Здрастуйте, Олексій Максимович!
Ви, звичайно, зачудуєтеся, одержавши листа з 2007 року: адже пройшло вже більше шістдесятьох п’яти років від дня Вашої смерті
За ці роки була написана безліч статей і монографій, захищена величезна кількість дисертацій, присвячених Вашій творчості. Вас називали великим письменником, продовжувачем традицій Л. Толстого й основоположником методу соціалістичного реалізму
Але наприкінці XX століття обстановка різко змінилося
А. Солженицин назвав Вас «бездарним і слізливим писакою», критики, які ще вчора співали Вам гімни, сьогодні кидають у Вас камені
Прийнято говорити: «Мертвим не боляче». Але мені чомусь здається, що Вам дуже боляче й кривдно, тому у своєму листі я хочу захистити Вас від несправедливих ударів і відповісти Вашим недоброзичливцям
Самим образливим мені здається обвинувачення в тім, що Ви писали не по совісті, а на догоду владі. При цьому, як правило, згадують роман «Мати». Цікаво, на догоду якій владі було в 1906 році створений цей добуток?!
Я, звичайно, не вчений і не літературний критик, тому можу говорити лише про своє особисте сприйняття цієї книги. Для мене «Мати» — гімн материнству, цьому самому прекрасному й великому почуттю на землі. Тільки мати, з’єднана кровно й духовно зі своєю дитиною, здатна, виражаючись Вашими словами, «дістати до хмар», стати щирим творцем життя. Любов до сина, а не захоплення революційними ідеями допомагає Ниловне зблизитися з людьми. «Достаток любові, так пізно розбудженої в груди тривожними поштовхами життя», робить її іншою людиною. У всіх гострих ситуаціях роману перемагають, по суті, материнські почуття, здатні перевернути мир
Вірячи в необхідність революційних перетворень життя, Ви, страшачись анархії, зверталися до матерів: «Русь не загине, якщо ви, матері, жертовно увіллєте весь прекрасний і ніжне ваших душ у кривавий і брудний хаос цих днів». Ви призивали до дії, одухотвореній любов’ю, людяністю, а це і є жизнетворчество.
У центрі всіх Ваших книг коштує Людина. В усі тяжкі моменти життя Ваше серце завжди співало гімн йому, завжди затверджувало ідеї гуманізму
У своїх романтичних добутках Ви висунули формулу «людин є життя». Ризикну додати: «Саме від людини залежить, який буде його життя».
В «Пісні про Сокола» перед нами два життєвих принципи, дві позиції. Сіренького, боягузливого й безбарвного життя Ужу протистоїть радість боротьби Сокола. «Шаленість хоробрих — от мудрість життя!» До числа «божевільних» хоробрих належить і Ваш Данко, у якому сполучаються гордість і любов до людей. «У мене їсти мужність вести вас, от тому я й повів вас!» Імовірно, таке злиття й робить людини творцем життя. Данко шукає вільного, усвідомленого буття для всіх, і серце його згоряє в ім’я любові до людей, що не помітили смерті героя. Але Данко вмирає абсолютно щасливим: адже його життя прожите не зрячи. Іскри його палаючого серця недарма блакитного кольору, кольору неба
Олексій Максимович, я дуже люблю Вашого Челкаша, що сумели вистояти, не зламатися в суворому житті
Згадаємо епізод, коли Челкаш віддає Гаврилу гроші. Як прекрасно розкриті характери героїв! « ЩоСіяло, перекрученим захватом жадібності особа» одного й презирливі слова іншого: «Эх, повсть! Жебрак! Хіба через гроші можна мучити себе? Дурень! Жадібні чорти. Себе не пам’ятають. За п’ятак себе продають!». Якби Ви знали, Олексій Максимович, як актуальні ці слова для нашого часу! Люди продають себе, розмінюються на дріб’язку. Там промовчимо, там збрешемо, десь словчим, не зауважуючи, що при цьому страждає душу людини
Здавався б, «злодій, гуляка» Челкаш явно не творець життя! Але хіба не з усвідомлення своєї значимості, не з розуміння того, що є на світі речі, які переступити неможливо, починається духовний ріст людини. «Він…ніколи не буде таким жадібним, не стане таким!..»
У своїх добутках Ви самі творите життя, прекрасну, люту, де немає місця слабості, відсталості, інертності. Тому таке місце займає в них музика, що постійно супроводжує Ваших героїв: у любові, роботі, прагненні до високих ідеалів
У поемі «Людин» звучить, якщо користуватися музичною термінологією, гімн тому, хто переміг Неправду, Вульгарність, Розпач: «Він повільно, але твердими кроками йде по поросі старих забобонів…, за ним — пил минулого важкою хмарою… Так прямує заколотна людина — уперед! І вище! Усе — уперед! І вище!».
Тонкий художник, великий гуманіст, вдумливий дослідник життя, Ви для мене завжди залишаєтеся більшим російським письменником, що непоколебимо вірив в активність людини, спрямовану на перебудову життя