Томас Джефферсон: третій президент США
Глава I.
Томас Джефферсон — політичний діяч
Томас Джефферсон — одна з найбільш суперечливих і спірних фігур серед «батьків — засновників» США. В очах європейців він разом з Бенжамином Франкліним належав до самих утворених американців того часу. Джефферсон був родоначальником демократичної ідейно — політичної традиції в США. Разом з тим він цілком ладив з великими плантаторами-рабовласниками, до яких належав і сам. Будучи в опозиції до федералістів в 90-х роках XVIII, він нещадно критикував Гамильтона, придбав славу лідера «якобитской партії» , але, ставши президентом в 1801 р., примирливо заявив: «Всі ми федералісти, всі ми республіканці» , — і засвоїв багато хто з федералістських починань. Ідеали й справи Джефферсона — саме протиріччя
Глава II.
Між мрією й реальністю
Те формує духовний вигляд і життєвий шлях особистості: сім’я? виховання й оточення? утворення й наставники? соціальні умови й епоха. Джефферсон мислив, а часом і надходив всупереч інтересам плантаторської верхівки. Що вплинуло на його позицію?
Молодий виргинский плантатор Томас Джефферсон висунувся в число лідерів патріотичного руху за чотири-п’ять років до проголошення незалежності. В 1774 р. він опублікував анонімно — але про авторство його було гарно відомо — блискучий памфлет «Загальний огляд прав Британської Америки» . Про Джефферсоне довідалися в інших колоніях. Він був вибраний делегатом I, а потім і II Континентального конгресу. У червні 1776 р. 33-літньому виргинцу доручили складання Декларації незалежності. Величезна популярність Декларації незалежності сприяла закріпленню слави духовного вождя революції. Але про таку славу марили й інші «батьки — засновники» . Молодий, енергійний, він втілював юність революції й американської націй. Так, декларацію міг писати тільки він: це був його, а не Адамса й не Франкліна зоряна година. Декларація незалежності свідчила про широку начитаність, сміливої думки й блискучих здатностей Джефферсона. Мовою високої й разом з тим доступної простому люду прози він лаконічно виклав революційне кредо Освіти: «Ми вважаємо самоочевидними наступні істини: всі люди створені рівними й всі вони наділені правами, до яких належить життя, воля й прагнення на щастя…» Ще у своєму першому звертанні до патріотів — «Загальному огляді прав Британської Америки» , Джефферсон виносив на їхній розгляд нову тему — демократичні перетворення в Північній Америці. Він приймає сторону незаможних і незаможних у центральному для історичних доль питанні — аграрному. Аграрна мрія Джефферсона здобуває більше конкретні риси з початком революції. В 1776 р. він пропонує виргинской асамблеї проект конституції штату, відповідно до якого всі незайняті землі стають суспільним надбанням і використовуються винятково для безкоштовного наділення кожного незаможного ділянкою в 50 акрів. Виступаючи за усунення контрастів у володінні земельною власністю і її прогресивним оподатковуванням, Джефферсон ніколи не визначав, яким повинен бути її максимум. Не був він і прихильником радикального уравнительства: «Я усвідомлю, що рівний розподіл власності нездійсненний» .
Речення Джефферсона серйозно зачіпали нтереси рабовласників: блокували їм доступ до вільних західних земель, про які вони марили в сні й наяву. Тут доречно вернеться до питання початку глави: що оформило елітарне мислення Джефферсона, що спонукало його зневажити інтересами свого класу й створити програму майбутнього фермерської Америки? У його світогляді відбилися й втілилися американська реальність, що суперечила, і та дивна історична епоха, у яку він жив, — епоха, що заслужила назву Століття Освіти, Століття Розуму, Століття Революцій
Джефферсон, розвиваючи демократичні ідеали, ішов разом з тим на всілякі компроміси із плантаторами. Які вже через рік після початку революції домоглася розпродажу західного земельного фонду. Під напором буржуазно-плантаторних кіл, Джефферсон відмовляється від ідеї безкоштовного наділення всіх незаможних мінімумом земельної власності. Поразкою для Джефферсона закінчилися його зіткнення із плантаторними верхами в питанні про рабство. До 1776 р. у патріотичному русі не пролунало жодного відкритого голосу в захист рабства. При першому ж обговоренні питання про рабство в Континентальному конгресі, з’ясувалося, що південні плантатори, що витягали прибуток з работоргівлі, порахували зайвим пункт, що засуджував негритянську неволю, і викреслили його. Але поступово поширювалася думка, що рабство існує й зберігається винятково з вини англійської корони. Її розділяв і Т. Джефферсон, що писало: «Скасування в себе рабства — найбільший предмет бажань у колоніях» . Одночасно у Віргінії, рідному штаті Джефферсона, конвент, що обговорював білль про права й конституцію штату, рішуче заперечив проти положення: «Всі люди створені рівними» . Трохи пізніше віргінські суди оголосили, що твердження Декларації незалежності про природну рівність людей не поширюється ні на вільних негрів, ні на рабів. Також, суди виступали за високий ценз, Джефферсон же наполягав на наданні права голосу всім дорослим вільним білим чоловікам. Крім того, він вимагав схвалення конституції й будь-яких як-або важливих законів на основі прямого народного волевиявлення
