Тематика й художні особливості «Казок» М. е. Салтикова-Щедріна
Відомо, що Салтиков-Щедрін почав писати свої політичні казки ще в шістдесяті роки й що саме ці невеликі по обсязі Твір стали вершиною його творчості, підсумковим добутком. В «Казках для дітей неабиякого віку» Салтиков відбив всі проблеми, які хвилювали його як громадянина. Читаючи їх, можна зустріти типу для того часу образи: тупий і самовдоволений уряд, забитий я голодне селянство, дрібні, боягузливі обивателі
Як я у звичайних чарівних казках, Салтиков-Щедрін застосовує для більше яскравого й об’ємного зображення прийом фантастики. Однієї з найвідоміших казок Салтикова-Щедріна є «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив». У ній протипоставлений добрий, розумний, сильний, тямущий мужик нахабним, самовдоволеним, нічого не вміє робити генералам-паразитам. Очутившись на незаселеному острові, вони стають безпомічними. Генерали не можуть навіть добути собі їжі, коли природа буяє нею. Без прислуги вони відкривають своє искреннее особу — особа хижих, кровожерливих звірів; вони готові розтерзати один одного. Але їх рятує мужик, випадково знайдений ними, «нахально ухиляється від роботи». «Спиш, лежнів», — присуджують генерали. У цій повісті Салтиков-Щедрін розкриває не тільки тему сатиричного викриття класів, владу що претримають, але й торкається хворої для нього тему рабську покірність народу. Письменник з I гіркотою розповідає про те, як мужик самовіддано трудиться. Він дає генералам по десятку яблук, а собі залишає тільки одне, та й то кисле. Він сам добровільно звив собі мотузці, щоб прив’язати себе до дерева. Урятовані й розбагатілі генерали проявляють свою «подяку» — висилають йому п’ятак сріблом так чарку горілки — «веселися, мужичина!»
У багатьох інших казках Салтикова можна зустріти застосування зоологизма, тобто письменник ототожнює людей із тваринами, наділяючи якостями тваринних людей і навпаки. Прикладом такої казки може служити «Ведмідь на воєводстві». У ній уряд зображений в образі дурня, кровожерливого звіра — майора Топтигина, підтримуваного таким же дурним ослом. Ціль правління Топтигина — робити якнайбільше кровопролить. У цій казці паралельно з темою народу й влади проходить тема «маленької людини». «Маленька людина» у цій казці втілена в образі нешкідливої, всіма улюбленої пташки Чижика
Його з’їдає, убиває кровожерлива машина влади. Правління другого й третього Топтигиних приходить до закономірного кінця — їх убивають, здирають шкіру мужики, доведені нелюдським правлінням до крайності. Таку долю пророкує письменник всім самодурам. Народ збунтується й зніме їх. У казці «Ведмідь на воєводстві» гостро поставлена проблема народу й влади
У своїх творах Салтиков-Щедрін зачіпає й тему викриття обивателів, пристосованців. Так, у казці «Премудрий пискарь» під маскою пискаря ховається обиватель, не здатний до рішучих дій. Цей пискарь, «освічений, помірно-ліберальний» всю життя сидить у своєї злодії й трясуться від страху, які його з’їдять. Чи потрібні суспільству такі люди? «Ні», — відповідає нам Салтиков. Пискарь умирає один, нікому не потрібний, навіть ніхто не знає, куди він зник. Цю же тему продовжує казка «Самовідданий заєць». Герой цієї казки — знову обиватель, тільки тепер він з’являється перед читачем в образі зайця (істоти боягузливого). Заєць — беззаперечно підкоряється вовкові (влади), сподіваючись на його милосердя. Страх перед правлячими колами сильніше здорової користі. Але або буде милосердний вовк? На це питання відповідає казка «Бєдний вовк». Її зміст у тім, що це тварини — хижак, і ніщо не може виправити його натуру. Вовкові далеке милосердя. (Мимоволі пригадуються рядки з байки Крилова «Вовк і ягня»: «Ти винуватий уже тим, що хочеться мені є», — сказав і в темний ліс ягняти поволок».)
Інша тема, зображення народу, розкривається в казці «Дикий поміщик». У ній алегорично розповідається про життя народу після «звільнення», після реформи 1861 року. «Худобина на водопій вийде, поміщик кричить: «Моя вода!» Курка за ворота вибіжить, поміщик кричить: «Моя земля!» Усе в поміщика стало його. І не було життя від нього мужикам». Але коли не стало мужиків, поміщик перетворився в дике тварини: весь обростив волоссями, навіть став ходити рачки, «втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки й засвоїв собі який-небудь особливий переможний клич, середнє між свистом, шипеньем і риканням».
Всі казки Салтикова-Щедріна є сатиричними добутками, які висміюють російську дійсність, про яку автор знав не понаслишке (адже сам був тривалий час на державній службі, намагався перетворювати реформи Олександра II у життя). Сама казкова форма вибрана не випадково: це найбільш доступний, демократичний жанр. У казці також легше сховати політичні ідеї. Все-таки казки Салтикова відрізняються від російських народних. Діючі в них люди й тварин відбивають взаємини людей у суспільстві. Герої казок соціально детерміновані. Так, ведмідь, вовк, орел — маски людей, які коштують у влади; заєць, ворони, пискарь — народ, обивателі. Герої казок Салтикова статичні, вони так і не розвиваються по ходу сюжету. Мужик так і не зрозумів, що він може цілком обходитися без генералів, самовідданий до дурості заєць був з’їдений вовком, так і не зрозумівши всієї своєї дурості. У казках Салтикова тріумфує порок, на відміну від російських народних казок. Дивний і мова цих добутків: це незвичайний сплав літературної, розмовного й канцелярської мов. Але письменник використовує й деякі прийоми російських народних казок. Так, часто можна зустріти типу для казок зачини: » жили-минулого», «по щучому велінню», «у деякому царстві, у деякій державі» і Інші. Головна особливість його казок — це дидактичність, повчальність. У кожному Твір їсти схована мораль, повчання, які ріднить казки Салтикова сбаснями.
Казки Салтикова-Щедріна, написані на злість дня в XIX сторіччі, дотепер не втратили своєї актуальності. Адже всі проблеми, підняті автором, існують і в наш час. І, на жаль, взаємини народу й влади не стали краще.