Твір по літературі: Тема народу в поемі «Кому на русі жити добре» У поемі-епопеї «Кому на Русі жити добре» (1863-1877) Н. А. Некрасов зобразив життя російського селянства в післяреформену епоху. У добутку поставлена проблема народного щастя. У вірші «Елегія» питання про народне щастя звучав риторично: Народ звільнений, але чи щасливий народ?.. Дійсно, реформа 1861 року стала новою формою економічної кабали. На тяжке становище «звільнених» звертає увагу вже початок поеми «Кому на Русі жити добре» красномовними назвами губерній, повітів, сіл… Лише в 1881 році було ліквідовано «временнообязанное стан».
Некрасовская поема народна, його співчуття важкій частці російського селянства щиро, звідси й пафос добутку — тема пробудження свідомості народу, тема неминучості селянської революції Сама композиція відбиває авторську віру в перемогу справедливості. Найбільше революційно звучна частина «Бенкет — на увесь світ» завершує поему-епопею В «Кому на Русі жити добре» показані численні представники селянства. Некрасов аж ніяк не ідеалізує народ. Розбещуюча сила кріпосного рабства вплинула на якусь частину селян. Узагальнююча характеристика «людей холопського звання» (двірська людина, що пишається «панською хворобою» подагрою; холоп князя Качатина Іпат, Яків і ін.
) дана в словах: Люди холопського звання — Сущі пси іноді: Чим тяжчай покарання, Тим їм милею пани Однак і в середовищі «холопів по переконанню» з’являються паростки пасивного опору. Навіть вірний Яків насмілюється протестувати проти панського самодурства. Своя незгода з рішенням поміщика віддати Гришу в солдати герой виражає так: Яків на сосну високу прянул, Вожжи у вершині неї зміцнив Перехрестився, на сонечко глянув, Голову в петлю — і ноги спустив!.. У поемі «Кому на Русі жити добре» показані й рядові представники бідності, і правдолюбці, і активні борці за народне щастя. Постійна, щоденна праця — от економічна й моральна основа селянського життя. Некрасов з повагою й любов’ю малює портрет вічного трудівника Якима Нагого: И сам на землю-матінку Схожий від шия бура, Як шар, сохою відрізаний, Цегельна особа, Рука — кора деревна, А волосся — пісок Важке життя не винищило в душі селянина прагнення до краси. Про духовне багатство Якима Нагого говорить його спроба врятувати під час пожежі «картиночки»: Скоріше б.
взяти карбованці, А він спершу картиночки Став зі стіни зривати…. В умовах соціальної несправедливості селянське середовище закономірно висувало правдолюбців, борців за людське достоїнство рядового трудівника. До числа таких правдолюбців ставиться і Єрмила Гирин (глава «Щасливі»). Обраний бурмистром, він У сім років мирської копієчки Під ніготь не затис, У сім років не торкнув правого, Не попустив винному, Душею не покривив… Гирина відрізняють підвищена совісність, чуйність до чужого горя. Він не прощає собі того, що «з рекрутчини меншого брата Митрия повигородил»: Як не просила вотчина, Від посади звільнився, В оренду зняв той млин, И став він пущі колишнього Всьому народу люб: Брав за мливо по совісті…
З оповідання сивоволосого попа ми довідаємося про новий поворот долі Ермили Гирина: «В острозі він сидить». Некрасов малює картину селянського бунту. Роль Ермили Гирина в ньому не зовсім ясна, але немає сумнівів, що герой заступився за селян, не побоявся відстоювати їх інтереси Савелій і Матрена Тимофіївна — активні борці з несправедливістю. Вони втілюють у собі кращі риси російського селянства (працьовитість, щиросердечну чуйність, совісність, духовне багатство).
У Клині сім мандрівників зустрічають співаючу юрбу жінок і жниць. Серед цієї юрби — Матрена Тимофіївна: На ній сорочка біла Так сарафан коротенький, Так серп через плече Оповідання Корчагіної про власне життя свідчить про незломлений характер російської жінки, про її мужній опір важким обставинам. Життя в рідному домі — єдиний світлий спогад героїні. Незатишно почуває себе Матрена Тимофіївна в будинку Пилипа Корчагіна. І все-таки селянка зберігає вірність чоловікові, відхиляє домагання панського керуючого Ситникова. Трагична доля дітей Матрени Тимофіївни (загибель Демушки, беззахисність Федотушки), трагична й доля Пилипа. Всіма силами намагається селянка врятувати сім’ю: сама йде під різки замість Федотушки, визволяє чоловіка із солдатчини… Вона активно бореться за справедливість, проявляє в цій боротьбі мужність і твердість Іншим активним борцем за справедливість є в поемі «Кому на Русі жити добре» Савелій — богатир святорусский.
За довготерпінням російського мужика бачиться йому богатирство російське: А тому терпіли ми, Що ми — богатирі И все-таки смиренність не безмежно. Мудро й лаконічно звучать слова Савелія: Недотерпетъ — пропасти, Перетерпіти — прірва!.. Жорстока неминуча розправа з керуючим — разорителем Фогелем. Двадцять років строгої каторги й довгі роки поселення не зломили богатирський дух Савелія: «Таврований, так не раб!» У фіналі поеми «Кому на Русі жити добре» автор уводить образ інтелігента-різночинця Григорія Добросклонова: Йому доля готовила Шлях славний, ім’я голосне Народного заступника, Сухоту й Сибір Пісні, написані Григорієм Добросклоновим, оптимістичні, спрямовані в майбутнє. У них відчувається величезна віра в російський народ, що «учиться бути громадянином», «збирається із силами»: Рать піднімається — Незлічима, Сила в ній позначиться Незламна!
Некрасов був переконаний не тільки в праві народу на бунт, але й в обов’язку підневільної людини скинути ярмо рабства. Радикальнийий філософськийий підтекст поемии легко прочитуєтьється в легендіі «Про дв великих грішників». Відпущення своїх тяжких гріхів розбійник Кудеяр одержує лише після того, як убиває пана Глухівського… Поема «Кому на Русі жити добре» і в наші дні залишається важливим літературним пам’ятником, що дозволяє судити про те, як ставилися до проблеми пробудження активної народної самосвідомості письменники-демократи. Імовірно, не з усіма думками Некрасова можна зараз погодитися ( чиприпустимо виправдувати вбивство однієї людини іншими якими-небудь високими міркуваннями?!
), але искреннее бажання поета якось полегшити життя народу сумнівів не викликає