Істотні зміни перетерпіло трактування Джефферсоном і іншими американськими просвітителями права на революцію й повалення неугодного уряду, провоглашенное в Декларації незалежності. Джефферсон не виключав взагалі можливості збройного виступу народних мас, більше того, на основі аналізу досвіду повстання Шейса він приходить до важливих узагальнень: можливість захисту народом США своїх прав є показником демократизму політичної системи, а не її слабості; у конфлікті «народ — правителі» завжди правий народ і його повстання допомагають виявити й усунути зловживання влад
Американські просвітителі, як і їхні європейські однодумці, вірили у твердження в міру реалізації проголошених ними принципів «царства розуму» . Подібно європейським просвітителям, вони не підозрювали, що проголошене ними «царство розуму було не чим іншим, як идеализованним царством буржуазії» .
Глава III.
Шлях квласти.
У роки революції Джефферсон виходить із того, що протиріччя між бедними й богатими, глибокі майнові розходження характерні для європейських країн, але не для США. І в революційний, і в післяреволюційний період майбутня Америка бачилася Джефферсону як аграрна країна, населена по перевазі дрібними незалежними фермерами. Джефферсон був не самотній у своїх поглядах: їх розділяло більшість демократів, серед яких найбільш ревним захисником аграрно-фермерського розвитку США виступав Б. Франклін. Основою концепції просвітителів служив їх власний порівняльний аналіз соціально-економічних особливостей розвитку США, і Західної Європи, насамперед Великобританії й Франції, де мануфактур було набагато більше, а в Англії взагалі на овний хід відбувався перехід до промислового капіталізму. Аграрний шлях розвитку, затверджував Джефферсон, виключає можливість масової вбогості й науперизации, аграрні країни, на відміну від промислових, застраховані від виникнення й розвитку політичної корупції, що перетворилася в теперішнє нещастя в торгово-промисловій Англії. Він також виділяв моральні достоїнства фермерства, його невибагливість, невигадливість і простоту вдач. Джефферсон висловлює як аксіома ту думку, що поки в США не утвориться аграрного перенаселення, країна зможе щасливо уникнути альтернативи пагубного торгово-промислового розвитку. Перспективи аграрного шляху розвитку рисувалися йому в райдужному світлі: «Зараз ми маємо у своєму розпорядженні достатню кількість землі, щоб забезпечити на неї роботу для будь-якої кількості людей» . Ідея аграрного розвитку США по «фермерському шляху» при співвіднесенні з американською реальністю виявляла очевидну уразливість. Пануюче положення в сільському господарстві США займали аж ніяк не фермери, а плантатори-рабовласники. У рамках джефферсоновского аграрного шляху неминуче повинен був виникнути суперечливий, приречений на розпад, альянс плантаторів і фермерства, у якому роль, що керується, могла виявитися в руках плантаторів. Плантаторам була уготована керівна роль і в створеній під керівництвом Джефферсона республіканської партії
Перші кроки республіканської партії починаються зі створення в 1791 р. газети «National Newspaper» («Національна газета» ) . Це було дуже логічно й дуже вчасно: адже федералісти на чолі з Олександром Гамильтоном уже приступилися до видання «Newspaper of the United States» («Газета Сполучених Штатів» ) — власної газети, що відстоювала інтереси його фракції ще в 1789 р. У період складання республіканської партії розкрилися організаторські й тактичні здатності Джефферсона. В 1791 р. він і Дж. Медисон зробили «подорож» у Нью-Йорк, у ході якого були встановлені міцні контакти з лідерами місцевих антифедералістів. Потім після зміцнення зв’язків Джефферсона із супротивниками Гамильтона в Пенсільванії зложилася «вісь» » Нью-Йорк-Пенсільванія» , що стала стрижнем республіканської партії
Погляду Джефферсона придбали сугубопрагматический характер, підкорялися цілям розвінчання, дискредитації й повалення Гамильтона. Партія Джефферсона прагнула зобразити себе не тільки щирої, але і єдиною охоронницею республіканських основ і повідомляла політичних суперників, чи ледве не монархістами, що вступили в змову з англійською короною для повалення демократичних прав і воль США. Втім, Гамильтон і його прихильники платили їм такою ж монетою: повідомляли республіканців якобитскими шпонами, рознощиками «французької хвороби» гіршого зразка — безвір’я й анархії. Як далека була ця політична практика від «царства розуму» , що марився Джефферсону.
