«Теплий» гумор в оповіданнях В. Шукшина

«Теплий» гумор в оповіданнях В. Шукшина

В оповіданнях Шукшина читач знаходить співзвуччя многим своїм думкам. В оповіданнях описуються повсякденні події. Такі історії могли відбутися практично з кожним. Однак саме в цій щоденності й таїться найглибший зміст. В. Шукшин уміє майстерно зауважувати окремі деталі, які виявляються для людини дуже й дуже важливими. Також автор беззлобно посміюється над своїми героями, роблячи їх часом смішними й безглуздими. Але його гумор теплий і людяний. Він не засуджує й не зневажає своїх героїв, навпаки, він щиро любить їх і всіляко турбується оних.

На простих прикладах Шукшин показує весь трагізм і гіркоту людського життя. Наприклад, коротке оповідання "Раскас" (помилки немає - у Шукшина саме така назва) спочатку змушує читача посміхнутися над невдачливим Іваном Петіним. Але потім стає до болю жаль простого мужика-шофера, від якого пішла молода гарна дружина. Іван Петін не може попоратися зі своїм горем. Він вирішує написати оповідання про все, що трапилося, і відправити його в газету. Цей учинок свідчить про те, що случившееся боляче ранило Івана, змусило його страждати. Він самотній і нелюдим. Він може здатися комічним, але читач розуміє, що в цій комічності криється неабияка частка трагедії

Історія, що намагається на папері переказати Іван Петін, здається безглуздої й смішною. Шофер не знаком із правописом, не знає елементарних правил орфографії. Тому в кожному слові він робить помилки. Він намагається висловити свій біль, а виходять при цьому безглузді й смішні фрази. Редактор, що починає читати "раскас" Івана Петіна, сміється. Йому важко зрозуміти, що перед ним коштує розстроєна й нещасна людина

Дійсно, Шукшин дивиться на своїх героїв з неабиякою часткою іронії. Але він не іронізує над їхніми почуттями й думками. Кожна людина може здатися іншим смішним, але це зовсім не привід давати йому зневажливу оцінку. Кожна людина здатний на прояв людських почуттів - любові, ревнощів, надії на щастя

Іноді на сторінках творів Шукшина сама надія на щастя з'являється чимсь комічним і навіть небагато дивним. Наприклад, в оповіданні "Безсовісні" овдовілий старий Глухів тяготиться самотнім життям і хоче запросити до себе в будинок бабу Отавину. Він малює у своїх мріях картини тихого домашнього комфорту, коли поруч є присутнім присутньої одна живаючи душу. По суті, у мріях старого немає нічого поганого й непридатного. Людина не повинен жити один. Інакше він перетворюється в саму нещасну істоту на світлі

Можливо, витівка старого й здійснилася б. Але на нещастя свою, вирішив він діяти не сам, а попросити про допомогу бабу Малишеву. Колись давним-давно він був у неї закоханий. З тих пор витекло багато води, і залишилися вони гарними друзями. Баба Малишева виставила витівку старого в такому світлі, що й Глухів, і Отавина навіть згадати вже про цю витівку не могли без здригання

На перший погляд, ситуація може здатися смішний. Дійсно, Шукшин з теплою посмішкою розповідає про намір старого женитися. Але при цьому в оповіданні ясно відчувається трагічний момент. Два літніх чоловіки, які багато прожили й випробували, цілком гідні на старості років знайти серцеве тепло й домашній комфорт. Але безжалісний осуд з боку позбавляє їх усякої впевненості в собі. Трагізм ситуації в тім, що люди перестали прислухатися до себе, звертаючи увагу на погано й недоброзичливе оточення. В оповіданні в ролі цього оточення виступає баба Малишева. Вона вважає своїм обов'язком скривдити інших, позбавляючи їх усякої надії на спочинок і щастя. Головний герой оповідання "Психопат" Сергій Іванович Кудряшов викликає посмішку. Він так принциповий і непримиренний, що це здається навколишньої забавним. При зіткненні з медичною сестрою його збурювання виливається в гнівне мовлення. Він обурений невмінням медсестри робити уколи. І намагається висловити свої думки із цього приводу. Він небагато смішний, але разом з тим у його словах є частка правди: "Я не лаюся з вами, я правда хочу зрозуміти: невже так можна жити? Адже не знає людина ні справи свого, ні... навіть знати-те не хоче, не любить, і сидить - супиться важливо".

Сергія Івановича обурює байдужість до нього з боку лікарів і медсестри. Може бути, він висловлює свої претензії зайво емоційно й комічно. Але він хоче донести до навколишні свої думки. Сам він працює бібліотекарем і дуже захоплений своєю роботою. Він шукає й викуповує в населення старі книги й журнали. Він упевнений, що кожна людина повинен робити свою справу досить гарно. В іншому випадку нема рації братися до роботи взагалі. Не випадково у фіналі оповідання доктор все-таки виявляє цікавість до особистості самого Сергія Івановича. Це викликає надію на те, що "психопат" все-таки буде почутий і зрозумілий навколишніми

У творах Шукшина герої здаються живими й реальними. Читач переймається відчуттям, що був особисто знаком з кимсь із них. Автор дуже переконливо малює людські характери. Кожний з героїв оповідань Шукшина живе своєї, зовсім особою життям. Дуже часто людина виявляється абсолютно самотній. І не з ким йому поділитися своїм нещастям. Але іноді людина все-таки знаходить для себе якусь віддушину. І читач, дізнаючись про це, радується такому несподіваному виходу. Наприклад, в оповіданні "Мікроскоп" головний герой намагається позбутися від своєї духовної самітності за допомогою дорогою й безглуздою покупкою. Він смішн і забавний, але спостерігаючи за його діями, читачі переконується, що герой надходить вірно.

По суті, зовсім неважливо, яким способом знайде людина собі радість. Чи буде це покупка витончених сапожек для дружини або придбання непотрібного мікроскопа. І нехай з боку це здається смішним і дивним. Насправді під впливом таких ситуацій людина краще розуміє себе

У багатьох своїх творах Шукшин, з теплою посмішкою наблюдающий за героями, хоче розповісти про їхні пошуки прекрасного, піднятого. Це свого роду пошуки сенсу життя. Справді, не тільки ж животіти людині, потрібно подбати й про прагнення до високого, прекрасному. Не відразу вдається знайти ту мету, до якої так прагнеш. Але коли це відбувається, змінюється на краще все життя


Загрузка...