«Тобі, кавказ.. Я знову присвячую вірш недбалий!»

«Тобі, кавказ.. Я знову присвячую вірш недбалий!»

Сині гори Кавказу, поздоровлю вас!

Ви виплекали дитинство моє,

Ви носили мене на своїх здичавілих хребтах;

Хмарами мене одягали;

Ви до неба мене привчили,

И я с тої пори все мрію про вас так про небо...

М. Ю. Лермонтов

Серед безлічі тим, яких стосувався у своїй творчості М. Ю. Лермонтов, важлива роль відведена природі. Пейзаж є невід'ємною частиною всіх ліричних добутків поета. В образах природи він шукав і знаходив відповідності своїм щиросердечним переживанням. Безмежно люблячи росіянин народ, свою батьківщину, він тонко почував неповторність рідного краю. Природа в його поезії - вільна романтична стихія. Саме в ній полягає для поета гармонія й краса навколишнього світу, вище мірило справедливості й щастя

Ще в дитячі роки в Лермонтова виявилася така риса його характеру, як мрійність, і у своїх добутках він як би перегукується з різними природними явищами, розчиняється в їхньому житті. «З відрадою, многим не знайомій» дивиться він на нескінченні ліси й ниви, ріки й степи; «сріблиста конвалія», «жовтіюча нива», «студений ключ» вносять заспокоєння в душу поета. Особливу роль у розвитку Лермонтова-Поета зіграли поїздки на Кавказ, які будили його поетичне натхнення. Образ Кавказу - його улюбленого краю - проходить через всю пейзажну лірику

Лермонтов зображує природу Кавказу правдиво, без перебільшень. У вірші «Ранок на Кавказі» він любовно описує зірки, місяць, хмари; «дикою завісою» в'ється туман навколо лісистих гір

От на скелі новонароджений промінь

Зашарівся раптом, прорізавшись границь хмар,

И рожевий по ріці й наметам

Розлився блиск, і світить там і там.

Ми почуваємо, яке глибоке почуття, що щиру ніжність і любов викликають у поета «ланцюга синіх гір», «вершини». Вони, як і вся російська природа, з'явилися для поета втіленням його батьківщини. Побачивши все це хоча б раз, неможливо забути ці краї, упевнений Лермонтов. «Як солодку пісню вітчизни» полюбив він Кавказ

Його пейзажі - не просто картини природи, вони відбивають думки й почуття, якими наповнюється серце поета. Місяць, «цариця кращих дум співака», захоплює його, він перебуває в «чудесному забутті», коли любується, як «мрячний місяць» обсипає «сріблистим блиском» гриву його коня

Автор прагне злитися із цим чарівним миром, розчинитися в ньому. У той же час він звеличує природу - вона вправі докоряти людини, що ризикнув заперечувати її панування. Відмітною властивістю лермонтовского пейзажу стає його злиття з миром почуттів ліричного героя. Природа наділяється тими ж, що й герої, якостями й прикметами. У романтичному миру раннього Лермонтова людина й природа рівновеликі. Цей мотив буде згодом плідно розвитий у пізній творчості Лермонтова й, насамперед, у його поемі «Мцирі».

Властивому Лермонтову бунтівливість, тривога звучить і в його пейзажній ліриці, присвяченої Кавказу. Він прагне «за стіною Кавказу» укритися від «всевидючого ока» і « вух, щовсечують,» блакитних мундирів, знайти спокій і справедливість. Але, до величезного свого жалю, в ущелинах і скелях він бачить всі ті ж нещастя, які зустрічав по всій країні:

Кавказ! далека країна!

Житло вільності простий!

И ти нещастями повна

И закривавлена війною!..

Враження, отримані Лермонтовим в експедиції на східному березі Чорного моря, участь у перестрілках із чеченцями збагатили Лермонтова різноманітними спостереженнями. Особливо вразила його стара Військово-Грузинська дорога своїми красами й численними легендами й переказами, їй присвяченими. Перекази ці були відомі йому з дитинства. Тепер вони відновилися в пам'яті й з'єдналися із враженнями від розкішної природи Кавказу. Так зародилася думка поета перенести дію поеми «Демон» на Кавказ

Зустріч на Кавказі зі членами декабристського суспільства також дуже вплинула на Лермонтова. Він вертається в Петербург іншою людиною. Його юнацька веселість уступає місцем тузі й навіть розпачу. Поет порівнює волелюбних людей, зустрінутих їм на Кавказі, з людьми свого кола, прийдешнє яких «иль порожньо, иль темно». Покоління 30-х рр. зображує Лермонтов в «Думі», єдиному ліричному Твір, написаному їм після повернення Скавказа.

Кавказькі враження знайшли відбиття також в остаточному варіанті поеми «Демон» (1838) і в романі «Герой нашого часу».


Загрузка...