Політична боротьба змусила Джефферсона в 1793 р. подати у відставку — так великі виявилися розбіжності між ним, керівником зовнішньої політики США, і зовнішньополітичною лінією, нав’язаної Вашингтонові міністрові фінансів. Вийшовши в 1793 р. у родовий маєток Мончителло, Джефферсон залишив республіканську партію на піклування Медисона. Той виявив себе вмілим лідером і три роки одноособового керівництва партією перетворив її в злагоджений організм із широкою соціальною базою. Втім, зміцненню республіканської партії благоприятствовало сам розвиток подія. ДО 1794 р. з’ясувалося, що федералісти зайшли занадто далеко в обмеженні буржуазно-демократичних починань Американської революції. В 1793-1794 гг. вони громогласно декларували право президента на розпуск демократичних клубів, що виникли під впливом і в підтримку республіканських нововведень у Франції. Це був відкритий замах на конституцію й білль про права, що закріпили за американцями всього двома роками раніше волю слова, печатки, зборів. Придушення в 1794 р. виступів фермерів і висновок слідом за цим торговельної угоди з Англією згуртувало навколо супротивників Гамильтона широку демократичну коаліцію. Очолити її міг і повинен був тільки Джефферсон — таке була вимога, що втримується в незліченних листах, одержуваних їм у Монтичелло. Почувши йому, Джефферсон восени 1796 р., не залишаючи Монтичелло, дає згоду керівної партії висунути його кандидатуру на майбутніх президентських виборах. У грудні він одержує повідомлення про підсумки виборів: кандидат федералістів Джон Адамс завоював голоси 71 вибірника, Джефферсон — 68. По сформованій тоді традиції Джефферсон займає пост віце-президента: він погодився діяти в «парі» з федералістом Адамсом, знаючи його як заклятого ворога Гамильтона.
Очікування Джефферсона, пов’язані з антигамильтоновскими настроями Джеймса Адамса, не виправдалися. У період президентства Дж. Адамса федералісти виступили з відкритим осудом не тільки революційних нововведень, але й помірних реформ. Реформи, проголошували вони, викликають «конвульсії цивілізованого миру й трясуть основи суспільства» . Дж. Адамс і його оточення довели до крайності консервативні тенденції федералістського правління. Це й зумовило їхню поразку в сутичці із джефферсоновскими республіканцями в 1800 р., що открили нову главу в американській історії
Глава IV.
Досвід президентства
В 1800 р. політична влада в США вперше перейшла з рук однієї партії — федералістської в руки іншої — республіканської. Країна жила чекаючи радикальних змін, обіцянка яких було укладено як в ідеології республіканців, так і в конкретних вимогах їхньої передвиборної платформи 1800 р. Головною причиною тріумфу республіканців полягало в тім, що вони змогли сформулювати й запропонувати націям розгорнуту альтернативу скомпрометировавшему себе економічному й політичному курсу федералістів. Насамперед, республіканці обіцяли вдихнути життя в білль про права, схвалений ще в 1791 р., але фактично покладений федералістами «під сукно» . Серед економічних вимог передвиборної платформи республіканців, що збереглися в ідейному арсеналі партії на всьому протязі діяльності джефферсоновской адміністрації, особливе значення для простих американців мало речення про зміну фиксальной системи, що предполагали перенесення ваги податків із плечей трудящих на плечі багатіїв. У першому посланні конгресу Джефферсон висунув завдання скасування всіх прямих податків, що збільшувалися в період правління федералістів подібно сніжному кому. Він особливо підкреслив соціальний зміст податкової реформи: у результаті її, доводив президент, трудовий люд буде взагалі звільнений від податкового тягаря, тому що вся вага збережених «зовнішніх податків» , що виражаються в митах на предмети імпорту, упаде на заможних громадян, які і є споживачами закордонних товарів. В арсеналі перемігшої партії були й інші радикальні речення. Її лідери припускали розпустити армію, припинити будівництво флоту, ліквідувати державний борг і закрити Національний банк, провести судову реформу й спростити чиновницький апарат. Вони викликали теперішню паніку серед федералістів
