину землі з назвою коротким "Русь"", - пише він у вірші "Русь радянська".

Поет щасливий тим, що він - син великого народу, великої революційної епохи, що намагається зрозуміти й прийняти. Недарма в "Листі до жінки" він викликує: Тепер у радянській стороні Я самий лютий попутник Сергій Єсенін до болю любив все рідне. Так хіба не видно це по його добутках! Буває, пишеш твір і ніяк не знайдеш цитату. А тут інша "лихо": не знаєш, яку вибрати.

Це, напевно, тому, що чи ледве не в кожному своєму добутку поет так чи інакше говорить про батьківщину. В "Стансах" він сам пояснює особливість своєї творчості: "Але найбільше любов до рідного краю мене млоїла, мучила й палила". Тому так важко, часом неможливо відокремити цю тему від інших: адже почуття до батьківщини переплітаються в Єсеніна з почуттями до жінки, природі, життю. Згадаємо один з його кращих віршів про любов у збірнику "Перські мотиви": Шагане ти моя, Шагане! Тому, що я з півночі, чи що, Я готовий розповісти тобі, поле, Про хвилясте жито при луні Любов до жінки розкривається в Єсеніна теж через любов до рідної землі. Але природа в нього нерозривно пов'язана із селом, тому що тільки сільський житель здатний так неї одухотворяти.

Взагалі, у жодного поета не зустрічав я такої разючої здатності одушевляти природу: Зелена зачіска, Дівоцькі груди, Про тонка берізка, Що задивилася в ставок? Улюблений образ Єсеніна - берізка. Але клен "заледенілий", осики, що дивляться в рожеву воду, що горить своїми плодами горобина, жито з лебединою шиєю й десятки інших не менш дивних метафор і образів, які становлять особливий мир - мир живої й одухотвореної природи. Цей прекрасний мир поет гостинно розгорнув для нас У місті все було по-іншому. Тому, напевно, так радували Сергія Олександровича поїздки в рідне село.

Він ніколи не втрачав зв'язок з рідним краєм, часто бував там і, по спогадах його сестер, "щораз, приїжджаючи в Константиново, був по-справжньому щасливий, що... знову в рідному краї, любов до якого проніс через все життя". Йому завжди був доріг рідний край, нехай бедний і жебрак. Але, звичайно, поет не міг не вболівати про відсталість і дикість, що існують на Русі. У творчості Єсеніна як би відбувається боротьба двох почуттів: поні мание необхідності й неминучості змін і біль за те, що йде в минуле. На початку 20-х років перемагає друге почуття. У вірші "Я останній поет села..." він пише: "Не живі, чужі долоні, цим пісням при вас не жити". Він горює, що "сталеві кінноти перемогла живих коней".

Цей біль затих, видимо, тільки після відвідування закордону, тому що поет викликує: Польова Росія! Досить Волочитися сохою по полях! Убогість твою бачити боляче І березам і тополям Не один рік "залізний гість", "кам'яні руки неправди", що здавили "за шию" село, терзали поета. Можливо, це була одна із причин посилення пристрасті до вина, розгулу. Відкриємо цю темну сторінку життя поета, увійдемо в "Русь шинкарську".

Це страшний мир людей, що пропалюють життя. У той же час вони - частина Росії. Не дивно, що в цей період для любові до батьківщини Єсенін знаходить відповідне порівняння: "Любив він батьківщину й землю, як любить п'яниця шинок". Часом поет говорить, що він такий же, як вони, такий же пропащий. Але, отямившись, висвечивает цих людей наскрізь. Він знає, що "таких не підім'яти, не розсіяти, відчайдушність їм гнилизною дана". Але це теж батьківщина. Недарма Єсенін закінчує вірш гіркою фразою: Знову п'ють тут, б'ються й плачуть... Ти, Рассея, моя...

Рассея, Азіатська сторона! 1925 рік - рік смерті поета - був дуже плідним. Єсенін усе більше вірить у майбутнє країни: Мені тепер по душі інше... І в сухотному світлі місяця Через кам'яне й сталеве Бачу міць я рідної сторони Але звільнитися від туги поетові не вдається аж до трагічного кінця. Для нас же Єсенін назавжди залишається живим, його творчість вливає нам "у груди теплінь", учить по-новому бачити рідне й любити його.

І недарма ніякі заборони й гоніння на творчість Єсеніна в темні сталінські часи не могли змусити забути його, тому що в його "очах прозрінь чудове світло".

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector