Три правди в п’єсі «На Дні» На дні Горького М

Три правди в п'єсі "На Дні"
У п'єсі «На дні» Г. Горького прагне не тільки до того, щоб зображенням страшної дійсності привернути увагу до долі знедолених людей. Він створив по-справжньому новаторську філолофсько-публіцистичну драму. Зміст на перший погляд розрізнених епізодів - трагічне зіткнення трьох правд, трьох подань ожизни.

Перша правда - правда Бубнова, її можна назвати правдою факту. Бубонив переконаний, що людина народжується для смерті й нема чого жалувати його: «Всі так: народяться, поживуть, умирають. І я вмру... і ти... Чого жалувати... Ти скрізь зайва... та й всі люди на землі - зайві». Як бачимо, Бубнов повністю заперечує й себе, і інших, його розпач породжений безвір'ям. Для нього правда - жорстокий, убивчий гніт нелюдських обставин

Правда Луки - правда жалю й віри в Бог. Придивившись до босяків, він для кожного знаходить слова розради. Він чуйний, добрий до тих, хто потребує допомоги, він вселяє в кожного надію: розповідає Акторові про лікарню для алкоголіків, радить Попелу піти в Сибір, Ганні говорить про щастя в загробному світі. Те, що говорить Лука, не можна назвати просто неправдою. Скоріше він вселяє віру в те, що з будь-якої безвихідної ситуації вихід є. « Усі шукають люди, усі хочуть - як краще, дай їм, Господи, терпенья!» - щиро говорить Лука й додає: «Хто шукає - знайде... Допомагати тільки треба им...» Лука несе людям рятувальну віру. Він думає, що жалістю, жалем, милосердям, увагою до людини можна вилікувати його душу, щоб самий останній злодій зрозумів: «Краще треба жити! Треба так жити... щоб самому себе можна... було поважати... »

Третя правда - правда Сатину. Він вірить у людину, як у Бог. Він уважає, що людина може вірити в самого себе й сподіватися на свої сили. Він не бачить змісти в жалості й состра-дании. «Яка користь тобі, якщо я тебе пошкодую?» - запитує він Кліща.. А потім вимовляє свій знаменитий монолог про людину: «Існує тільки людина, все-таки інше - справа його рук і його мозку! Людина! Це - чудово! Це звучить - гордо!» Сатин говорить не просто про сильну особистість. Він говорить про людину, що здатно перебудовувати мир за своїм розсудом, створювати нові закони світобудови, - про человеко бога

Три правди в п'єсі трагічно зіштовхуються, що й спричиняється саме такий фінал п'єси. Проблема в тім, що в кожній із правд є частина неправди й що саме поняття правди многомерно. Яскравий приклад тому - і одночасно момент зіткнення різних правд - монолог Сатину про горду людину. Цей монолог вимовляє п'яна, занепала людин. І відразу виникає питання: ця п'яна, занепала людин - той же самий, котрий «звучить гордо»? Позитивна відповідь - сумнівна, а якщо негативний - те як же бути з тим, що «існує тільки людина? Виходить, Сатин, що говорить цей монолог, - не існує? Виходить, що для того щоб сприйняти правду слів Сатину про горду людину, потрібно не бачити Сатину, вид якого - це адже теж правда

Страшно, що нелюдське суспільство вбиває й калічить людські душі. Але головне в п'єсі те, що Г. Горького змусив сучасників ще гостріше відчути несправедливість суспільного устрою, змусив задуматися про людину, його волі. Він говорить своєю п'єсою: треба жити, не мирячись із неправдою, несправедливістю, але не погубити в собі доброту, жаль, милосердя.


Загрузка...