Наявність суперечливих елементів у стратегії джефферсоновцев розкривалося усе повніше й повніше в період їхнього перебування у влади, коли вони звернулися до практичної реалізації своїх ідеологічних установок. Так, уже на початку президентства Джефферсон повинен був відректися від офіційних основних доктрин республіканської партії — розвитку нації по «чистому» аграрному шляху. У першому щорічному посланні конгресу США він оголосив «сільське господарство, мануфактури, торгівлю, мореплавання чотирма стовпами нашого процвітання» . З 1805-1806 гг. Джефферсон став доводити, що засобу державної скарбниці повинні активно використовуватися для розвитку судноплавства, каналів, дорожнього будівництва й навіть для заохочення мануфактур. Він зрадив забуттю ідею, визнавши, що держава зобов’язана захищати національну промисловість від іноземної конкуренції за допомогою протекціоністської політики. Вражаючих успіхів йому вдалося домогтися при ліквідації одних з гамильтоновских починань: погашенні державного боргу й знищення всіх прямих податків
Державний борг США, у якому Гамильтон бачив надійну основу цементування сполучника штатів і тісної унії уряду й фінансової буржуазії, в очах джефферсоновских республіканців був лише джерелом збагачення північно-східних грошових відвертав і засобом пограбування маси платників податків. ДО 1801 р. цей борг склав 83 млн. $. Джефферсон сподівався, виплачуючи щороку по 7 млн. $, погасити його протягом десяти років. План не був виконаний у зв’язку з витратами на придбання Луизиани й військових витрат, проте до 1809 р. сума боргу рівнялася 57 млн. $, а в 1812 близько 45 млн. $. Переконливою мірою уряду Джефферсона було скасування всіх прямих податків, що становлять завжди предмет найгостріших розбіжностей між партіями-суперницями. Серед скасованих податків минулого й акцизні збори, які в середині 90-х років з’явилися причиною відомого «повстання через скроні» .
В «резерві» позитивної програми економічних перетворень Джефферсона була ідея про безкоштовне наділення незаможних громадян ділянками землі по 50 акрів. Він не посмітив відстоювати її в роки перебування на президентському пості. Однак їм були початі зусилля для полегшення простим Американцям доступу до державного фонду «вільних» земель. 26 березня 1804 р. конгрес США видав указ, що знижував мінімальну ціну за акр продаваної землі з 2$ до 1,64$, а мінімальний розмір вступника в продаж ділянки з 320 до 160 акрів. Так був зроблений ще один крок до твердження фермерського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві США.
Самим гострим питанням внутрішньої політики республіканської партії була проблема рабства. У роки президентства, втім, як і в 90-е роки, на відміну від революційного періоду, Джефферсон утримувався від публічної критики рабства. Він сподівався винятково поступові способи боротьби з ним. Відверто консервативний характер носила його ідея про репатріацію вільних негрів зі США, з якої він виступив ще в роки війни за незалежність і, якої продовжував дотримуватися в 800-е роки. Коли в 1800 р. у Віргінії була розкрита змова рабів, Джефферсон запропонував губернаторові Дж. Монро замість покарання вислати їх у Сьєрра-Леоне, що повинне було прокласти негритянському населенню країни шлях на його колишню батьківщину, в Африку. Однак, керівники Сьєрра-Леоне, вільної негритянської колонії, заснованої за допомогою англійського філантропічного суспільства, відмовилися прийняти американських негрів. Після цього погляди Джефферсона звернулися до Сан-Домінго, сусідньої до США республіки, що утворилася в 1795 р. у результаті успішного антифранцузького повстання негрів-рабів на чолі з легендарним Туссеном Лувертюром. Цей задум президента не одержав підтримки серед його оточення, що явно тяготилося сусідством негритянської республіки. Консервативна позиція південних республіканців у питанні про рабство не перешкодила, однак, швидкому й одностайному прийняттю в 1807 р. конгресом США законопроекту, що забороняє ввіз у країну чорних невільників з 1 січня 1808 р. Даний факт має дуже просте економічне пояснення: південні плантатори повністю задовольняли свої потреби в рабській силі за рахунки її власного приросту. І хоча закон, що забороняє ввіз негрів у США, не підривав основ рабовласництва в штатах, його необхідно занести в актив Джефферсона-Президента
У наступні періоди Джефферсон займає більше помірну позицію. Це пояснювалося логікою політичної боротьби, що вимагала від Джефферсона йти на поступки консервативним союзникам по республіканській партії. Помірний характер політичної лінії Джефферсона повно розкрився в роки його президентства. Але навіть очевидні мінуси його діяльності не заслонять позитивних підсумків перебування у влади. У ці роки під впливом свідомих зусиль Т. Джефферсона і його оточення відбувається зміцнення буржуазно-демократичних тенденцій у розвитку американського суспільства, які були «законсервовані» у період правління федералістів