Тема необоротності часу в лірику А. А. Ахматовій
Коли я писала вірші, я жила
Тими ритмами, які звучали
У героїчній історії моєї країни
А. Ахматова
Хто, як не поет, почуває швидкоплинність часу? Ганна Андріївна Ахматова своєю чуйною душею й незвичайною інтуїцією відчувала час майже матеріально. Спочатку біг його, плавн і мірний, пізніше сприймається нею як неостановимая лавина, що змітає все на своєму шляху
Що війни, які чуму? — кінець їм видний швидкий
Їм вирок майже вимовлений
Але хто нас захистить від жаху, що
Був бігцем часу колись наречений?
Ці вірші написані в останні роки життя, коли перед мудрим поглядом Ганни Андріївни вставали давно минулі роки, які передчасно загинули рідні й близькі. Вона своїм гарячим чуйним серцем не могла примиритися з настільки фатальною неминучістю. Ні, розумом вона розуміла, але душею прийняти не могла невідворотності цього явища, що поглинає ладь усе. У ранній молодості думки про хід часу світл і прекрасні, тому що несуться на легких крилах очікуваного щастя
Я навчилася просто, мудро жити
Дивитися на небо й молитися Бог,
И довго перед увечері бродити,
Щоб угамувати непотрібну тривогу
Коли шарудять у яру лопухи
И никне гроно горобини жовто-червоної
Становлю я веселі вірші
Про життя тлінної, тлінної й прекрасної
Трагічні мотиви з’являються в лірику Ахматової в 1914 році, вслід війні, що трахнула, що відокремила різкою рисою безтурботну молодість від зрілості, що наступила. Відбувається своєрідна переоцінка цінностей, коли на ваги кладе вже людське життя
Думали: злиденні ми, немає в нас нічого,
А як стали одного за іншим втрачати,
Так, що зробився щодня
Поминальним днем,-
Почали пісні становити
Про велику щедрість божої
Так про наше колишнє багатство
Але Ахматова не була б більшим поетом, якби жила тільки минулим. Вона сміло ступнула вперед до нового, ще невідомої їй епосі. Ганна Андріївна прекрасно розуміла, що час неостановимо й треба бути з ним нарівні, навіть ледь спереду, якщо ти поет і «володар дум».
Я тільки сіяю. Збирати
Прийдуть інші. Що ж!
И жниць радісну рать
Благослови, про Бог!
Неодноразово у віршах Ахматової з’являються годинник — символ часу. Спочатку що безтурботно відраховують золотий час дитинства і юності, потім небагато лиховісні, що змушують завзято думати про тлінність життя, а пізніше — знову лише що равнодушно отстукивают відпущене їй час
Пішла до інших безсоння-доглядальниця,
Я не нуджуся над серою золою,
И баштових годин крива стрілка
Смертельної мені не здається стрілою
Дуже часто в лірику Ахматової звучить мотив ворожіння й передчуття. Вона вірна традиціям російської класики, у якій поет завжди провидить крізь простір і час, почуває те, що приховано від очей звичайної людини. Ця здатність часом лякає Ганну Андріївну, вона не хоче знати, що чекає її, побоюючись, що важкі передчуття накличуть нещастя на рідні й близькі їй людей
Я загибель накликала милим,
И загинули один за іншим
ПРО, горі мені! Ці могили
Передвіщені словом моїм
Як ворони кружляються, чуючи
Гаряча свіжа кров
Так дикі пісні, радуючись
Моя насилала любов
Лиховісним і застрашливої відчувається час, описане в «Реквіємі». Безжалісні репресії, неприйняття будь-якого інакомислення, найчастіше вигаданого, характерні для цього періоду. Не обійшло нещастя й Ахматову, повною мірою вона вистачила горя, що заповнило всю Росію
Це було, коли посміхався
Тільки мертвий, спокою радий,
И непотрібним привеском бовтався
Біля в’язниць своїх Ленінград
Сімнадцять місяців кричу,
Кличучи тебе додому,
Кидалася в ноги катові,
Ти син і жах мій,
Усе переплуталося навік,
И мені не розібрати
Тепер, хто звір, хто людина,
И довго ль страти чекати
Ганна Андріївна Ахматова прийняла, розділила, у міру сил намагаючись облагородити й гуманизировать, свій час. І коли прийшла її черга піти, я впевнена, Земля осиротіла. Чую вічний дзенькіт, що дзвонить по Ахматовій, викликаючи в пам’яті її прекрасні й трагічні рядки
Ти не вип’єш, тільки пригубиш
Цю гіркоту із самого глибу —
Цієї нашої розлуки звістка
Не клади мені руки на тім’я —
Нехай навік зупиниться час
На тобою даних годинниках
Нас несчастие не пройде
И зозуля не закує
В обпалених наших лісах…