Томашевский Б. В., Вольперт Л. И.: Хлопці (Par) еварист-Дезире де Форж (de Forges), граф де.
. РАН
Джерело: Література Освіти ), фр. поет. У Росії відомий з кінця XVIII в. Первонач. увага рос. перекладачів (П. Ю. Львів, П. А. Пельский) залучили його «Мадагаскарські пісні» («Cha), що представляли собою данина руссоистскому екзотизму; з найпершого років XIX в. воно перемкнулося на його широко відомий і популярний сб. «Еротичні вірші» («Poeacute;sies eacute;rotiques», 1778), що включав 47 елегій, розділених на 4 книги й розвиваючий єдиний сюжет, образуя свого роду ліричний роман, автобиогр. основою до-рого була історія любові автора до своєї учениці. Що відрізнялися на тлі розумової поезії XVIII в. щирістю й безпосередністю почуття, елегії Хлопці сприймалися в контексті сентименталистских настроїв і прокладали шлях романтичному світосприйманню. Окремі ст-ния із цього сб. перекладали И. И. Дмитрієв, А. Ф. Мерзляків, В. А. Жуковський, В. В. Ізмайлов, В. Л. Пушкін і ін., систематично — К. Н. Батюшков.)»Иснель і Аслега, наслідування скандинавському» («Is) два уривки: «евлега» (пісня IV, ст. 30-80) і шоста строфа ст-ния «Осгар» (вільний і стислий пров. ст. 173; пізніше «Иснель і Аслега» послужила одним з лит. джерел сповіді Фіна в «Руслані й Людмилі». Первонач. інтерес до цієї поеми стимулювався, можливо, пров. з її Батюшкова («Сон ратників», 1811). Елегійна сторона творчості Хлопці розкрилася П. ближче до сірий. 1814 також під впливом Батюшкова. У ст-нии «Красуні, що нюхала тютюн» (предполож. друга пол. квіт. 1814), є лексичні зіткнення з елегією Батюшкова «Примара. Із Хлопці» (1810); у посланні «До Батюшкову» («Філософ жвавий і пиит…», липень П. іменував перифрастически адресата «російським Хлопці» (ст. 17); порівняння Батюшкова із Хлопці присутній і в «Тіні Фон-Визина», ст. 291 (1815). В 1815, і гл. обр. внаслідок проникнення любовних мотивів у власну творчість, П. виявляв велику цікавість до елегій Хлопці, до-рий у цей період стає його улюбленим поетом, що відкрив йому зовсім нове джерело ліричних тим. У цей же час, як можна судити по згадуванню Хлопці в ст-нии «Містечко» (1815) серед улюблених письменників і в одному ряді з авторами еротичних «казок» (Ж. Вержье (Vergier, 1655, Ж. — Б. — Ж. Виллар де Грекур), П. читав його виконані вільнодумства й еротизму антирелиг. ироикомические поеми «Війна древніх і нових богів» («La Guerre des Dieux a), «Втрачений рай» («Le Paradis perdu») і «Галантна Біблія» («Les Gala) (останні дві изд. в 1805 у сб. » Port-Feuille voleacute;»). У ст-ниях П. останніх ліцейських і перших послелицейских років («Моєму Аристарху», «Любов одна — веселощі життя хладной…», «До Шишкову»), в «Руслані й Людмилі» (IV, ст. 146) Хлопці згадується як співак любові й зразковий елегик у сполученні з Анакреоном, Тибуллом і фр. поетом анакреонтического й епікурейської користі Г. Амфри де Шолье (Chaulieu, 1639; нерідкі цитати, парафрази, ремінісценції віршів Хлопці («ДО Н. Г. Лlt;омоносgt;ову», «До живописця», «Лист до Ліди», «Князеві А. М. Горчакову» («Зустрічаюся я з осьмнадцатой навесні…»), «Село», «Торжество Вакха», «Мрійникові» і ін.; «Руслан і Людмила», I, ст. 110); два ст-ния: «Coup drsquo;oeuil sur Cythegrave;re» (Погляди на Цитеру; 1787) і елегія «A mes amis» із кн. II «Еротичних віршів» — були П. вільно переведені («Платонізм», 1819 і «Добра рада», 1817. Хлопці був для П. свого роду моделлю новітньої любовної елегії, худож. арсеналом для створення своєї елегійної мови; поет. форма Хлопці з’єдналася в П. із сумовитим настроєм пізнішої фр. елегії (Ш. — Ю. Мильвуа й ін.). Паралелі між ними, що служили підставою бачити в ряді ст-ний П. прямі пров. або вільні наслідування Хлопці, представлені гл. обр. загальними, типовими, традиційними елегійними мотивами, темами, ситуаціями, фразеологічними збігами («Зради», «До сну», «Елегія» («Я бачив смерть; вона в молчаньи села…»), «Осінній ранок», «Елегія» («Знову я ваш, про юні друзі…»), «До молодої вдови» і ін.). За зразком Хлопці в ліцейські сб. поєднувалися в цикл, видимо, по авторській волі, елегії П., адресовані Е. П. Бакуниной.)»древнім» — Акад. XIII, 381). Вона підготувала П. до захоплення А. Шенье, що определили, у сполученні з романтич. віяннями, відхід від Хлопці, до-рий проте й далі залишався для П. своєрідним мірилом елегійної поезії. Говорячи в «Євгенію Онєгіні» про Хлопці як поеті застарілому, що вийшов з моди (гл. III, 29.13 і предметі безладного читання Онєгіна (гл. III, 5.10, П. називає його «чарівним», «чарівним», «милим» (усе вар. рукопису — Акад. VI, 584. У р. 1824 він вільно перекладає («Прозерпина») 27-ю картину з «Перетворень Венери» («Les Deacute;guiseme); У листі Л. С. Пушкіну від 14 березня 1825 нагадує про обіцянку надіслати йому в Михайловское Хлопці (Акад. XIII, 152); неодноразово згадують Хлопці в порівняльному плані на полях другої частини «Досвідів у віршах і прозі» Батюшкова (Акад. XII, 260. Про вплив Хлопці на Батюшкова й Е. А. Баратинського П. припу