Твір по літературі: Тема різдва в оповіданні Л. Н. Андрєєва «Янголятко» Дві тисячі років тому далека Іудея перебувала під владою всесильного Рима. По вулицях іудейських міст расхаживали збройні римські легіонери, країною правил жорстокий цар Ірод, а нащадки Авраама й Исаака, великих царів Давида й Соломона жили в бідності й презирстві И от римляне вирішили перерахувати жителів своєї колонії й для цього зобов’язали всіх іудеїв з’явитися в місто Віфлеєм. Серед інших з міста Назарета у Віфлеєм пішки прийшов тесля Йосип зі своєю дружиною Марією. Йосип знав, що незабаром вона повинна народити дитини. Але не тільки тому він ставився до неї з особливою уважністю. Йосип знав, що його дружина не проста жінка. Перед народженням Марії її матері Ганні з’явився Ангел і напророкував, що вона народить дочку, від якої з’явиться порятунок миру. І інше знав Йосип: один раз у Назарете? самої Марії з’явився архангел Гаврило й сказав: «Не бійся, Марія, тому що ти знайшла благодать у Бога… І народиш Сина, і наречеш Йому ім’я: Ісус…
» И от цією зимою повинні були збутися всі пророцтва. Але в місто Віфлеєм прийшло стільки народу, що Марії з Йосипом ніде було зупинитися на нічліг. Вони заночували в печері, куди пастухи звичайно заганяли череди на ніч. Тут Марія народила Ісус і поклала його в ясла — кам’яну колоду, видовбану пастухами для того, щоб насипати вівцям корм. Самі пастухи спали біля печери, і от з небес спустився Ангел і сказав їм: «Нині народився вам у місті Давидовом Рятівник, Що є Христос Господь… Ви знайдете Дитину в завісах, що лежить у яслах…» Пастухи ввійшли в печеру й побачили в яслах сяючої дитини. І вони зрозуміли, що свершилось чудо И ще одне чудо відбулося в цю ніч.
Над Віфлеємом і Єрусалимом, над Римом і Афінами, над африканськими пісками і євразійським степом, над землею й океаном — словом, над усім миром у цю ніч зійшла яскрава золота зірка, немов сама природа радувалася народженню хлопчика. У ту ж ніч, що направляються зіркою, рушили до дитини іудейські мандрівники, чарівники, який ще називали волхвами. Вони йшли до царя Іудейському, однак не до Ірода, а Христу, що відтепер повинен правити усім миром, але не земною владою, а небесної — владою, дарованої Його Батьком — Богом… Хлопчика з бідної сім’ї Сашку в оповіданні Леоніда Андрєєва «Янголятко» кличуть під Різдво на ялинку багаті люди Свєчникови. Навіщо вони це роблять? Різдво — свято релігійний, відмічуваний у всіх християнських країнах. У країнах католицьких, наприклад в Італії або у Франції, він уважається головним християнським святом. У Росії, країні православної, головний релігійне свято — Великдень, однак і Різдво завжди користувалося більшою пошаною.
На Різдво, що буває перед Новим роком (у радянський час воно пересунулося в початок року після реформи календаря), у будинках прикрашали ялинки й обов’язково ставили на верхівки зірки, які символізували віфлеємську зірку. У цей день усе повинні бути добрими, уважними до людей, нікого не кривдити й дарувати всім подарунки. Люди з багатих сімей у дореволюційній Росії вважали боргом покликати на ялинку дітей своїх бідних родичів або сусідів і тим самим показати себе гарними християнами: адже в Христі всі люди — брати Так і надходить багатій Свєчников, запрошуючи Сашку у свій будинок. Більш того: він хоче допомогти Сашке, батько якого працює в нього, і влаштувати хлопчика в ремісниче училище Але для цього Сашка зобов’язаний довести свою відданість Свіч-Никову, поводитися скромно й усіляко дякувати своєму благодійникові. Але от конфуз… Сашка не бажає поводитися «пристойно»! Він грубить Свєчникову, кривдить його чудово одягненого, доглянутого синка й взагалі поводиться як «негарний хлопчик». Читач не відразу зауважує, як автор починає іронізувати над ситуацією, що він сам же створює у своєму оповіданні. За формою — це типовий «різдвяний» оповідання, один з тих, що в обов’язковому порядку друкувалися в російських газетах на Різдво.
Але по суті це оповідання як би пародіює типову «різдвяну» історію про бедном, нещасній дитині, якого запросили в багатий будинок, обігріли, нагодували, витерли сльози й зробили на один день щасливим. Сам автор не вірить у реальність подібного сюжету. Він ‘розуміє, що діти з бідних сімей не схильні до сентиментальності. Вони грубі й хитрі, тому що життя змушує їх бути такими. Сашка відмінно знає ціну й «лисому панові» (хазяїнові будинку), і його дружині, і його ввічливому синові. Він відмінно розуміє, що їхнє благополуччя будується на каторжній роботі його батька й матері. Але Сашка бачить на ялинці воскового янголятка, і той так подобається йому, що Сашка готово схитрувати й показати свою відданість; тільки б хазяї подарували йому цього янголятка! И отут відбувається коротке й раптове чудо!
«Верб цей короткий момент усі помітили загадкову подібність між незграбним, вирослим зі свого плаття гімназистом і одухотвореним рукою невідомого художника личком янголятка». Це дуже важливий момент в оповіданні! В одній фразі письменник говорить нам про те, що образ і подоба Боже є в кожній людині, яким би грубим і непривабливим він не здавався нам спочатку. Більш того: саме в дитині з бідної, нещасної сім’ї цей образ відбитий глибше й прочнее, чим у ситому й самовдоволеному багатіях И тут ми згадуємо, що Ангел Господень з’явився не до жінки з багатої сім’ї, не до царської дочки й не до дружини римського цезаря, але до бідної сироти Марії, дружині звичайного теслі. І народився Христос не в розкішному ліжку, не в царських покоях і не в столиці миру — Римі, але в холодній печері, на грубій вовняній підстилці, у маленькому іудейському місті Віфлеємі. І поклала його матір не в м’яку колиску, але у тверді ясла з каменю.
Виявляється, що, пародіюючи типову «різдвяну» історію, Андрєєв зовсім не блюзнить, а повертає нас до справжнього змісту цього великого релігійного свята. Виявляється, що оповідання цей подвійно парадоксальне. Він як би двічі себе заперечує, щоб зрештою підвести читача до простій і великої правди